Через кладку - Кобылянская Ольга Юлиановна - Страница 51

- А тепер? - питала далі дівчина.

- Тепер я все ще старосвітський. До того теперішня жіноча молодіж не займає мене, дарма що між нею находиться велике число прегарних, талановитих і власними силами високо поставлених одиниць. Але загал мені не цікавий. Я не знаю, - додав я, звертаючись вже до всіх, - не можу собі порадити; одначе в стремлінні здобути рівноправність я бачу лиш хаос оправданих і фальшивих шляхів, хоч тяжко супроти того і держатися байдужо. Я один ще все більше поклонник непорочних уст жінки, чим виголошуваних нею парламентарних бесід. Волію більше лагідну біблійну вдачу, вирівняну внутрішньою красою і культурою, як мужесько-жіночу істоту з прапором у руках, що кличе до бою і т. ін. Я мужик, - додав я, - на думку якого не сміє «домівство» ні на волосок бути нарушена модернізмом, фаховим заняттям жінки, одним словом - елементом «самостійності», що зводить жінку на зманерованих, упривілейованих «зарібниць»-емансипанток, котрих ліпша часть марнується, а друга нічим не стає по правді вище від давніх жінок і матрон. Оце історія моєї «любові», панно Грусю. Вона не скінчена, бо, як казав я, між нас втиснувся час.

Блискавкою звернулася Ірина до Мані, що сиділа нерухомо й гляділа, як здавалося, в огонь; а по правді очі її були звернені в своє нутро.

- Панно Манусю! - запитала молода дівчина і при тих словах зсунулась поважній дівчині до ніг. - Ще лиш ви лишились, щоб сказати, чи щасливі. Ще лиш ви. Скажіть нам дещо й ви. Нам усім, панно Манусю, що любимо й шануємо вас! Ви ніколи про себе не говорите.

Маня піднялася, подаючи свому братові руку, з свого місця.

- Час додому, Ірусю. - відповіла поважно. - Ось місяць виринув уже на небі, а ми ще під скалою. Родичі й пані Олесь певне вже давно від'їхали, не діждавшись нас, як сподівались. - Сказавши це, зігнулася по свій зонтик і пальто, що саме в тій хвилі я взяв у свої руки. - Час додому.

Саме минув тиждень, як оце сталося.

Я виїхав на вісім день до купелевоії місцевості Дорна З., а в кілька день по моїм приїзді тут же стрінувся з добродієм Маріяном і молодою Іриною, що приїхали також сюди, щоб оглянути цей гарний між горами захований курорт. Ледве привітавшись зі мною, він сказав:

- Слава богу, що ми здибались. До вас хотіли ще передучора ніччю вислати депешу, але що незнали докладно, чи застане вона вас ще в Д., чи не поїдете ви і до Б., залишили це й вижидають вашого повороту, не телеграфувавши.

- Чи сталося що? - опитав я, занепокоєний словами й поважною міною доброго панка. - Хто хотів висилати депешу до мене? - І перед моєю уявою станула нараз моя мати, а за нею Маня. - Може, занедужала моя мати? - спитав я.

- Так і ні, - відповів панок вздержливо. - Зрештою, - додав, - я розкажу все. У вас, добродію, вдома горіло, але - (додав з поспіхом) - не хвилюйтесь. Тепер там уже все в порядку,

Вражений до глибини сею несподіваною заявою, я поставив нараз кілька питань: «Горіло в нас? Коли, через що? А з матір'ю що, здорова?»

Добродій Маріян розказав.

В кілька день по моїм від'їзді прийшло моїй матері на думку розпочати прання.

- Білизна, мовила, прана й переполіскувана у гірській воді, це не то, що в воді міста, а вона хоче вивезти всю білизну сніжнобілу додому.

- Та наїм ще не час додому! - закинув я нетерпеливо. - Але далі, добродію, прошу вас, далі, - нетерпеливився я. - Кажіть, чи вона здорова?

