Через кладку - Кобылянская Ольга Юлиановна - Страница 61

- О, ні з Нестором! - кликнула вона з переляком. - Я сама одна виплачую й виплачу цей довг. Нестор має інше перед собою, його не турбуйте. Весь заробок мій ішов на сплачення того капіталу. Він же через мене був затягнений! Але слава богу, пане Олесь. - додала, і її очі блиснули радістю, - його вже небагато; ще через доброго півроку, і тоді я освободжена від усього! Освободжена на все.

Послідні слова висказала вона з такою невимовною радістю, з таким притиском, неначеб тягар усього світу тяжів тою справою на її плечах.

На хвильку-дві заслонив я очі.

- Ідіть, панно Маню, до спочинку, вам уже крайня пора. - промовив я до неї півголосом. - Нині я неспосібний з вами дальше говорити, не смію. Не смію й довше задержувати вас. Ви зайшли на хвилину сюди, щоб полюбуватися спокоєм і нічним краєвидом, а я, зайшовши за вами, розбив це. Йдіть і прощайте.

Вона поглянула великими стурбованими очима на мене і, не промовивши ні слова, подалася, не супротивляючись, до дверей. Я, мов побитий, постояв ще хвилю, опустився відтак на фотель, у котрім сиділа вона, і, схиливши голову на руку, не рухався. Не просидів я отак ще хвилин кілька, коли оце почув нараз, що вона вертається, а враз з тим зачув і легкий дотик її руки на собі. Мов зелектризований, я підняв зчудовано голову до неї - і поглянув. Вона стояла переді мною.

Чого хотіла?

Знов, може, подібний «факт» оповісти? Я ж на це наставав.

Ні.

- Почуваєте себе нездоровим, пане Олесь? - спитала з невимовною добротою в голосі. - Сеї ночі я остануся ще коло вашої матері, а ви йдіть до супочинку.

- Ні, панно Маню, - відповів я, усміхаючись мимоволі гірко й смутно. - Ви йдіть, я не так хорий, як це уявляєте ви собі. Я інакше хорий, а сам сон одної ночі не оздоровить мене.

Ви йдіть.

І взявши її руку між свої долоні, я відвів її до дверей, а сам вернувся до постелі своєї матері.

(Пізніше).

Заява Манина про матеріалістичність і поступування моєї матері, враз із поданим мені задокументованим фактом, тяжить на моїй душі тяжким соромом і сумом! Ось до чого допровадили фанатичний егоїзм і також любов! Навіть не знаю, як узятися до тієї справи, щоб випровадити її до взаємного вдоволення й гармонії. Раз, щоб скривдженим нею вернути надмірно високими процентами видерту суму, а по-друге - щоб і не роздразнювати матір проти дівчини за зрадження моїй особі тієї поганої справи. Здається, вона все простила б їй, чим би й не прогрішилася проти неї особисто, але об'явлення захованої переді мною справи моїй особі - вона не простила б ніколи. Тому до вибуху поновної дисгармонії між тими двома так близько моїй душі стоячими істотами, я в жоден спосіб не смів допустити. Обдумавши цю справу на всі сторони, я рішився, мимо просьби дорогої дівчини не втягати брата, розмовитися все ж таки без відома дівчини з Нестором і почути його думку. Як постановив я собі, так і вчинив. Зайшовши на самоті до Нестора, що останніми днями замешкував мою кімнату в моїй хаті, зрадив я йому, що я втягнений без відома в справу позички, а відтак і дальший свій замір - направити цю провину моєї матері. Постанова моя в тій справі була слідуюча. Всі досі надмірно високі проценти, виплачувані моїй матері, я верну його сестрі, на його руки, котрими опісля нехай орудує він по своїй думці, на користь її. Так само поступлю й на будуче з тими грішми.

- Не можу допустити, Несторе, - сказав я, - щоб ти не хотів у тій справі бути помічний, зрозумівши раз моє прикре й фальшиве положення проти твоєї сестри й матері. Сама гадка, що сестра твоя працювала стільки років на сплачування того нещасного довгу з процентом лихварським, коли моя мати та я, живучи в достатку безжурно, загарбували ті засоби для «мене», що міг з самого доходу свого становиська удержувати її й себе якнайкраще, виводить мене з рівноваги!

