Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 3

Изменить размер шрифта:

* * *

Стоять діди край притвору,

Служба закінчилась,

І високая дзвіниця

Дзвонами залилась.

Вийшов архирей, поїхав.

Пани розійшлися.

Коло старців тілько прості

Люде осталися.

Осталися прості люди,

Старців обділили

І лірника запинили,

Кругом обступили.

Обступили і просили

Думу їм заграти.

І зачали в його шапку

Мідяки кидати.

І взяла за руку старця

Дівчинонька мила,

І на камінь край дзвіниці

Стиха посадила.

І дід сів, настроїв ліру

І зачав співати,

Зачав співи їм співати

І на ліру грати.

1. ПОЧАТОК СВІТУ

До початку сего світа,

Ще до чоловіка,

На престолі бог великий

Жив із-перед віка.

І престолом було небо,

Невидиме нами.

І то небо в нас, хрещених,

Зветься небесами.

Під ним друге було небо,

Що зоветься раєм;

І коли воно почалось,

Того ми не знаєм.

Тілько знаєм, що в тім небі

Ангели літали

І святії пісні богу

День і ніч співали.

І Сатанаїл-архангел

Був їх старшиною

І у бога називався

Правою рукою.

Все він відав, всім він радив,

Всім розпоряджався,

І рай цілий його власним

Небом називався.

А під раєм, його небом,

Наше небо було,

Но по нему ані разу

Сонце, не мигнуло.

Лиш по нему чорні хмари

Громом розривало,

А під ними тьма стояла

Й море клекотало.

І задумав бог і наше

Небо освітити,

І під небом нашу землю

Грішну сотворити.

І приходить він до раю,

Взяв Сатанаїла,

І пішов під синє небо,

Де бездна кипіла.

Синє небо туманіло,

Вітри бушували,

І під небом чорні хмари,

Громи розривали.

Все чорніло і темніло ...

Аж бог появився! -

Розійшлися чорні хмари,

І грім запинився.

Засиніло небо наше,

Сонце засіяло.

Стало тихо, лиш глибоко

Море клекотало.

І зійшов господь над море-

Море утихає;

І Сатанаїла в бездну

Господь посилає.

Посилає його в бездну

Піску жменю взяти,

Щоб на морі, як на камні,

Землю збудувати.

«І як вложиш,-господь каже,-

Руку у безодню,

Скажи: беру тебе, земле,

На славу господню».

І пішов він попід море,

Ходить, розважає:

« А ну, й себе пом'яну я!

Хто теє пізнає?!»

III

І зпустився в саму бездну,

Руку опускає,

Бере землю і до бездни

Тихо промовляє:

«Ти poзкрийся, розвернися,

Темная безодне!

Беру землю в ім'я своє

І в ім'я господнє!»

І узяв; іде водою,

Жменю істискає.

Но даремная робота:

Вода все змиває!

Поки вигулькнув із моря,

Змило все подою,

І явився він до бога

З голою рукою.

«Не хитрися,- господь каже,-

Не задумуй злого!

Іди знову, тілько ім'я

Не приточуй свого!»

Пішов знову й під водою

Знов над богом кпився.

І знов з голими руками

Наверху з'явився.

І розгнівався бог сильний:

Небо задрожало,

Море вспінилось, забилось

І заклекотало.

І в минуті він іщезнув

В морі під водою.

Найшов бездну, бере землю

Правою рукою.

І говорить: «Ти розкрийся.

Темная безодне:

Беру з тебе тепер землю

Во ім'я господнє!»

І щаслива йому була

Дальняя дорога,

У минуті він з землею

Вийшов перед бога.

ІV

І взяв господь тую землю,

Ходить, розсіває.

А Сатанаїл невдячний

Думоньку гадає.

Щоб землі у бога вкрасти,

Вкрасти, заховати,

А потому в своє ім'я

Землю збудувати.

І роздумав свою думу

На взиск чи на згубу:

Тілько господь відвернувся,

Хвать землі у губу!

А бог ніби і не знає:

Решту досіває.

І розсіяв, як годиться,

І благословляє:

«Рости, рости, моя земле.

Куди зглянуть очі:

Від восхода до полудня

І до полуночі!»

І земля рости начала

І кінця не мала;

І зеленая травичка

Землю устеляла.

Да і тая, що у губі,

Свого бога знає:

Росте живо, виростає,

Губу розпирає.

І зачав він, нечестивий,

Хоркати, плювати,

I зачали і того скали

Й гори виростати.

І земля землею стала,

Тілько посвятити.

Но І нічка наступала:

Тра було спочити.