Не судилось (панське болото) - Старицкий Михаил Петрович - Страница 20

(Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.)

Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!

Катря. Добре...

Харлампій. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би в волості поштительно, щоб знали, як господ, панів, значиться, чарувати та зводити.

Горпина (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!

Харлампій. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без всякого бешкету, вийдеш заміж...

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, - пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу і не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!

Катря. Щоб духу...

Харлампій. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобі і матері таке сумнительство, що і згинете у тюрязі або й у Сиберію улучите! Ну? Чого ж мовчиш?

Катря. Га!

Харлампій. Що га?

Катря. Добре...

Харлампій. Значить, слідственно, безпремінно вийдеш?

Катря. Добре...

Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє богу, у кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло - дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними!

(Іде хутко до дверей і, зачиняючи, гука).

Дивися ж мені! Цур тобі й пек!

Катря сама. 

Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стіну, то об лаву, іде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене і матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... Добре... піду!

Катря, Аннушка, Дзвонариха і дехто з дворні. 

Аннушка (скажено вбіга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не діждеш! На смітнику повінчають!

Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!

Аннушка. Думала - любить? Йому тільки одного треба було... А він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!

Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!

Аннушка. Не одступлюсь! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, - двері і вікна дьогтем вимазати!

Хлопці (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця і квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем.

Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... умре... Ой простіть мене!

Аннушка (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем! 

Дзвонариха вибіга, хитаючись, з ванькира; скажені очі, бліда, простоволоса.

Хлопці і Аннушка з жаху одступаються до дверей. 

Дзвонариха (до Катрі). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!

Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Дзвонариха (одпиха). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!

Аннушка. Так її! Так її!

Катря (плазує за матір'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Дзвонариха (скажено). Щоб ти умерла без покаянія! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою). 

Та з криком "Ай!" пада на спину, зомліла.

Ті  ж  і  Дмитро. 

Дмитро (трохи п'яненький, вліта в хату на те саме, коли матір, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі і підніма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матір'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Дзвонариха (навіжено). Ха-ха-ха! Весілля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапці! Піду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибіга).

Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!

Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжіть його! 

Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кілька хлопців сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся - хлопці одскочили. 

Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені треба було, щеня!

(Кида об землю).

Аннушка. Калавур! (Вибіга).

Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутіть його!

Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!

Хлопці (побачивши ніж - врозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).

Дмитро і Катря. 

Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сіпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще... (Більше сіпа; рукою тримає за чоло). Диха... бліда, а тіло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хаті, бере кухоль води і приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!

Катря (тихо одкрива очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклина, нікого і в хаті нема!

Катря. Нема?

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

Катря (кладе йому безсило руки на плечі і пильно дивиться в вічі). Хто ти?

Дмитро. Дмитро.

Катря. Дмитро? Який Дмитро?

Дмитро. Дмитро, Катруню! Невже не пізнаєш мене?

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води! 

(Дмитро піддержує Катрю і напува водою.)

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлось... банітували, [60] проклинали мене?!

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всі і мізинця твого!

Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасная моя!

Катря. Де ж правда?

Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятись, натішити свою пельку неситу - то так! А жалощів - у їх печінках не було звіку!