Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич - Страница 10

Кукса. А ду­бин­ку ж де за­че­пи­ли?

Дранко. По до­розі… так про вся­кий слу­чай!

Кукса. Ото у вас ба­га­то гро­шей на­хо­ва­но, че­рез те вам і сниться невіть-що!

Дранко. Іскри та жу­же­ли­ця вам в вічі! Які там у ме­не гроші? У вас он аж скрині тріщать від кар­бо­ванців!..

Кукса. Ме­жисітка вам в пельку! Мав­ши п'ять дочок, чор­та ли­со­го ви­хо­ваєш!..

Дранко. Так у вас же тільки п'ять, а в ме­не їх сім!

Кукса. Та ад­же ж і п'ять!..

Дран­ко. Але ж не сім?

Кук­са. Але ж і п'ять, ка­жу!…

Дран­ко. Та у вас бу­де ско­ро мен­ше!

Кук­са (убік). Від ко­го ж це він провідав про же­ни­ха?

Дран­ко. А Ан­тон ваш і справді не­на­ви­дить бабсько­го ро­ду?

Кукса. Бач­те, я ж вам ка­зав!

Дран­ко. Ба­чу, ба­чу! (Ре­го­че).

Кук­са. Чо­го ж це ви ре­го­че­те?

Дранко ре­го­че.

Отже я вас ви­лаю про­ти неділі! Вдаєте з се­бе бо­го­бо­яз­ли­во­го, а лізе­те на свар­ку, щоб на гріх підвес­ти…

Дранко. Та то я так, шут­кую! (По­дає ру­ку). Ви­ба­чай­те.

Кукса. Чу­дес­но у ве­черні дя­ки співа­ли "Бла­жен муж"!

Дранко. У Пре­чис­тої кра­ще! Там один ба­сис­тий як рев­не, як рев­не, аж не­на­че у го­лові тобі ре­ве і во­лос­ся до­го­ри лізе!..

Кукса (ха­па се­бе за го­ло­ву). Ой-ой-ой!..

Дранко. Та у вас вже не полізе, ви без­печні…

Кукса. Ко­неш­но, є усякі скус­ни­ки.

Дранко. Чи не хо­че­те по­ню­хать? (По­мов­чав). Завт­ра, ка­жуть, весілля у ко­гось бу­де?

Кукса (убік). О, зно­ву! Від ко­го б це він довідав­ся?..

Дранко. Чув я, що й вас кли­ка­ти­муть.

Кукса (убік). Що? Оцього я зовсім не роз­бе­ру! (До нього). До ко­го кли­ка­ти­муть? Чи ви спро­сон­ня, чи… Я чув, що ніби­то вас кли­ка­ти­муть, а не ме­не!

Дранко (убік). Що це він тов­че? Хто б йо­му це ска­зав?

Кукса (убік). Чи не пи­сар йо­му шеп­нув?

Дранко. Ну, ко­ли вже про це довіда­лись, то про­си­мо…

Кукса. Вас не ми­на­ти? Де ж та­ки, бо­ро­ни бо­же! Звісно, по сусідству пок­ли­че­мо й вас.

Дранко. Та ви це як?

Кукса. Навсп­равж­ки!

Дранко. Хто з нас спить?

Кукса. Не знаю.

Дранко. Хто з нас дур­ний?

Кукса. Не знаю! (Ре­го­че).

Дранко. Тьфу.

Кукса. А вам двічі тьфу! (Співа).

Що він затіває,

Що це він то­ро­че?

Дранко.

Ли­бонь, ви­пи­та­ти сусід ме­не хо­че.

Кукса.

Ви нав­мис­не чи у смішки?

Дран­ко.

По­шут­ку­вав з ва­ми трішки.

Разом.

Не та­кий я, не та­кий я, ви­ба­чай,

Щоб приз­на­тись на од­чай!

Кукса.

Хіба вже приз­на­тись,

Щоб не зволіка­тись?

Дранко.

Ач, ніби й не злиться,

Ой хит­ра ли­си­ця!

Кукса.

Що ви чу­ли, те прав­ди­во.

Дран­ко.

Завт­ра в ко­гось ву­де ди­ве.

Ра­зом.

Не та­кий я (т. д.)

Кукса.

Чо­го він сміється,

Баньки витріщає?

Дранко.

Не­на­че со­ро­ка в вічі заг­ля­дає.

Кукса.

А що, кор­тить? Приз­най­тесь!

Дран­ко.

