Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 27


27
Изменить размер шрифта:

“І НЕ ВПИВАЙТЕСЯ ВИНОМ...”

Запитання: Що сказано в Біблії стосовно вживання алкоголю?

Відповідь: В нашу оселю прийшло свято... Різдво, Новий рік, Водохрище. Сім’я сідає за стіл. Кутя, святкові наїдки і... чарка. Чи так уже необхідна вона? Чи дійсно без неї не можемо обійтися за святковим столом? Запитаймо себе. І якщо ми дамо відповідь, що без пляшки на столі чогось не вистачає, що без чарки і свято не свято – значить у нас проблеми, значить ми вже в тенетах, і час бити на сполох.

Біблія чітко розмежовує помірне вживання легкого виноградного вина (не горілки чи самогону!) і пияцтво: повну або часткову залежність від алкоголю. Про це свідчать і цитати з Святого Письма:

“Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя” (Екклезіаст); “Трохи вина зуживай ради шлунка твого” (Перше послання апостола Павла до Тимофія). Але: “Не будь поміж тими, що жлуктять вино...” (Приповісти Соломона); “Поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві” (Послання до римлян); “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством... ” (Євангеліє від Луки); “Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, – із такими навіть не їсти!” (До коринфян); “Учинки тіла явні то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!” (До галатів).

Про пияцтво чомусь тепер говорити не те що не прийнято, а якось “не модно”. І в цій немодності, в цій сором’язливій мовчанці (сказати б – у злочинному потуранні пияцтву) приховується велика небезпека. Озирнімося навколо. Все більше й більше навколо п’яних – у транспорті, на вулицях... Навіть з роботи люди їдуть, немов би з корчми. У чому ж причина? В чому корінь зла? Пошукаймо відповіді на це запитання у Святому Письмі.

“В кого «ой», в кого «ай», в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного (інший переклад – “міцного”. – Авт.). Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, – кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка” (Приповісти).

Дехто, виправдовуючи свою пристрасть до п’янкого напою, каже: “А в Біблії ж сказано: Пий, та не впивайся…” Не сказано! Цей ходячий вислів – перекручена фраза з Послання апостола Павла до ефесян: “І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом”. Немає тут цього – “Пий”! І в багатьох інших місцях Святого Письма також різко засуджується пияцтво.

Чому ж людина п’є? Біблія вчить, що першопричина гріха – гордощі, а початок його – недовіра до Бога. Сказав поет: “Блажен, хто вірує, – йому на світі тепло”. Коли ж людина живе без віри, не знаючи волі Божої, не узгоджуючи свою волю з Його (а таке узгодження і є, власне, “життям в Ісусі Христі”), то їй холодно. Холодно, страшно, самітно, незатишно у світі, де владарює диявол, “світоправитель темряви віку цього”. І людина замість того щоб зігрітися вірою, опертися на міцний фундамент слова Божого, пробудити в собі Христа, аби Він узявся своєю могутньою рукою за кермо життя її, – ще більше заплутується у тенетах “духів злоби піднебесних”, намагаючись втекти від реалій буття, задурманюючи себе хмільним. А сатана, цей великий ошуканець, запопадливо підсовує людині чарку: “На, випий і забудься…” І так людина руйнує свої тіло й душу.

Чи маємо ми право руйнувати своє тіло? Ні. Це пряме порушення заповіді “Не вбивай”. Чи ви не знаєте, що тіло ваше – то храм Духа Святого, а пияцтво перетворює цей храм на печеру розбійників! Алкоголь поступово руйнує тіло, але руйнується й душа. Людина деградує, поволі перетворюючись на тварину, втрачаючи образ та подобу Божі. Сказано у євангеліста: “Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душу вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити” (Євангеліє від Матвія). Сатана вбиває і тіло, і душу! Господь попереджає нас, щоби ми тверезилися й були пильними, бо зійшов диявол на землю в страшній злобі і ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого б пожерти. І щоб заволодіти людською душею, він застосовує свою зміїну хитрість: з’являється в образі “ангела світла”.

