Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Улюбленець слави - Кері Джойс - Страница 87
— Мені байдуже, якої він про мене думки,— пояснив він,— дивно тільки, звідки в нього ця нікчемність душі.
— Даруй, Честере, це всього-на-всього жарт, ти ж знаєш, як смішно він усіх передражнює.
— Ото ж бо воно! Якщо мир у Європі та повоєнні труднощі для нього всього-на-всього жарт, значить, наш син — нікчема. Якщо ж це не так, то ці його, як ти зволила висловитись, «жартики»— убозтво й несмак. Не чекав я побачити його таким духовним калікою,— навіть зважаючи на всезагальну зіпсутість, на суцільне паскудство.
Він знову кинув на мене зневажливо-сердитий погляд і додав:
— Я вже не кажу про головне! Жити, не криючись, з цією повією!
— Вона не повія, Честере, її знають як серйозну актрису.
— Я помітив — ти теж почала мазатись.
— Зараз усі користуються помадою. Без помади я буду надто бліда, подумають — чи не захворіла...
— Авжеж! Останній крик моди! Для всіх без винятку! Паскудство стало нормою. Матері, наче ті хвойди, розмальовують собі обличчя, а сини брехнями розважають п'яних нероб.
Честер говорив це спокійно і неголосно, проте відчувалося, що він надто збуджений, і я не стала йому заперечувати,— лише взяла за руку, ніби просячи зрозуміти мене. І раптом помітила, що він увесь тремтить. І тоді мене блискавицею пронизала несподівана думка: «Невже справді кінець? Кінець кар'єрі, і він безнадійно відстав від життя,— вередливий дідуган, здатний тільки списувати все на добу і лаяти всіх без винятку».
Не встигла я таке подумати, як Честер відсмикнув свою руку і сказав:
— Ти гадаєш, я старий дурень — та й усе, мовляв, що з мене візьмеш. Ти на боці Тома. Він завжди був тільки твій, ти все для цього робила, ти і твої Леттери. Ви твердо вирішили вберегти його від мого впливу і виховати яко джентльмена. І домоглися свого — він став джентльменом і паразитом, як отой твій джентльмен, котрий скористався з моєї гостинності й спокусив тебе. Звісно, Том мене ненавидить,— таких, як я, вони називають чужаками.
Я сказала, що ніхто не має права вважати Тома паразитом,— він докладає всіх зусиль, щоб знайти собі роботу.
— Ти хочеш сказати, що саме я, я не маю права на нього нарікати? Таки й справді! Які можуть бути в мене права у родині Леттерів! Я давно вже це зрозумів! Я був зручною партією, дурником, якому дозволили врятувати високошановний клан від скандалу й стати йому в пригоді— звичайно, якщо він зробить кар'єру, якщо опанує шляхетні манери, якщо зрадить свій клас і все, що той клас обстоює.
Ці його слова настільки мене вразили, що я не спромоглася й відповісти. Честер давно вже не говорив про свій «клас», хіба що коли закидав робітникам антипатріотизм і «зрадництво», тож ми всі вирішили, що він, нарешті, позбувся тих своїх нав'язливих думок.
— Я до тебе нічого не маю,— вів він далі.— Хіба ти могла думати інакше? Так тебе виховали. І ти лишилась вірною цим правилам. Я це відчув з першого ж дня, як ми стали жити разом,— я був самотній у власному домі. Марно я сподівався, що ти й усі твої зможете знайти спільну мову з людьми мого кола! Овва! (Він пирхнув смішком). Леттери навіть оголосили війну бідолашному Гаррі Бутемові,— він, бачите, занадто мені відданий, занадто вірний,— геть його! Мене слід тримати якомога далі від своїх — геть усі контакти!
А коли я нагадала йому, що зовсім не я спровадила Гулда, він уперто стояв на своєму і доводив, що завше був самотній — ось відплата за добро, яке він намагався зробити людям: бідні, затоптавши добре Честерове ім'я, викинули його на смітник, а багатії й далі знущаються з нього за намовою його власної, так би мовити, родини.
— Облиш, Честере, ти знаєш, як Том тебе любить. Для нього велика честь бути твоїм сином.
