Майстри часу - Кочерга Иван Антонович - Страница 19

Привiтання. Музика.

Входить хмурий, пригнiчений Карфункель, бгаючи в руцi телеграму i лист.

Ч е р е в к о. Спасибi, товаришi, спасибi. Так, майстри, кажеш, часу? Велике це слово сказав ти зараз, Петре Михайловичу!

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Знову їхнiй час. Все пропало! Фабрика закрита, Рамiнгер поїхав у Росiю. Вони, а не я, майстри часу.

Ч е р е в к о. Майстри часу... хм. I справдi - навiть не вiриш собi, коли згадуєш тепер, скiльки наробили ми тодi дiлов за короткий час, коли воювали проти бiлих! Але загнуздавши тодi час, ми його не випустимо, товаришi, i тепер. I коли на з'їздi нам показали величезну карту Союзу, на якiй свiтлими крапками засяяли всi тi заводи, що ми повиннi збудувати за п'ятирiчку, - прямо скажу, товаришi, в багатьох перехопило дух. Бо велика ж, величезна, прямо скажу, робота та. Але ми... ми, товаришi, знаємо. Ми знаємо, що збудуємо всi цi фабрики, заводи, електричнi станцiї саме за п'ять рокiв, а може й скорiше - за чотири роки. Бо час, товаришi, ми перемогли ще тодi, на фронтi, коли билися i вмирали за Жовтень. I якщо тодi зумiли за рiк здобути те, на що потрiбно десять рокiв, то зумiємо й тепер за чотири роки збудувати фундамент соцiалiзму. I збудуємо, товаришi, збудуємо, бо знаємо нашу мету i вiримо нашiй партiї, яка нас до цiєї мети веде!

Привiтання. Музика.

К а р ф у н к е л ь. Алле таузенд! Я десять рокiв не мiг зсунутися з мiсця, а вони за чотири роки хочуть перебудувати свiт.

С е к р е т а р. Повертайся скорiше, Трохимовичу! Незабаром ось станцiю закiнчимо - а годинник i зараз уже готовий. Бачиш? Краса?

Ч е р е в к о (усмiхається). Так i треба, товаришi, - годинник на будiвництвi перше дiло. Вiн же хазяїн - око п'ятирiчки. В нього тепер свiй рахунок - соцiалiстичний.

Л i д а (пiдходить до Черевка i бере його руки). Так, так, адже ж ти знаєш, ти чув там на з'їздi, Трохимовичу, як лiчать час мiльйони. Скажи ж, де поклали першу зарубку, де наша перша мить, Черевко?

Ч е р е в к о. П'ятирiчка, товаришко Званцева, п'ятирiчка!

К а р ф у н к е л ь. П'ятирiчка! Зальбадерей! Вони знову хочуть украсти мiй час, як украли вже десять рокiв мого життя, як украли мого майстра, великого дзигармайстра Гейдельберга.

Л i д а. А далi? А далi?

Ч е р е в к о. А далi? Ще п'ятирiчка... Якби ти бачила, яка це широчiнь, яка це лiчба! Дух забиває!

К а р ф у н к е л ь. Їх лiчба, знову їх лiчба. За що ж тодi я, за що я вiддав мої десять рокiв!

Л i д а. Так, це наша лiчба, це нашi зарубки, якi ми робимо на годинику iсторiї. I вiд цих зарубок, вiд цих блискучих моментiв змiнюється обличчя землi. Ми вже робили такi зарубки, Трохимовичу. Ми робили їх там, на фронтах, коли п'ять рокiв здавалися нам як коротка мить - а коштували ста рокiв, бо потрясли i змiнили весь свiт.

К а р ф у н к е л ь. Вона прочитала мої думки. (Кидається до Лiди). А, це ти вкрала мою велику iдею! Це ти зрозумiла, що мить не вмiщується в часi, що вона може бути i хвилина i десять рокiв! А! То вiддай же менi мої десять рокiв, якi вiдняла у мене ваша революцiя!

Т а р а т у т а. Та що вiн, з глузду з'їхав, цей нiмець? Ану, котiться, гражданiн!

Л i д а. Стривай, не чiпай його, Таратуто! В чому справа, майн гер?

К а р ф у н к е л ь (несамовито озирається, стихає, проводить рукою по чолу). Нiшефо... Залвбадерей!.. Я загубиль мiй час. Я загубиль мiй годинник!

Т а р а т у т а. Ось воно що! Годинника поцупили. Це буває...

К а р ф у н к е л ь. Десять рокiв я чекаль цiєї хвилини. Десять рокiв я мрiяв про хвилину, коли поїду в Гейдельберг, щоб робити мiй великий годинник. I коли нарештi настав мiй час, коли я хотiв уже сiсти в вагон, щоб їхати туди, де чекає мене справа мого життя, - я одержав цього листа.

