Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Пісні

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 5

Изменить размер шрифта:

КОЗАЧЕ-ГОЛУБЧЕ...

"Козаче-голубче,

Соколику мій!

Дай білу рученьку,

Зо мною постій!

Най надивлюся,

Слізьми заллюся,

Заким з дороги

Тебе діждуся!"

"Дівчино-рибчино,

Не плач, не ридай!

За мною, молодим,

Ручок не ламай:

Як не загину,

Я не покину,

Я не покину

Любу дівчину".

"Ой доню Явдоню,

Зіллячко моє!

Чого ж так змарніло

Личенько твоє?"

"Ой мати-мати!

Тяжко вмирати,

Ой а ще важче

Милого ждати!

Давно я, давно я

В милого була,

Вже тая стежка

Зіллям заросла.

Піду я, мати,

Зіллячко рвати,

Милого ждати!..

Рвуть зілля дівчата,

Віночки плетуть,

А мої оченьки

Тільки сльози ллють.

Ой зілля-зілля,

Чуже весілля,

А моя мука -

З милим розлука!.."

"Дівчино-рибчино,

Здорова була!

Чи вже ж ти, чи вже ж ти

Мене забула?"

"Я не забула,

Я не забуду,

Любила вірненько,

Любити буду".

НЕ ЗГАДАЮ ГАДКИ...

Не згадаю гадки,

Не змислю я мислі!..

Як чорнії хмари,

Чорні думи звисли!

Порадь, мати, що діяти,

Ой чи жити, чи вмирати?

Порадь, моя мати!

Розпукає серце,

Каменіють груди.

Скажи, моя нене,

Що зо мною буде.

Кажуть люди: "В світі чари;

В світі люди, не татари -

Не будеш без пари!"

Ой світе мій, світе!

Лушпина оріха!

Де твої розкоші

Та де твоя втіха?

Нудно в тобі, як в неволі,

Тілько мука, тілько болі,

Ні волі, ні долі!

І ви, мої люди,

Люди - не татари,

Чи хоч раз ви руку

Сироті подали?

Кому горе - горе й буде,

Другим жалю не прибуде,

Люди ж мої, люди!

Наоколо глянеш -

Та й каменем станеш,

А на себе глянеш, -

Як билина, в'янеш.

Лист за листом опадає,

Рік за роком упливає,

Назад не вертає!

Не згадаю гадки,

Не змислю я мислі,

Як чорнії хмари,

Чорні думи звисли.

Порадь, мати, що діяти:

Ой чи жити, чи вмирати?

Порадь, моя мати!

ОЙ ВИЙДУ Я У САДОЧОК...

Ой вийду я у садочок -

В садочку калина,

Край калини шовком шиє

Любая дівчина.

Подивлюся на калину -

Вона розпукає!

Подивлюся на дівчину -

Дівча обіймає.

Тая ж сама калинонька,

Та вже завинулась;

Тая ж сама дівчинонька,

Та вже відвернулась.

Завинулась калинонька

Та й не розпукає;

Відвернулась дівчинонька

Та й не поглядає.

Ой вийду я у садочок,

Буду виглядати,

Чи не вийде моя мила

Рути підливати.

Вийшла мила, походила,

Рути не підлила,

Тілько верхи позривала,

На воду пустила!..

Тая ж рута зеленая,

Та цвіту немає;

Та ж дівчина молодая,

Та вже не кохає.

Стоптав би я тебе, руто, -

Та з жалю не можу;

Забув би я тебе, мила, -

Забути не можу!

Ой вийду я у садочок,

Стану край віконця,

Чи не вийде моя мила

Ще раз до схід сонця?

А милая, як не тая,

Спить собі, дрімає

Та нового молодого

К серцю пригортає.

Тії ж очі, тії брови,

Та не той хлопчина;

Та ж голубка коло нього,

Та вже не дівчина.

Прострілив би я вас з лука!

Та з лука не палко!

Положив би вічно спати,

Та все чогось жалко!

БОГДАЙ ТЕБЕ

Колись я із тяжкої туги

На лаві дубовій лежав,

Останній карбованець срібний

В пустії калитці держав.

Аж тут навинулась дівчина,

І я свою тугу забув;

Дівчино, моя ти дівчино,

Богдай тебе бог не забув!

І сів я на лаві дубовій,

І сіла дівчина моя,

Дівчина мене обійняла,

Обняв же дівчину і я.

Їден поцілунок гарячий -

І я, як від чарів, ожив;

Дівчино, моя ти дівчино,

Богдай тебе бог оживив!

Дівчина мене пригорнула,

Дівчину і я пригорнув,

Дівчина на лаві заснула,

І я коло неї заснув.

І снилось так мило та любо,

І я через сон говорив:

"Дівчино, моя ти дівчино,

Богдай тебе господь любив!"

Раненько дівчини не стало,

І знов я на лаві лежав

І міцно слабими руками

Пустую калитку держав.

Узяла, псявіра, узяла.

І я собі тихо сказав:

"Дівчино, моя ти дівчино,

Богдай тебе дідько узяв!"