Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 28

“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході (схід – напрям до сонця, а Сонце правди – Христос: “Світло Христове просвічує всіх”; “Бог є Світло…” (Перше соборне послання святого апостола Івана Богослова); “Я Світло для світу” (Євангеліє від Івана). – Авт.), і там осадив людину, що її Він створив. І зростив Господь Бог із землі (земля у Біблії – це серця людські: “Послухай, ти, земле…”, – взиває Господь; “Уся земле, покликуйте Господу”, – співає Давид. – Авт.) кожне дерево (духовне дерево! – Авт.), принадне на вигляд і на їжу смачне (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене…”. – Авт.). І дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла… І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала (щоб працювала над собою, зростала духовно, піднімалась до висот обоження – висот богопізнання – постійно очищаючи серце своє, пануючи духом над плоттю: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. – Авт.). І наказав Господь Бог Адамові (першим людям віри, які піднялись до райських висот здобуття Благодаті. – Авт.), кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти (харчуватись духовними плодами його. – Авт.). Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (помреш духовно – втратиш розуміння істини, втратиш віру, втратиш благодать Всесвятого Духа. – Авт.)” (Буття, 2 розділ, 8–9, та 15–17 вірші).

Древо життя – це духовне древо пізнання добра через добро посередництвом виконання волі Божої, закону Божого, вселенського Закону любові. Древо ж пізнання добра й зла – також духовне древо, але уже пізнання добра через зло. І таке “дерево” насадив у садку Своєму Господь, і таку можливість надав Бог людині. Бо ж не роботами створив Він нас, а людьми, “на образ Свій”, наділивши й головною ознакою цього образу – свобідною волею. А що є свобідна воля без свободи вибору?..

Коли я кажу своїй дитині: “Не торкайся гарячої плити, бо впечеш пальчика!”, – то я пропоную їй виконати волю мою, повірити, довіритись мені як люблячому батькові. І у сина є вибір: або послухатись батьківської настанови, виконати волю мою, “з’їсти плід з древа життя”, і таким чином пізнати добро. Або ж виявити непослух і, відповідно, “з’ївши заборонений плід”, пізнати добро через зло. Пізнати, що тато бажає добра, що воля його добра, але пізнати вже іншим шляхом: через біль та страждання, сором і страх…

Так само й тут. Коли людина виконує волю Божу – вона харчується плодами “древа життя”. Коли ж порушує Закон Божий, грішить (“Бо гріх – то беззаконня”), – то споживає “заборонений плід”, пізнає добро через зло. Саме цим шляхом пішло людство за часів Адама. Саме цим шляхом у більшості своїй йдемо і ми…

Древо життя – це древо Богоєднання. Воно є древом вічного Богопізнання у єднанні з Творцем, бо “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого” (Євангеліє від Івана). Як і у Псалмоспівця: “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків. Та в законі Господнім його насолода, і про закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком (над водним потоком Премудрості Божої. – Авт.) посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, – і все, що він чинить, – щаститься йому!” І так само, як Царство Небесне – предвічний Едем – в нас, так і древо це – також в нас!

Коріння його – серце наше – п’є життєдайну воду слова Господнього, зміцняється вірою (бо ж “віра від слухання, а слухання через Слово Христове”), освячується світлом Його, заглиблюючись у смирення, і тим відкриваючи двері благодаті (“…а коли святий корінь, то й віття”).

Стовбур – це стовбур праведності, струнка ліствиця духовного зростання в стриманості та молитві, щаблі сходження в надії слави.

Гілки ж – то вся повнота людського єства, освяченого любов’ю правди, одухотворення усіх без виключення сфер життя, всесторонність та багатогранність буття праведника (“Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть!” (Перше послання святого апостола Павла до коринфян, 10 розділ, 31 вірш)). І кубляться у вітті тому “небесні пташки” – крилаті, одухотворені думки та бажання…

А листя – не що інше, як сповідання цієї віри, що чинна любов’ю. Бо ж “вірою спасетесь!”, і “листя дерев – на вздоровлення народів”. Бо “серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння”).

Плоди ж цього живоносного Древа – плоди Духа Святого, плоди любові. “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність: Закону нема на таких!” (Галатам, 5 розділ, 22–23 вірші).

Корінь – стовбур – крона; віра – надія – любов… “Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо!”, – виголошує свята Церква. Отець через Сина Духом Святим зрощує у твориві Своєму – тобто в нас з вами – благословенні та животворчі плоди добра, перетворюючи зарослу терниною та будяччям землю сердець наших на Землю Обіцяну, що тече молоком та медом: рай, Едем, царство Благодаті, – тим самим відкриваючи нам, немічним, дорогу у вічне життя.

Благословен, в кого не відніметься частка його від Древа цього!

РЕВНІСТЬ НЕ ЗА РОЗУМОМ

Запитання: Часто доводиться чути із уст озлоблених життєвими негараздами маловірних, або й просто невіруючих людей: “Що ти мені тут проповідуєш про високі матерії? Що дав мені твій Бог?! Якщо ти такий праведний, то чому ж не роздав усе своє добро бідним, як вчить ваш Христос?..”

Відповідь: Гадаю, кожен зрілий християнин, який має практичний досвід проповіді Слова Божого, так чи інакше зустрічався з такими звинуваченнями. На перший погляд може видатися, що подібні твердження мають під собою певні підстави. Але чи так це насправді? Давайте висвітлимо означене питання усепроникаючим світлом істини Слова Божого…

Чи дійсно Господь вимагає від нас, християн, щоби ми нічого не мали? Чи є це доконечною ознакою праведності, неодмінною умовою спасіння? Безумовно ж, ні! Хіба немаючим був “батько народів віри” Авраам, або терпів від нестатків син його Ісак? Хіба не володів великими чередами й отарами старозавітній патріарх Яків, і не був “більшим від усіх синів сходу” праведний Йов? Хіба не славився багатством премудрий цар Соломон, а батько його, Давид, хіба не оспівав Бога нашого: “Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили” (Псалом 36, 25 вірш)?

Ми всі приходьки на цій землі. Нагими прийшли, нагими й підемо, нічого не візьмемо з собою. У труни, як відомо, кишені нема, та й погребальні костюми на Заході шиють без кишень (у нас їх просто зашивають)… Минущий матеріальний статок нам дає Господь, щоб ми, добре ним урядуючи, “набували друзів собі (на Небі) від багатства неправедного (земного), щоб, коли проминеться воно, прийняли нас до вічних осель” (див. Євангеліє від Луки, 16 розділ, 9–11 вірші). Сказано у Писанні: “А мій Бог нехай надолужить вашу всяку потребу за Своїм багатством у славі, у Христі Ісусі” (Послання апостола Павла до филип’ян, 4 розділ, 19 вірш); “Улюблений, – я молюся, щоб добре велося в усьому тобі…” (Третє соборне послання апостола Івана, 2 вірш); “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Євангеліє від Івана, 10 розділ, 10 вірш); “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це (матеріальне) вам додасться” (Від Матвія, 6.33). Додасться, але, без сумніву, не для того, щоб своїм недбальством ми змарнували його…

Господь любить нас, і хоче нам добра навіть більше, аніж ми своїм дітям. Бо якщо ми, будучи злими, уміємо добрі даяння дітям своїм подавати, то наскільки ж більше подасть нам Він, Якого Ім’я є Любов! Але Господь і питає з нас за кожне слово пусте, за кожну думку, неосвячену любов’ю, за кожну справу безплідну. Бо “кожне дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене ” (Від Матвія, 3.10).