Л i д а. Ну, i що ж?

К а р ф у н к е л ь. У Германiя нема бiльш наука, в Германiя нема бiльш роботи для вчений голова i майстерний рука. Фабрика Рамiнгер, що робила найточнiший механiзм у свiтi, робить тепер мишоловка i будильник за двi марки i двадцять пфенiг.

Т а р а т у т а. I гарнi будильники?

К а р ф у н к е л ь. А великий Рамiнгер поїхав у Росiю шукати робота. В Росiю, де бiльшовики навчилися робити час, де роблять такi годинники, як цi годинники п'ятирiчки. О! (Рве на собi комiр).

Л i д а. Заспокойся, майн гер! Наша країна вмiє цiнити великих майстрiв, якщо вони хочуть чесно працювати.

К а р ф у н к е л ь. Геть! Нiколи! Я не дозволю смiятися з мене. Вiддай мiй час! Вiддай мою мить, яку я впiймав з часу i прибив золотими цвяхами моєї волi. А! Коли так - я поверну назад ваш час. Час не має нi кiнця, нi початку, вiн заперечує себе, вiн може йти назад. А! Їх гатте зi вiдерферлянген - я буду повернуль його назад, на двадцять, на двiстi рокiв. Ви ще пiзнаєте, що таке влада нiмцiв, коли вони захоплюють весь свiт!

З цими словами Карфункель кидається до риштовання i бiжить по сходах нагору.

Л i д а. Зупинiть його! Вiн упаде, безумний!

XI

I справдi, тiєї ж хвилини крик Карфункеля, що бiжить по дошках, раптом уривається i десь нагорi чути стук тiла. Всi кидаються до риштовання, але зупиняються на пiвдорозi, бо чути рiзкий удар дзвона, за яким входить начальник станцiї, i прямує до Черевка. Тiльки Таратута встиг вибiгти на риштовання

Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ї. Пора, Андрiю Трохимовичу, вiдправляю.

Л i д а. Значить, їдеш, Трохимовичу, - ну, прощай!

Ч е р е в к о. Їду, товаришко Званцева, їду. Спочатку на Днiпробуд, звiдти на Нижегородський автомобiльний, а потiм на паровозобудiвний у Харкiв. Там, мабуть, i лишуся. Та нi, не лишуся й там - усе б їхав та їхав, вперед i вперед, до самого Уралу i далi. Скрiзь, де зростуть блюмiнги i цехи, де загоряться вогнi п'ятирiчки, де пройде наш поїзд соцiалiзму. Адже його нiхто не зупинить, нiхто не поверне назад - ось як хотiв цей нiмець. Так, а де ж вiн, до речi?

Т а р а т у т а (тихо спускається по сходнях). Помер.

Л i д а. Як помер! Та не може бути! Що ти кажеш, Таратуто?

Вигуки. Рух.

Т а р а т у т а. Так i впав бiля годинника. Мабуть, вiд розриву серця.

Л i д а. Як це дивно! Вiн хотiв зупинити, повернути назад наш час... I напевно знайдуться божевiльнi, якi спробують це зробити, - не тепер, то через десять рокiв. Ви чули, як вiн кричав про нiмцiв, що вони захоплять землю - мабуть, у них ще є... таке божевiлля в мозку...

Ч е р е в к о. Мабуть... не навчив їх вiсiмнадцятий рiк, коли довелося тiкати з усiма машинами та гарматами.

Л i д а. Так, вони давно зазiхають на Україну, на нашi безкраї степи та простори - вони i справдi хотiли б i вiдкинути свiт на сотнi рокiв назад, щоб повернути часи середньовiччя. Та даремна мрiя. Бо хоч би й захопили вони нашу землю, весь народ повстав би як один за свою Вiтчизну, яку вiн створив i виплекав у цi радiснi роки, коли примусив час працювати для себе, для щастя оновлених людей. I не повернути нiколи назад дзигарiв iсторiї!

Ч е р е в к о. Нехай спробують! Ми тодi знову пiдемо в бiй, Лiдо, як колись! Ну, а поки - прощавай. До побачення, товаришi! Їдемо. Ходiм, Олю, пора.

Дзвiнок. Гудок. Черевко, Оля та iншi пiшли в поїзд.

Т а р а т у т а (кидає шапкою об землю). А щоб вас, усiх, рiж мою душу вареником! Кину своїх курчат i теж поїду.

Л i д а. Не сумуй, Таратуто, поїдемо й ми! А простiр, простiр який попереду!

Завiса.

1933