Нестор сидів мовчки й прислухався моїм словам поважно, погладжуючи від часу до часу своїм звичаєм своє гарне волосся рукою, і врешті обізвався:

- Це правда, Маня не раз жалілася, як підтинають її ті лекції, а становисько виховавчині підмулювало чимраз більше давню енергію й еластичність духу. Але, - додавав, - обнявши раз обов'язок сплачування довгу на себе, не хотіла цього нікому відступити, так само як і предмета довгу спродати. «Раз її батько (говорила) це для неї придумав, то ж вона його замір виконає». Зрештою, - додав, усміхаючись, - довгу того вже небагато, за найдальше півроку або й трохи більше вона буде від нього увільнена, а з тим і вступить, як іноді жартує, в «нову судьбу». - І висказавши це, він помовчав ще якусь хвилину, а відтак спитав: - Що маю я, властиво, з тими грішми почати, Богдане, що хочеш їх звернути, я не знаю. Знаючи Маню добре, можу тебе впевнити, що вона їх ніколи від тебе не прийме.

Довідавшись про це, вона заявить: «Ту сплатню, Несторе, я не прийму; раз батько визичив капітал під такою умовою, так треба нам тих умов і додержувати! Милостинь, поки в силі ми працювати, нам не потрібно».

Я здвигнув плечима, відчувши, що Нестор аж надто добре знає свою сестру, щоб не вгадати і її думки в тім напрямі вперед.

- Що ж! Тяжко й мені їх задержати, а вже зовсім неможливо їх ще й дальше побирати, знаючи не менше добре, що такі проценти законно не дозволені.

Він усміхнувся, неначе любувався моїм заклопотанням.

- Придумай якийсь інший вихід з цеї ситуації, Богдане. Я не хочу в ваші грошові справи мішатися, а самих тих грошей хоч би й рукою доторкнутися!

Тоді я піднявся. Випрямовуючися, обізвався:

- О, ви аристократи! Аристократи хіба більше по душі, а передусім мрійники! Сюди загонюєтеся ви з вашими поглядами? Хоч би одне з вас подало помічну руку до дійсного збудування нового храму. Кожне з вас тверде, невмолиме, начеб прямувало своїм шляхом просто до раю. Але мені вас не треба. Мужик має також створені очі і його рука сягає дальше, як здається! Вас мусить ординарне тверезе життя задавити, коли підете дальше тою дорогою, що досі, піддаючись безопірно грубим і сильним елементам!

Він знов здвигнув плечима, як перше, й усміхнувся дитинним своїм ніжним усміхом, що так дуже розсвітлював смисл його небуденної істоти.

- Що ж хочеш, щоб зробили ми? - спитав спокійно. - Будували дальший храм? Храм матеріалізму? Може бути, правда й по твоїй стороні, що нас здавить груба власть життя матеріалістичного; будемо ходити взимі в літній одежині, а вліті у витертій тій же, з браку засобів достарчити собі відповідне з подвійним лицем. Але чи мусимо ми всі рекрутуватися в армії самого твердого безілюзійного матеріалізму, що не витворює ні одної мімози з чудом ніжності і вразливості, ні одного твору красної штуки, ні одної країни мистецтва, що розпливалося б дальше, як досягає грубий розум тверезості, і такого ж матеріалізму? Ми є люди, що живемо більше з зворотом до свого нутра, чим на внішність, тому й підчиняемося більше голосам внутрішнім, як покликам і вимогам знадвору. Наше щастя мусить нам походити з глибини нашого нутра. А коли воно й трапляється, що нас використовують матеріалісти, то оскільки порушує це найглибше життя ліпшого? Ми, себто по-твоєму «мрійники», понесли лиш кілька матеріальних утрат, але чи можна це справді назвати побідою першого над посліднім? Хто збільшує своє майно почувань, той збагачує й свій розум, а це є, властиво, ті людські сили, котрі остаточно задержують посліднє слово.

Вислухавши його слова, я звернувся до нього.

- І що маю я, «мужик», з тими твоїми філософічними висновками зробити?

- Роби, що хочеш, - відповів він, усміхнувшись, як перед тим. - Твоя справа така глупа й нікчемна, що я взагалі дивуюся, що такий поважний чоловік, як ти, переймається такими нісенітницями.

- Я зворушився. Я у всьому признаю тобі рацію, але ввійди і в мою ситуацію проти твоєї сестри. Вона прикра й фальшива. Він відповів:

- Вона, безперечно, така, як кажеш. Але я на твоїм місці пішов би найпростішою дорогою. Зложив би гроші на її ім'я в банку, і більше тим не журився. Як до року або двох вона їх не прийме, тоді нехай ідуть на яку добродійну ціль, і більше не журися. Прецінь сей вузол можна розв'язати без болю голови. Але щоб я тими грішми займався, ти не сподівайся.