Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 45

- Хто знає, що ти був у садибi Айшi, крiм цього перевдягненого вбивцi?

- Ще знає Джарiя… А бiльше нiхто! Я їй набрехав, що маю зустрiти гостя Абу Амара. I ще наказав їй випрати мою хустку для шапочки, бо тi шакали вимочили її в сечi i вдягли на мене!.. О шейх! Як попередити Бен Сахла, що йому загрожує небезпека вiд того рудобородого?! Вiн так хотiв взнати, що написано на зворотi малюнка. Вiн, рудий, казав, що коли б вiн взнав, що там написано, кому написано, i хто намалював перстень, то Бен Сахл був би в його пазурах! I нiколи б не видерся!.. Скажи, о шейх, порадь менi, як менi попередити про небезпеку Бен Сахла?

- Заспокойся, хлопче! Бен Сахл уже попереджений. Йому вже допомогли. Вчора до нього приходив китаєць Чжан. Тепер менi вiдомо, для чого вiн приходив. Тепер поясню тобi ось що – ти зробив малюнок персня з лалом, а Бен Сахл на зворотi написав листа своєму братовi у Мiср. I написано його коптською мовою. Якої тут, у Басрi, нiхто iз грамотiїв i не чув. Я тiльки дивуюсь волi Отверзагочого Браму i слiпотi митника, це я про рудобородого, що вони не зрозумiли, що малював ти.

- Я їм сказав, що я неписьменний, i вони повiрили.

- I я тобi вiрю! Ти не знаєш грамоти. Але дивна людська слiпота i пиха –вони не бачать у тобi здiбностей, вони бачать у тобi лише мiсце, на яке тебе поставили доля i народження!.. Отак їхня зарозумiлiсть i стала твоїм порятунком.

- О шейх! Ти все знаєш! Скажи менi – чого митник має ненависть на Бен Сахла? Тому, що той – iудей?

- Головне – не iудейство Бен Сахла. А його мiльйони!

- А скiльки це? Я багато рокiв чую, але не уявляю собi. Поясни…

- Це тисяча тисяч… Ти колись бачив тисячу чогось?

- Нi, не бачив!

- А сотню?

- Сотню бачив. Бачив одного разу, як сотню яєць купували слуги купця Харуфа, i бачив, як сотню дирхемiв боргу вiддавав один купець другому.

- Ну так мiльйон – то сотня сотень сотень.

- Ва!!! – Алi аж вдарив себе по губах.– Так то iз заздростi до його мiльйонiв начальник митницi ненавидить Бен Сахла?!

- Тут, бач iсторiя дуже проста. Колись, давно-давно, ще юнаком, Бен Сахл позичив у свого дядька сотню динарiв i вiдплив до Iндiї. Там вiн займався торгiвлею i рiзними грошовими справами. I нажив кiлька мiльйонiв монет. Вiн повернувся в Басру i взяв собi за жiнку вдову свого брата…

- Ага! Значить, та красуня – то не його донька,– вихопився Алi.

- Молодець, правильно мiркуєш, але не перебивай! I от коли вiн прибув, заплатив податки i зробив сильникам подарунки, всi були задоволенi. Тiльки начальник порту i митницi чомусь образився. Чи замалий подарунок видався, чи йому не так пiднесли. Вiн-бо справжнiй Алiд 4. I заповзявся вiн на Бен Сахла. Уважно придивлявся до всiх його справ, а потiм сповiстив халiфа та емiра, що Бен Сахл обдурює казну i владу, приховує прибутки, не сплачує податкiв. Надiслали з Багдада стражiв з гвардiї халiфа i катiбiв з податкового дивану. Та Бен Сахла сповiстили певнi люди про бiду. I що вiн тодi робить? Вiн роздає в борг свої грошi купцям, мiняйлам, навiть капiтанам. Давав, наприклад, пiвтори тисячi динарiв, а розписку брав на тисячу. Значить, боржник мав повернути йому не пiвтори тисячi, а лише тисячу! Збиток наче? Е нi! Бен Сахл все добре розрахував: i збитки при такiй напастi завжди будуть, та все ж за такi щедроти люди потiм вiддячать. Звичайно, не всi. I найбiльшi борговi розписки вiн розiслав з поштовими голубами своїм людям в Багдад, Мосул, Васiт та ще в рiзнi мiсця. Удома ж лишив розписки на дрiбнi суми. Цiлу скриню тих розписок. I ще кiлька розписок вiд вельможних iз Багдада й Басри. Серед них були iмена i вiйськових, i катiбiв, i кадi. Коли багдадцi заарештували Бен Сахла, скриня потрапила їм у руки. Тодi його посадовили у в'язницю. Та зразу не вiдправили до Багдада. Почали розбиратись па мiсцi. Все було б нiчого. Та хтось iз катiбiв здогадався стягнути з басрiйцiв грошi, що їм дав у борг Бен Сахл. Що тут почалось! Збурились купцi i ремiсники! Бен Сахл добре розрахував –«позичив» багато грошей рiчнякам. А вони ж завжди були найбiльшими айярами 5, i завжди в них були найгострiшi рiзаки в кулаках. Ну, з ворохобниками емiр швидко б управився за допомогою тюркiв. Та от купцi почали забирати свiй крам зi складiв, вантажити на кораблi i вiдпливати в Оман та в Хормуз. А басрiйськi купцi позамикали лавки i нiде й нiчого не продавали. Тодi емiр прикликав до себе начальника митницi i сказав йому сплатити великого хабаря халiфовим слугам i випустити Бен Сахла. Начальник митницi обурився, але емiр у нас не дурень i сказав йому: «Вiдпустимо Бен Сахла – повергнуться купцi й капiтани. I настрижеш iз них вдесятеро вовни, нiж викуп за Бен Сахла!» Отак довелось рудобородому самому, за свої динари викупити iудея з узилища! Всi думали, що пiсля цього Бен Сахл або покине Басру, або помститься митниковi. Але вiн зробив зовсiм незрозумiле. Купив собi чимало землi з пальмами, збудував чудову садибу i вiдкрив винну лавку просто в себе в домi. А за це заплатив чималi грошi. Кохає собi найкращi троянди в халiфатi, торгує соками й винами i читає книжки. Кажуть, вiн великий чародiй – знає всю їхню каббалу. Але я в це не вiрю-не можна стати чародiєм, не знаючи зоряного неба. А зiрки вiн знає погано…

