Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 21

Изменить размер шрифта:

Господь ходить в білім світі,

Іде коло ставу,

Аж чоловік на вершині,

Скошує отаву.

І що скосить - його жінка

Й діти забирають.

І відносять на горбочок,

Буду накривають.

І та буда незнати-що,

Людям сміх казати -

Блекотянії підпори,

Лободині лати...

«Що ти робиш? - господь каже.-

Помагай-бі, батьку!»

«А що ж роблю? та же бачиш,

Що будую хатку».

«Бійся бога, чоловічеі -

Став господь казати.-

Як ти будеш в сії хаті

Зиму зимувати?»

«Мені на зиму не треба,

Я і сю покину,

Тілько місяць маю жити,

Через місяць згину».

«Як же ж жінка твоя й діти?» -

Став господь питати.

«А я знаю? Може, підуть

До чужої хати».

І здихнув господь, і каже:

«Недобрії люде! ..

Не будете же ви знати,

Коли смерть вам буде...»

І сказав бог - віддалився,

Ходить понад ставом,

І от сонце спочиває,

Смеркне незабаром.

ХV

Розляглися скрізь тумани,

Закотилось сонце!

І приходить в село господь

Під їдно віконце.

І поглянув господь в хату.

В хаті - як годиться.

Не димить убога скалка,

Каганець блищиться.

Сам хазяїн кінець стола

Сидить, в кармазині,

А сусід стоїть, бідняка,

В сірії свитині.

Бідний плаче і ридає,

Багач, ні словечка.

Межи ними, як той каже,

Була суперечка.

І убогий, і багатий

Поле разом мали.

Разом вони обробляли,

Разом засівали.

І на щастя біднякові

Жито уродило,

А багатому все поле

Куколем заплило.

І відрікся багач поля,-

Боже, твоя воля! -

Да і каже: «Котре гарне,

То те моє поле...»

І зачалась межи ними

З того суперечка.

Бідний просить, бідний молить,

Багач - ні словечка.

Наостаток ніби зм'якнув

І бідному каже:

«Завтра нас сам бог розсудить

І поля покаже!»

XVI

Вбогий вийшов, а багатий

В опівнічку саму

Серед поля убогого

Викопує яму.

І садовить у ту яму

Дитя своє враже,

І соломою вкриває,

І до него каже:

«Гляди ж,- каже,- як спитаю,

Чиє сеє поле,

То ти крикни: «Твоє власне,

А бідного голе».

А убогий і не знає.

Рано поставали,

Позбирали всю громаду,

Коло поля стали.

І багатий ізняв шапку

І зачав питати:

«Скажи, боже, хто тут сіяв,

Вбогий чи багатий?»

«Ні, не вбогий, а багатий!» -

Голос одвічає,

А тим часом з-меж народу

Господь виступає.

Виступає й багачеві

Став він говорити:

«З сего часу син твій буде

Вічне землю рити».

І сказав усе народу,

Да і віддалився...

А народ поглянув в яму -

В ямі кріт лиш рився.

XVІI

Вгамувалися багаті

І не обдирали.

Лиш не сим, то другим люде

Бога прогнівляли.

Було святенько, неділя,

Дзвони задзвонили,

І до церкви на молитву

Каждого будили.

Добрі люде позбуджались,

Як годиться, вмились,

Надягнули, хто що має,

Богу помолились.

І на утрені стояли

В церковці святії!

Но не так-то воно було

В їдній хаті злії.

І там, правда, позбуджались

Да роботу мають:

Їдні - закришку щипають,

Ті - дрова рубають.

Господиня їсти варить,

А господар хати...

Ще до служби пообідав

І пішов орати.

І оре він серед поля,

На воли гукає,

Аж Христос іде до него,

Йому розважає:

«Що ти робиш, чоловіче?

Неділенька! Свято!»

«Таких свят,- плугатар каже,

Єсть в року багато!»

І скарав його син божий

Карою своєю:

Плуг, плугатар і погонич

Щезли під землею.