Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 2

Изменить размер шрифта:

* * *

Ото раз, недавніх часів,

Свято наступило,

Ціле місто пробудилось,

До світу ожило.

Всюди гамір, всюди говір,

Повно скрізь народу,

І нема нігде проїзду,

Нема і проходу.

Вздовж по ринку в рядів кілька

Все вози стояли.

Там всякую усячину

На гурт продавали:

То полотна у півситках,

То масла діжками,

Сир і бриндзу кадубами,

Вишні коновками.

Збігся Кам'янець жаденний,

Все то закупає,

В свої нори як в безодню,

Без сліду ховає.

А поперек того ринку,

Напротив дзвіниці,

З ненабожним і набожним

Сидять молодиці.

Там обручки і перстені,

Хрести й образочки,

І коралики, й коралі,

Ковтки і ковточки.

Все так ніби сріблом сяє,

Золотом блищиться,

А набожна молодиця

Ще й не дорожиться.

І йдуть хлопці, і торгують,

Платять, та купують,

Та дівчатам, молодицям

Жменями дарують.

Коло них двома возами

Стали пилипони [3]

І розклали - на папері

Писані ікони.

Тут і пекло, і суд божий,

І райськая птиця,

І Миколай «літній» голий,

«Зимній» в рукавицях.

І «Духовная аптека»,

І козаки донські,

А на возі - із ложками

Чашки пилипонські.

І до них народ збирався

Не так купувати,

Як святого Миколая

Й пекло оглядати.

І усюди гамір, говір.

Ще й діди співають

І на лірі «Миколая»

То «Варвари» грають.

* * *

Аж тут бам! В соборі дзвонять,-

Люди зворушились,

Шапки набожно підняли

І перехрестились.

І знов грішні розпочали

Грішне відправляти,

Купувати, торгувати,

Своє продавати.

А тим часом у соборі

Дзвонили, дзвонили,

Попи правили молебні -

То воду святили.

Богомільні уклякали,

Щиро сповідались,

А слабії серед церкви

Крижем крижувались.

Перед церквою офірки

Баби продавали,

І дідів стояло кілька:

Грошика чекали.

І церковних пісень голос,

І здохи печалі,

Вічний говір край офірок

І убогих жалі,-

Все то враз із гудом дзвона

У їдно зливалось

І таємним, і незгадним

Бути видавалось.

Бам-балам!! - всі дзвони дзвонять

І в ту пору саме

Архирей із свої церкви

Вийшов з образами.

Співаки йдуть попереду,

Тропарі співають.

В два ряди попи у ризах

Образи тримають.

Архирей іде позаду,

На нім митра сяє,

А диякон коло него

Кадило тримає.

І ідуть поважним ступом,

Співаки співають;

Перед ними плац вузенький

Люде заливають.

От пройшли, у церкву входять;

Дзвони замовчали;

І у церкві службу божу

Правити начали.

І началась служба божа,

Їдні люде входять,

Помоляться і виходять,

Другії надходять.

Аж прийшли жебрущі люде,

Хрест святий поклали

І від брами до притвори

У два ряди стали.

Бідні люди! Хто їх видів,

Серце каменіло:

Всі обшарпані, обдерті,

Аж світиться тіло.

У їдного криві руки,

Той ноги не має,

Той їдно лиш око має,

І то випливає.

Той горбатий ізігнувся,

Той старий схилився,

В того рани по всім тілі,

В того рот скривився.

Їдним словом: всяка нужда,

Яка в світі була,

Десь на себе взяла тіло

Та сюди прибула.

І так жаль, як спогадаєш,

Що ніяка сила

Тої нужди не улічить,

А їдна - могила!

За дідами край притвору

Лірник прислонився,

Уклякнув і щиро-щиро

Господу молився.

Свита вбога, но цілая.

Постоли новенькі,

І волоками привиті

Онучки біленькі.

На ремені через плечі

Ліра під полою,

І торбина коло него

З жовтою смолою.

Шмаття чисте, хоч на него

Прядяно і грубо.

Куди глянеш - хоч убогий,

А дивитись любо.

Сам старий, як голуб сивий,

Літ сімдесят буде,

Борода широка сива

Сходить аж на груди.

Чоло ясне, твар черствая,

Ще в нім краска грає,

Ніби в небі як під вечір

Сонечко згасає.

Лиш сліпий він, невидющий,

І очей не має;

І як сплили його очі,

Лиш бог їдей знає.

Коло него стоїть разом

Літ семи дівчина,

Вона старця цього водить,

Бідна сиротина.

Вона водить, із ним ходить,

Його шапку носить

І в набожних перехожих

Милосердя просить.

Вона дбає за старого,

Старий за ню дбає

І як рідную дитину

Людяно вбирає.

На ній біла нова свитка,

Крамна спідничина,

Фартушок крамний, чорненький,

Біла сорочина.

Коралики з образочком

Шию обвивають,

І червонії кісники

Коси уплітають.

Сама мила, невеличка,

І очі сивенькі,

Коси довгії русяві,

Личенька повненькі.

вернуться

- Пилипони - розкольники, що торгували іконами.