По­жа­луй­ста, не в'їдай­тесь!

Ра­зом.

Не та­кий я і т. д.

Дранко. Кра­ще да­вай­те зню­хаємось та й піде­мо спо­чи­вать, а завт­ра, як бог дасть, діжде­мо.

За Кук­сою Ва­силь чхає.

Доброго здо­ров'ячка!

Кукса. Дя­кую! Тільки це не я чхнув, бо я ще й не до­ню­хав, то чо­го ж би чхав?

Дранко. Та нев­же? А мені зда­ло­ся…

Кукса. І завж­ди вам боз­на-що здається… Я іноді обидві ніздрі заб'ю, що аж не дих­ну, і тоді не чхаю… Так що, ка­же­те, завт­ра?

За Дран­ком Ан­тон чхає.

Доброго здо­ров'ячка!

Дранко. Ой, що це та­ке?

Кукса. Що?

Дранко. У ме­не за пле­чи­ма щось так чхну­ло, що аж не­на­че сімсот свічок в очах блис­ну­ло!..

Кукса. Бач­те, я ка­зав вам не раз, що це місце не­без­печ­не!

Дранко. Хто ж вам ка­зав?

Чутно свист, хрю­кан­ня, гав­кан­ня і гомін.

Кук­са. О! о! Чуєте?

Обоє з ля­ком втіка­ють. Тікай­мо!.. Ку­ди? Ту­ди?.. Сю­ди?..

Вибігають Антон, Ва­силь, Ориш­ка і Гор­пи­на.

Співають.

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Обставини такі ж, як і в першій дії. День.

Дран­ко один.

Дранко (стоїть на ти­ну і ди­виться на го­ру, на шлях). Що во­но за знак, що й досі той же­них не їде? Вже й лю­ди по­ча­ли схо­ди­тись на весілля, а йо­го не­ма та й не­ма! О, щось за­куріло!.. Троє чи двоє ко­ней? Здається, троє? Так, троє… Ще й добрі коні… Еге, поспіша! Поспішай, поспішай! Прис­тяжні вскач біжать! Добрі ко­няч­ки! Здається, він у синьому жу­пані? Чи то, мо­же, сер­дук? А тільки у синьому! Ні, здається, у чорній бурці. Пев­но, бур­ку на­ки­нув, щоб не за­по­ро­ши­ло… Ач, не­на­че той азіят!.. О, вже ближ­че…

Кукса і Дран­ко.

Кукса (вий­шов з дво­ру і, не ба­ча­чи Дран­ка, ви­ла­зить на тин). І-і-і, біда! Вже гос­тей пов­но в подвір'ї і в хаті, а же­ни­ха й досі не вид­ко, не їде та й не їде! А хто їх нак­ли­кав, тих гос­тей? І сва­ти у третіх, і ку­ми мої, і ку­ми бра­тові, і сво­яки кумівські!.. Налізло та­ко­го, що й не пе­релічиш. Не­лов­ко спи­та­ти, хто їх сповістив… (Ди­виться на го­ру)...

Дранко. Чи не ди­во!.. То зовсім не коні, а щось ніби те­ля же­не…

Кукса (ди­виться). Щось сви­ню же­не, ма­буть, у ба­зар!.. (Пос­теріг Дран­ка). А чо­го то ви зоп'ялись на тина, як та про­ява?

Дранко. А ви чо­го там ма­ячи­те, як пу­га­ло?

Кукса. Та ска­за­ли діти, що десь по­же­жа!

Дранко. То ви вилізьте на ха­ту, відтіля видніш бу­де.

Кукса. А хоч би й на ди­мар виліз, вам що до то­го?

Дранко. Вилізьте, вилізьте, та візьміть ще й кле­па­ло в ру­ки… Скли­кай­те лю­дей на ґвалт!

Кукса. А ви візьміть віху та ма­хай­те!

Дранко. Не лізьте осою в вічі!

Кукса. Не чіпай­те ме­не!

Дранко. Який чорт вас зачіпає?

Кукса. Отой, що ба­ла­ка!

Дранко. Ви хоч би ли­си­ну прик­ри­ли: бли­щить на сонці, як бля­ха у соцько­го!..

Кукса. А ви б роз­че­са­ли свою кушт­рю, а то го­робці по­ду­ма­ють, що ку­де­ли­ця, і обс­ми­ка­ють на гнізда!

Василь (з дво­ру). Ха­зяїн! Який­сь чу­жос­то­ронній чо­ловік іде до вас.