Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 44

- Так швидко дивишся? Вже закiнчив книгу дивитись?

- Нi, тiльки почав… Вiдкрив i оце роздивляюсь… Але, о шейх, чи нема в цьому грiха, що я роздивляюсь мальованi книги?..

- По-перше, ти дивишся неправильно – як християнин-ромеєць, злiва направо. А треба навпаки. По-друге, це зображений пророк у раю, коли вiн туди мандрував на Бураку.

- Так оце такий i є рай?! – здивувався Алi.– У Бен Сахла в саду краще! У нього i пальми, i червоно-бiлi троянди, i камiнна гiрка з якої капає чиста, як сльоза, вода!

- Тихо! Не кричи… Ти хiба був у садку Бен Сахла?

- Був. Дивився на його червоно-бiлу троянду…

- Он як? За що ж ти такої честi сподобився?

- Я купував вино i соки в нього для Абу Амара… I попросив його, щоб вiн дозволив менi подивитися на його диво.

- А хто такий Абу Амар?

- Мiй господар… Я йому служив.

- А тепер не служиш?

– Тепер я вiд нього втiк.

- Щось поцупив у нього? Чи вiн тебе пiдозрює в крадiжцi? Чи побив тебе несправедливо?..

- Нi, о шейх. Я хочу мандрувати, а з ним все по-iншому. Всi ночi –пиятики, галас, всякi веремiї. Я втiк. Вiд нього i приплив на Корабельний острiв. Там менi пощастило страшенно – на мене звернув увагу малий чорнобородий чоловiк i взяв мене за барабанщика в свою команду…

- Там у нього вся команда – зiнджi?

- Ага! Звiдкiль ти все, о шейх, знаєш?!

- Бо колись я плавав i по морях, i океану. I знаю всiх капiтанiв i їхнi суда. У нього розмальоване судно. I звуть його Малюк.

- Так, о мiй шейх!

- Страшний чоловiк цей карлик! Вiн знаходить у рiзних мiстах непокiрних i дужих негрiв-рабiв. Викупляє їх чи то з в'язницi, чи то вiд лихих хазяїв. А потiм пропонує їм чи вiдвезти на батькiвщину, чи пiти до нього на корабель…

- Так що ж тут страшного? Вiн же добрий i щедрий невимовно! Я ж знаю, скiльки динарiв коштує сильний раб чорний, зiндж! Вiд нашого базару якраз неподалiк невiльничий базар!

- Не перебивай, хлопче, вчися чемностi…

- О шейх, вибач менi мою дурiсть i невитриманiсть! – Алi схопив i поцiлував руку мандейцю.

- Не треба й принижуватись. Так от слухай – цей карлик за допомогою своїх колишнiх рабiв нападає в країнi зiнджiв на селища i захоплює в рабство чорних людей. А потiм їх продає за великi грошi. Вiн чорних рабiв возить аж у Китай! Капiтан вiн вправний, море знає досконало, але душа його страшна. Вiн примусив одних чорних полювати на iнших чорних – i все для свого збагачення…

- Там були, о шейх, вибачай за невитриманiсть, люди з коричневою шкiрою, i лиця в них не схожi на широконосi, широкогубi лиця зiнджiв-африканцiв.

- О, то його найкращi воїни! Це залишки одного пастушого племенi. В них у саваннi була посуха, i вони почали кочувати у бiльш вологi мiсця. Але їх там зустрiли з'єднанi сили племен чорних. I в рiшучiй битвi розбили наголову. Хто був полонений, але бiльшiсть загинула. Нiкому не вдалося втекти. Тодi капiтан викупив тих, хто ще лишився живий у неволi. Там вони страшно гинули. Невiдомо, правда, чому. Видно, просто вiд неволi. А на суднi малого карлика вони вже п'ять рокiв плавають, i жоден не помер. Б'ються вони, як скаженi… Але їдять гидоту… навiть свiжу кров п'ють…

- Вони кашу їли пшеничну з кров'ю… I тодi до мене пiдiйшов один соглядатай i почав кричати, щоб я з ними не сiдав до гурту, бо мене покарають.

- А що було потiм?

- А потiм капiтан вiдпустив мене до оселi Абу Амара, щоб я забрав свої речi i стрiли. I коли я сiв до човна з робiтниками i ми вiдпливли вiд острова, виявилось, що то не робiтники, а переодягненi стражi. Вони мене скрутили, замотали рота i запхали в корзину.

- Мене привезли до фортецi, там принесли в башту i поставили перед рудим чоловiком у зеленiм каптанi, а на капцях у нього золотi кульки нашитi… I ще там був страж-тюрок, той, що напився в домi Айшi. I ще був там негр-кат. Почали вони мене мордувати…

Алi спинився, облизав пересохлi губи – його почало лихоманити вiд згадки про тортури. Мандеєць нiчого не питав, не промовився жодним словом, а уважно дивився на хлопця. Тiльки налив з глека кислого верблюдячого молока в чашу i подав хлопцевi.