- Не цілком здорова, то-то й є; але слухайте! Білизна пралася справді, - тягнув добродій Маріян спокійно, - і то так, як бажала, щоб на ріці «переполіскувалося». Коли надвечір прачка з слугою не вертали додому, вилізла мати на під, щоб поглянути відти на ріку, що з обома жінками діється, чи не йдуть уже. Так роздивляючися, воїна нараз побачила, що з поду, а радше з вікон літньої кухні, що припирала до її кімнати, садить чорний густий дим, а в кілька хвиль пізніше вже й полум'я. З переляку, що це в неї горить, неначе громом поражена, в першій хвилі не могла з місця й рушитись. Одначе силуючись усе ж таки зійти, і то якмога найскоріше, щоб покликати вдолині о рятунок, вона впала, обезсилена з остраху й зворушення, коло дверей на поді, стративши свідомість. Як довго лежала вона там так, не знати докладно. Одначе коли на поклик Наталки й Нестора, що, на щастя, перші побачили в сусідстві (будучи в той час у саді) вогонь, прибула паміч, о котру в першій хвилі було тяжко, бо люди по більшій часті були на роботі, віднайшла її панна Обринсцка, що прилетіла на місце, - без свідомості, на поді. На щастя, добродію, - додав поважно добродій Маріян, - на щастя. Панна Обринська, переконавшися відразу, що господині вдолині ніде нема, кинулася, інстинктом ведена, вгору і тут її віднайшла. Якби не те, пане Олесь, були б ви її живої, може, й не побачили. Лежала вона з пораненою голоївою і, як сконстатував прикликаний пізніше лікар, з вивихненою ногою. Тепер знаходиться вона під опікою пані Міллер, моєї жінки, а передусім панни Обринської, що від хвилі, як віднайшла її в такому стані, не відступала більше від неї. Всі вичікують вашого повороту з нетерпеливістю, добродію, бо, - додав панок тепер одверто, - тепер ваша матіїнка дуже хора.

Вислухавши це, я стояв малу хвилину також мов громом побитий. Не сказавши ні слова на цю відомість, я лише чув, як моє лице мов льодом обволіклося і коло серця мов застигло. Моя мати в такій небезпеці! Хора, може, безнадійно! Я поглянув на годинника, а відтак засунув його мовчки в кишеню! Була третя по обіді, потяг, що мав мене повезти додому до неї, що лежала ще, може, й досі непритомна й знаходилася між чужими, відходив аж о-пів на п'яту. Значить, мені приходилось перечікувати, мов на вугіллях, ще півтори години. Добродій Маріян зрозумів мене.

- Злагодьте ваш багаж, - сказав щиро, - а опісля приїжджайте до нас у готель, де будемо вас вижидати. А як ні, і я думаю, це буде вам приємніше, вишліть багаж на дворець, а самі зайдіть у парк коло кургаузу, [64] де я буду з Ірусею вдвох вас вижидати. Там побалакаємо ще про дещо, щоб не денервувались самі довгим вижиданням на потяг.

Я згодився й розпрощався.

Не минуло більше як півгодини, коли я опияився коло добрих знайомих при столі в невеликому гарному парку недалеко кураційлого дому. Добродій Маріян віддалився на часок, покликаний несподівано якимсь давнім знайомим, котрий перебував також на курорті, а я й Іруся лишились самі.

- Я так ждала «а вас, добродію Богдане, - сказала дівчина, звертаючи на мене свої щирі оченята всею щирістю своєї одвертої вдачі, і подала руку. - Хотіла так дуже з вами поговорити про те нещастя, що скоїлося у вас дома. Як ви змінилися, пане Олесь, цілком зблідли!

- Розповідайте! - попросив я стисненим голосом, стискаючи вдячно дрібну руку молоденькой приятельки.

- Все було так страшно. - почала зворушеним голосом. - Днина була така парна, і все було таке розсушене, як почало горіти. Господи боже, пане Олесь! - сказала й нараз притиснула обі долоні до лиця, мов віддаляючись тим рухом від страшної картини, що, покликана уявою, станула перед її очима. - Страшне було це все, а ще до того перед вечором! Ви побачите, як вернете, руїну. Один господарський будинок пішов цілком, а...

- А помешкання також? - спитав я, здержуючи віддих.

- Ні. Лиш дах з одної сторони, котру, як казали мені, якраз замешкувала ваша мати. Дах запалився й завалився. Господи боже, неначе під небеса, так пнулося полум'я рівно вгору. О-о-о! Я все бачила, пане Олесь, усе, - впевняла нервово раз по раз, і в її голосі зачувся здавлюваний плач, - хоч мама туди не пускала. Вона страшно боялася за мене, і щоб вогонь яе перенісся й до нашого дому, хоч вітру не було замітно. Але я не видержала, втекла від матері. Наталка боролась там і доктор Нестор. Наталка помагала при гашенні, мов мужчина, тягнула й подавала воду, а Нестор. - додала й на хвилинку мов здержалася. - Доктор Нестор рятував за кількох людей. О, коли б ви були бачили, як він там працював, наче купався в власному поті, він командував, поки вогнева сторожа над'їхала, аж захрип, ба ще й опісля. Мені здається, це й пірвало Наталку за собою. що вона, та елегантська пані, не зважала ні на сукню, що тут і там здерлась, зачіплюючись, ні на фризуру, що змокла теліпалась остаточно одною довгою косою по плечах, надаючи їй чудний вигляд. Одним словом, усе робила, робила німо, під впливом Несторових приказів.