Талан - Старицкий Михаил Петрович - Страница 20

Лучицька (аж здригнулась). Лист? Ай! Од його! (Цілує). Я не переживу такого щастя... Над силу... (Чита). 

Безродний і Жалівницький з докором до Кулішевич, що така необачна.  

Групіруються круг Лучицької. Вона полулежить в кріслі, вся укрита вінками; тяжко дише, страшно збентежена. Справа і зліва на колінах припали до неї Маринка й Палажка; решта - півколом ззаду; Безродний - посередині. Рецензент упустив граматку і остовпів. 

(З останнім зусиллям, стаючи непритомною). Ах, який рай!.. Пише: "Здоров... Лечу до тебе... Тепер ніхто не розраїть... Все життя тобі і твоєму талану... Все моє добро твоїй рідній сцені!" (Цілує листа). Тепер я з ним... (На Безродного). Заживемо... Всіх вас піднімемо... Ах, яке щастя!! Чого ж ви плачете?? Тепер будемо щасливі... Господь зглянувся...

Безродний (через силу). Будемо... будемо...

Лучицька (блаженно простяга вперед руки). Боже! Яка радість! У грудях дзвенить... Яке щастя огорта... Он і коханий... Летім!.. Як ясно... як сонячно там... Ах! (Зразу роня руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки).

Жалівницький. Що з нею?

Маринка (припадає). Не б'ється серце...

Палажка. Умерла! Дитино моя! (Ридає).

Безродний. Зайшло наше сонце!! 

Всі опускаються на коліна.  

Завіса тихо спада.

[1893 p.]