Тому-то людина тягнеться до чарки нібито задля чогось доброго. Яке лицемірство! Нищити своє здоров’я зі словами “Вип’ємо за здоров’я!” Руйнувати сім’ю під виголос “За сімейне благополуччя!” Пити “за дружбу” – і потім у п’яному чаді зчіплятися в бійці. Чаркуватися за міцну державу – і пропивати її... Після цього стає зрозуміліше, чому слово “диявол” перекладається саме як “ошуканець”.

Хвороба пияцтва розвивається непомітно. Сатана, як павук, роками плете ці тенета у серці людини. Алкоголік ніколи не визнає ні перед людьми, ні навіть перед самим собою, що це для нього є проблема. Він вперто доводить собі й оточуючим, що у нього немає потягу до спиртного, що він може пити, а може й не пити; може кинути пити у будь-який час. Але настає ранок – і знову похмілля, знов головний біль... І в цій ситуації існують лише два виходи. Перший – продовжувати жити в полоні гріха, поступово згораючи в “озері, що паленіє вогнем та сіркою”, а це – друга (духовна) смерть. І другий – протистати дияволу, як вчить апостол Яків. Протистати не своєю власною силою, але силою Божою, яку дає віра. А для цього у першу чергу розкаятися в своїй людській гордині і прийти до Господа, прийти до віри. “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!” – закликає Господь.

Один проповідник розповів чудову притчу. Людина, в якої були чималі життєві труднощі, звернулася до Бога зі словами: “Господи! У мене є велика проблема. І ця проблема – це я!” Господь же відповів: “Сину, у Мене є відповідь на твою проблему. І ця відповідь – це Я”.

Ми маємо усвідомити, що всі наші проблеми – від невірства нашого, від нашого безбожництва. Протистати дияволові можна лише міцною вірою, стриманням та молитвою. Коли невіруючий усвідомлює, що в нього виникли труднощі, – він починає шукати рятунку у лікарів та екстрасенсів. Лікується гіпнозом, кодується тощо. І це на якийсь час може дати позитивні результати. Але якщо людина не заповнить своє серце любов’ю і вірою Христовою, якщо в серці її не зацарює Господь, – вона знову впаде у спокусу, і падіння те буде гіршим за перше. Бо сказано в Євангелії:

“Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов» (хата біблійною мовою – серце людини, домівка духу. – Авт.). А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану.

Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, – і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!” (Від Луки).

Отож, хай оселиться в нашому серці Господь. І хай серце наше стане царством Його, царством Божим. Слава Творцю, вибір за нами!..

ДРЕВО ЖИТТЯ

Запитання: Поясніть, будь ласка, що це за “дерево життя” і чим воно різниться від “дерева пізнання добра й зла”, плоду якого не можна було споживати Адаму та Єві? Чому серед дерев Раю могло бути це дерево? Для чого Бог зростив його?..

Відповідь: Почнемо з того, що не яблука й не груші споживали у садку Божому перші люди віри, зображені у Святому Письмі під образами Адама та Єви! Як сам Едем (“Едем”, “Еден” – ніжність, приємність, солодкість; “рай” – сад), так і дерева в цьому Садку – поняття духовні. Подібно до того, як Церква біблійною мовою є виноградником Господнім, так і дерева в Біблії є символами духовних речей. Дуб – емблема міцної віри (згадаймо діброву Мамре, що збудував у ній жертовника смирення та любові батько народів віри Авраам. “Мамре” – означає кріпость, сила). Кедр – прагнення до висот досконалості – “кедри ливанські”, що ростуть на високостях духовності (“Ливан” – білий, сніжний: “Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив…”, – читаємо у псалмах. Смоківниця (фігове дерево) – символ плідності. Це “древо” покликане приносити плоди смирення й любові. Дерево сіттім (акація) – міцністю подібне до каменя, із нього ковчег Заповіту. Вічнозелений запашний кипарис – символ неминущості й благості обітниць Вічносущого…