Не судилось (панське болото) - Старицкий Михаил Петрович - Страница 21

Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

Дмитро. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обніма Катрю і страшно рида).

Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся...

Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе, - я вирву падлючого язика!

Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної.

Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

Катря. Так, мучениця... уже все перемучене...

Дмитро. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимусь на тебе, горе ділитиму!

Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

Дмитро. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля! Іще не шматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибіга).

Катря. Не бий... Не бий!! (Сунулась бігти і упала на лаву). Ой!! Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Про-бі!.. 

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стука в вікно. 

Голос Михайла. Та чого ж їй?

Катря. Він... він... прийшов! (Підводиться).

Голос Михайла (під вікном). Адже заміж іде!

Катря (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапа несамовито пляшечку і всю випива).

Михайло  і Катря. 

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в корені. Михайло, увійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей. 

Катря. Михайло!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой піддерж, бо впаду...

Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере її за руку).

Катря. Прийшов-таки... пожалував...

Михайло. Ти слаба? На тобі лиця нема!

Катря. Ні, ні! У мене уже нічого не болить... я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить!

Михайло. Та як же? А Харлампію що ти казала?.

Катря. Харлампію? Зараз, зараз... тільки постой... я Харлампія не бачила...

Михайло. Як не бачила? Так це він брехав, - що ти заміж ідеш і за мною не жалієш ні крапельки?

Катря (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, усе забула!.. Тебе? Ні, ні!.. Тебе не забула... не забуду, - мій ти, мій! (Хоче обняти і, похитнувшись, трохи не впала).

Михайло. Що з тобою, Катре?

Катря. Нічого, нічого... то у мене щось у очах потемріло. Доведи мене до скамейки... Мені так весело, що ти зі мною!

Михайло. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав ірод той? (Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу).

Катря. Чи люблю тебе?.. Аж зотліла!.. Не бійся, не бійся! Плакати більше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сідай тут, до мене ближче, близесенько!

Михайло (зрушений, обніма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холодні як лід, а з лиця аж пашить...

Катря. Ні, ні! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мій! Світе мій, який гарний!

Михайло. Зіронько моя! (Хоче обняти).

Катря (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь... щоб ніколи не забути... Брівоньки мої шовковії! Очі мої ясні та прекрасні! Вустоньки мої любі та милі! (Цілує і в очі і в уста і припада до Михайла). Не забуду вас!

Михайло (палко пригорта Її). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як ніколи в світі! Всі вони брешуть! Не хочу я знати - ні батька, ні матері! З твоєї хати не вийду! Ніхто не розлучить уже нас! 

Вікна у хаті починають з ції години світитись червоним вогнем, котрий ік кінцю дії розжеврюється більше. 

Катря (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось під серце!.. Дай мені до твоєї щоки притулитись...

Михайло (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цілує її руки і гріє їх духом).

Катря. Ні, ні! Не рушся... мені одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одірве... ніхто мене... до самої смерті. Діждалась-таки й я долі!

Михайло (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посиніли... Я побіжу за лікарем...

Катря. Ні, ні! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мій! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливім забутті, а далі раптом зривається з місця). Ой смерть моя! Да-вить мене під серце!

Михайло (піддержує її). Господи! Що з нею?

Катря (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте мене!!

Михайло (хапа кухоль води). Напийся води... Тітко Горпино! Хто там?!

Катря (упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночці... серце... ох!..

Михайло. Атропін? Пропав я!!. (Рве на собі волосся і кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!!

Катря (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тікай! Не тікай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однімайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!

Михайло (примочує їй водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, і стука в вікно, аж вибива шибку). Хто в бога вірує!

Ті ж і Пашка. 

Пашка (вбіга). Що тут таке?

Михайло. Катря отруїлась..

Пашка (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двір горить... Мати її божевільна біга!

Михайло. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера... Кожна хвилина дорога... Рятуйте!

Пашка. Я за Павлом... він тут.

Михайло. Клич його, Христа ради, зараз! 

Пашка вибіга. 

Катря. О!! Дай мені чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло! Нічого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!  

Михайло (рида). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!!

Катря (опускаючись на руках), О-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не можу вже більше... одпустіть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на коліна). Мати божа!.. Прости мені... не дай моєї душі! (Хитається).

Михайло (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайсь!.. Павло прибіжить зараз! Вирятує!!

Катря (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступа... туман застила очі... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла).. 

Тим часом чути за вікном голоси і тупотню. 

Михайло (спуска її на долівку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'ється? Умерла!! (Одскакує в непритомнім жаху на авансцену направо і стоїть каменем). 

Ті ж, Дмитро, соцькі і люде. 

Дмитро (вбіга на остатнім слові). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом). 

Тим часом соцькі і люде вриваються в хату.