Алi випив, вiддихнувся i повiв далi:

- Вони мене почали мордувати, щоб я зiзнався, чи я ходив посланцем музики Кадарiї до Бен Сахла, щоб продати йому перстень iз лалом. Той перстень, що їй подарував Абу Амар, коли в домi Айшi була пиятика… Менi стало млосно вiд мордування, i, коли я валявся на пiдлозi, той, у зеленiм халатi, рудий, говорив, що Бен Сахл послав комусь голуба iз малюнком персня з лалом. А його, рудого, соколи взяли того голуба… Я прийшов до тями, i вони мене знов мордували i питали, чи малював Бен Сахл малюнок на тонкому самаркандському паперi…

- I що ти їм вiдповiв?

- Я вiдповiв так, як воно є – що малюнок не Бен Сахла… Потiм за мене взялися страж i китаєць Чжан. Той питав, а Чжан все менi пульс мацав i казав, чи можна мене мордувати, чи нi. Потiм мене чимось Чжан напоїв, i мене полишили в баштi нагорi. Тiльки скiльки там часу я лежав, не знаю… Абу Амар говорив, що вiн їде на полювання на три днi… Власне, не вiн говорив, я не чув. А це менi сказала Джарiя, що чула, як вiн говорив робiтникам, що ремонт робили в його помешканнi… Ну, коли я прокинувся, то мене почали мордувати жаровнею… Ага, ще перед тим, як мене почали пекти жаровнею, Чжан давав якесь пiйло, бридке, вiд нього аж язик задубiв i губи здерев'янiли, i мастив якимось мастилом рани пiд нiгтями. Те мастило добере – спочатку заболiло, а тодi стало аж гаряче i всякий бiль вiдiйшов, тiльки сильно свербiло… Розпалили вони жаровню i поставили менi на живiт. Тiльки вони дурнi – треба було б їм кiзяками палити, а вони поклали фiнiковi кiсточки. Жар дуже сильний, i людина вiд того болю зразу млiє. Я й зомлiв i нiчого їм не встиг вiдповiсти, навiть якби й хотiв… А потiм страж мене повiв у здоровенну башту, i на днi там здоровенна дiрка. Вiн сказав, що скине мене туди, якщо я не признаюсь, як усе було насправдi. Я був змучений, бiльше не мiг боротись i розповiв йому, як пiрнав у каналi бiля будинку Айшi i знайшов на днi перстень з лалом. Я вiддав перстень Кадарiї. Я думав, що вона менi за нього дасть грошi, а вона тiльки обняла й поцiлувала, а… Ну а потiм я злякався, що Абу Амар мене приб'є за те, що я розповiв катам про лал, а йому нiчого не сказав, хоч я його слуга. Я хотiв поплисти на Корабельний острiв, та страж покликав човняра i наказав йому вiдвезти мене до будинку Айшi. Але це був перевдягнений мiський страж. Я його добре запам'ятав з того вечора, коли з Айшою їздив у Дар-ель-Кихаб наймати музик i дiвок для Абу Амара. Вiн забрав у мене торбу з динарами – це менi страж дав, щоб я не базiкав про все. Потiм вiн хотiв мене забити. Тому я стрибнув у воду i поплив.

- Вiн тебе не наздогнав на човнi?!!

- Коли я стрибнув, то використав течiю i видерся на хiдник… Ну а далi я перебiгав з кварталу в квартал, перепливав через вузенькi канали, поки не дiстався до складiв деревини. Навпроти дому Айшi. Тут вiн мене загнав нагору на штаби стовбурiв, i я згори на нього скинув болонок. Забив йому ногу. Поки вiн шкандибав до човна, я переплив канал i опинився в домi Айшi. Коли я зачиняв дверi, вiн кинув ножа i колодкою вдарив мене по тiменi. Але нiж у мене! –Алi висмикнув ножа з-за пояса i покрутив у повiтрi. Синювате лезо тьмяно зблиснуло.

Мандеєць пильно дивився на Алi, терпляче чекаючи продовження розповiдi.

- Коли я забiг до будинку, то хотiв пiти зразу до Абу Амара i все йому розповiсти. Але я почув у нього в кiмнатi страшний галас, музику, пiснi. Там знову була веремiя. Тому я став прислухатись i почув, що Абу Амар вiдсилає геть Джарiю i каже їй, що мене, значить (вiн сказав «мураху» – тобто я такий мiзерний, як мураха!), вже скоро вiдпустять i я скоро тут буду… Тодi я остаточно вирiшив тiкати. Взяв свiй старий одяг, стрiли i хотiв вийти через боковий вихiд iз садиби. Там на мене засiв фальшивий куфаджi. I я метнув з лiктiв десяти стрiлу в нього. Певно, попав у носа або в око. Бо вiн гепнувся в човна i дико стогнав. Ну, а я поплив з другого каналу, о шейх, до тебе!..