- Коли я прийшов до нього, вiн читав якусь товсту книгу!

- До речi – ти зробив йому якусь надзвичайну послугу. Переповiв якусь новину, звiстку?

- О шейх! Чому ти так говориш?

- Тому, що Бен Сахл мiняйлом був i мiняйлом лишився, яку б вiн личину не прибрав! А мiняйло власнiй мамi задарма чашi води не подасть! Коли емiр захотiв побачити троянду Бен Сахла, всi думали, що Бен Сахл злякається i пустить його до своєї садиби. А вiн наказав жiнчинiй доньцi зрiзати найкращу квiтку i принести емiровi! А тебе, сина смiттяра базарного, вiн проводить через покої до свого едему?!! За малюнок персня мiняйло не показав би тобi чудесної квiтки. Можна довiдатись, що ти йому доброго зробив?

- О шейх! Клянусь Отверзаючим Браму та iм'ям пророка, що я поклявся Бен Сахлу, що нiколи i нiкому не розкажу, клянусь Аллахом! – що я йому показав, i нiколи бiльше з ним не буду про це, показане, говорити, анi згадувати, анi в гостi до нього приходити.

- Те, що ти йому показав, ти лишив у нього?

- Нi, клянусь Аллахом! Вiн не взяв, вiн i хотiв, i боявся… Але сильнiше боявся!

- Мовчи i не пiдтверджуй, бо ти поклявся мовчати, але я тобi скажу, щоб ти знав,– ти йому показав або лал емiра Юсуфа 6, або синiй дiамант. Про цi двi потаємнi коштовностi не затихає поголос. Лал емiра Юсуфа з'явився нiби в Басрi тодi, коли я був менший за тебе. Загинув оманський капiтан, який нiби той лал привiз до Басри. Були зарiзанi два матроси з його корабля в однiм шинку. А потiм отруїли i пограбували шинкаря того, у шинку якого зарiзано матросiв… А синiй дiамант належав батьковi Кадарiї. I тим каменем вiн хотiв вiдкупитись вiд сватання емiра. Та емiр персня не взяв. За перснем дуже впадав Рустем. Вiн же шиїт i хотiв вiдвезти перстень в Кербелю на гробницю.

- О шейх! А ти любиш коштовностi?

- Нi. Це, видно, в мене вiд моїх предкiв – мандейцiв. Нiяких прикрас не повинен носити чоловiк, нiяких коштовностей, нiякого срiбла i золота, крiм грошей на потребу. Я ж цiную тiльки знання, науки i дружбу. Все iнше –порох! I як не збирай докупи гаразди – вiтер часу розвiє все дощенту. I нiхто й нiколи не скаже: було отут чи не було великого багатства.

- О шейх! А який той лал емiра Юсуфа?

Звiздар посмiхнувся до Алi i похитав головою.

- Ще в часи слави i сильних халiфiв з Оману приплив до нашого мiста емiр Юсуф. Вiн хотiв захопити Басру, та Аль-Барiдi спалив увесь його флот. Тiльки сам емiр Юсуф утiк назад до Оману. А був у нього в скарбницi завжди iз собою лал завбiльшки з долоню. Кажуть, що той лал своїм блиском просто слiпив людям очi… А тепер слухай мене, хлопче. Ти потрапив у погану компанiю. Ти багато знаєш, багато бачив, i кожен хоче перетягти тебе на свiй бiк, хоче в тебе випитати таємницю. Чи знищити, щоб ти не видав таємницю. Тобi треба тiкати, бо зрештою-решт хтось iз тих, з ким ти знаєшся, заб'є тебе. Я поговорив з тобою – i менi стало все вiдомо, хоча ти й не порушив клятви. Ти мовчи, мовчи, а я тобi скажу. Ти принiс Бен Сахловi синiй дiамант, але вiн побоявся в тебе його купити. Вiн не дурень – знав, що з часом тебе прихоплять люди емiра чи митника, i ти викажеш, кому ти продав синiй дiамант. I тодi вони з ним розправляться, як з перекупником краденого.