— Він мені не син — у мене немає дітей. Я опинився у безвихідній ситуації: то був справді блискучий маневр! Мене змусили стати заручником фамільних інтересів і жити під дамокловим мечем фамільного ж невдоволення. Наді мною постійно висіла загроза стати загальним посміховиськом — зневажений чоловік, рогоносець, взятий у полон... Тільки не треба, прошу! (Він підняв руку, відхиляючи мої заперечення). Хоч зараз будьмо чесні одне перед одним і скінчимо порахунки з життям, повним брехні й ошуканства. Я знаю, тобі куди любіші легкі шляхи й заспокійливі мрії, але чим це завжди кінчається? Наше життя поточили хробаки лицемірства.
Він аж тремтів од збудження, і я не наважилась йому заперечувати, а, взявши за руку, попросила лягти у ліжко.
— Ти змерз. Швидше накрийся ковдрою, а то застудишся.
— Ах, низесенько перепрошую! Все це дуже відгонить моєю невихованістю, і взагалі я завдаю тобі самі тільки прикрощі, чи не так?
Однак збігла ще добряча година, перш ніж він погодився лягти, і то лише скраєчку, відсунувшись від мене. Йому конче хотілося підкреслити свою самотність.
108
Цей незвичний для Честера спалах мене просто таки приголомшив, і передусім — визнанням, яке раніше було неможливе,— натяком на те, що й Селлі, може, теж не його дочка. Очевидно, щось у ньому надломилося,— якийсь бар'єр, якась підпора. Але я занадто добре його знала й не мала сумніву, що з уламків старої підпори Честер потай зводить уже нову лінію оборони або й наступу. Хоч би що я йому сказала, навіть дуже важливе, це однаково не змінило б його намірів. Честер взагалі поклав тепер собі за звичку заперечувати будь-які аргументи, і обговорювання кожної проблеми перетворювалося на дебати, яким не було кінця-краю. Його цікавили не факти, а перемога, і в цій битві слова «клас», «змова», навіть «правда», або й такі фрази як «хоч раз будьмо чесні одне перед одним і облишмо хитрощі»— не мали нічого спільного з правдою; то були тільки різновиди зброї, яку він раз по раз витягав із свого арсеналу, залежно від того, котрий з них на дану мить дошкульніше вражав ворога.
Того вечора я остаточно переконалася й в іншому — він був справді навдивовижу самотній. Коли можна так висловитись, за тридцять років війни він наробив навколо себе такого спустошення, що говорити з ним було однаково що волати на пустирі, де самі лише руїни, іржавий дріт і ями з гнилою водою; і, звичайно, трупи,— як-от, приміром, труп бідолашного Броума.
І хоч це справді був хворий, лише удвох із Селлі, якій довелося мені допомогти, ми ледве-ледве переконали його звернутись до лікаря; і все одно, коли той запроторив Честера на місяць до лікарні, він знову заговорив про потаємні інтриги. У нього раптом підскочив тиск, і лікарі висловлювали підозру, що він уже переніс невеличкий інсульт. Кілька днів у нього тремтіла рука, і він не міг навіть писати.
Тож я дуже зраділа, коли незабаром після Честерового повернення додому до нас завітав Гулд. Старий був уже зовсім кволий, не міг підійматися сходами, і довелося поселити його у «кімнаті для челяді»; проте через неміч він подобрішав. Двоє друзів тепер негайно замирились і проводили разом довгі години, обмірковуючи політичну кризу й усім своїм виглядом даючи мені на здогад, що я тут зайва.
Але мене це влаштовувало. Честер копав нові траншеї і спрямовував свої нові гармати проти Леттерів, і я повсякчас відчувала себе в зоні обстрілу, навіть якщо він не стріляв безпосередньо в мене. Це певною мірою заважало мені втішатися мирним життям.
Саме тому Гулд, як на мене, виявився тут вельми доречний. Він підбадьорював його своїм обожнюванням, і ми вирішили, що було б добре, якби Честер знову навернувся до релігії: для перемоги на нових виборах йому, безумовно, буде потрібна підтримка нонконформістів.
109
Стосовно ж Томової «нікчемності», казала я сама собі, то ще добре, що його вистачало на жарти, бо Том і досі був не при ділі. Він уже відмовився від думки повернутися до армії. Після всієї тієї гульні, після того як він хвацько процвиндрив свою армійську платню, йому, як і багатьом його друзям, навіть думати не хотілося про військову дисципліну: з іншого боку, його ніколи не вабила й банальна конторська праця. Вісімнадцятий місяць він жив на гроші, які давав йому Честер (і на той дріб'язок, який могла підкинути йому я), на позички (тітонька, яка досі ще порядкувала у Бакфілді, позичила йому скількись там грошей) і гайнував час по театрах та барах.
- Предыдущая
- 87/104
- Следующая
