Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 8

Изменить размер шрифта:

ХХІІІ

Гірко було для Адама,

Що сини пропали.

І довгенько Адам з Євой

Плакали, ридали.

І ридали, й переслали:

Тра було забути,

Бо вмерлого, як-то кажуть,

З гробу не вернути.

І забули свої жалі,

І весело жили,

Працювали, їли, пили,

Господа хвалили.

І розжився наш прапрадід,

Вмирати байдуже,

І говорить: «Не умру Я,

Бо я сильний дуже!»

А бог з неба йому каже:

«Сину, не хвалися!

Хоч ти сильний, а зі смерті

Ти даремне кпишся.

Надійде година злая:

Руки заболіють,

Голова вся розійдеться,

Ноги обімліють.

Пожовтіють твої кості,

Помертвіють жили,

І тогді ти, як дитина,

Будеш край могили».

Трудно було віру дати:

Сила бушувала.

Но от раптом годинонька

Чорная настала.

ХХІV

Заболіло всеньке тіло,

Ноги защеміли,

Засушило його кості,

Жили оніміли.

Голова вся розійшлася,

І смерть наступає.

Адам видить, що не жарти,-

Сина закликає.

І чуть дихає й говорить:

«Сине, вірний сине!

Піди; сину, на край світу,

Вийди в небо синє.

І скажи там слугам божим,

Котрі коло раю,

Oj слабий я, на постелі,

Що я умираю.

Попроси їх з того раю

Що-небудь подати.

ОЙ мій сину! то-то гірко,

Гірко умирати».

І заплакав наш прапрадід.

Сльози проливає

І в далекую дорогу

Сина посилає.

І враз з батьком син заплакав,

Помолився богу,

Поклонився батьку й неньці

І пішов в дорогу.

І Адаму ніби легше:

Він надію має,

Що достануть йому з раю,

Чого він бажає.

ХХV

А синок пішов Адамів,

Куди вели очі,

І приходить на край світу

Близько полуночі.

І злипалось ясне небо

З темною земльою,

А за небом спочивало

Сонце над водою.

І говорить він до сонця:

«Сонце, боже сонце!

Покажи ти мені, сонце,

До раю віконце!»

Показало йому, сонце

То віконце скраю,

І проліз синок Адамів,

І пішов до раю.

І приходить він до раю:

Брами під замками,

Коло брами херувими

З гострими мечами.

І говорить син Адамів:

«Ангели святії!

Поступіться, відімкніте

Брами віковіі.

І що-небудь з раю дайте:

Батько умирає!»

А їден із херувимів

Йому одвічає:

«Раді б ми, Адамів сину,

Брами відчинити.

Да ключі не в нас, а в бога -

Нічого чинити.

Їднаково для Адама:

А віддам, що маю!..» -

І дав прут, що бог Адама

Виганяв із раю.

XXVI

Повернувся син додому:

Вся сім'я встрічає,

А Адам посеред хати

Дух свій іспускає.

І кивнув на свого сина,

І став говорити,

Щоб йому із того прута

Обручі зробити.

І на троє прут розтяли,

Обручі зробили

І на голову Адаму

Міцно наложили.

І, говорять, перестало

Голову ломити.

Но даремне наш прапрадід

Думав вічне жити.

Надаремне й син таскався

В далеку дорогу:

Ще до рання Адам бідний

Віддав душу богу.

І зібрались його діти,

Правнуки і внуки,

І зробили домовину,

Підняли на руки.

І понесли, поховали,

В землю закопали,

І на першії могилі

Гірко заридали.

Заридали і могилу

Слізьми оросили.

І ті обручі з могили

Паростки пустили.

І з тих паростків потому,

Де Адам і Єва,

Стали кипарис, кедрина,

Й триблаженне древо. [5]

(19-22 серпня 1856 р.)

вернуться

- легендарне дерево, що мало подобу хреста; за легендою, на нім було розп’ято Ісуса Христа.