Улюбленець слави - Кері Джойс - Страница 27

Від усього того я впадала у ще більший розпач. Здавалося, мене підсмажують на повільному вогні,— наче тих бідолах, що ніяк не хочуть визнати свій гріх,— може, й самі вони до пуття не розуміють своєї провини,— адже іноді це так важко збагнути!

Всі мої почування не були для Честера таємницею. Він пояснював усім, що я хвора, і поводився досить добре. Щодня приносив мені квіти, але до кімнати не заглядав, до ліжка не підходив,— а, ввічливо з порога поцікавившись здоров'ям і посміхнувшись своєю навдивовижу нещирою усмішкою (він просто шкірив зуби, як це роблять діти, коли хочуть вас піддурити, хоча й знають, що ви бачите їх наскрізь), миттю зникав.

Він натякнув,— не сам, а через тітоньку Леттер,— що мені варто було б якось розважити душу.

— Поїхала б на кілька тижнів до Лондона, спинилась би у Джонсона, побувала б у театрі, походила б по крамницях, купила б дещо з одягу.

Я відповіла, що не хочу ніяких змін і тим більше ніколи не спинюсь у готелі Джонсона, найдорожчому, либонь, у всій Англії.

Честер заперечив (і знову через тітоньку), що це наш «фамільний готель», що там завше зупиняються Боб і кузен Слептон. Він додав (і то вже було щось нове),— зі мною поїде тітонька, оскільки він тепер дуже заклопотаний.

Тітонька, яка полюбляла спинятись у Джонсона, почала гаряче мене вмовляти, і я нарешті дала згоду — страшенно хотілося опинитись якнайдалі від Честера.

Я не могла засуджувати Честера за його «шляхетні» маневри, але була таки дуже на нього сердита.

Та й все мене страшенно обурювало. Я казала собі: «Авжеж, усі вважають мій вчинок скандальним, та якщо поглянути без упередженості, я не така вже й погана, принаймні не вкрай пропаща. Я надто ледача для того, щоб бути справді поганою. Я просто належу до тих нічим не видатних жінок, яким хочеться бути щасливими і яким не так уже й багато треба для повного щастя, але вони не хотіли б завдавати собі,— та й нікому іншому,— особливого клопоту. Хіба справедливо, що доля звела мене з такою незвичайною людиною, як Честер, який спекулює релігією, щоб мені дозолити, і класовою ненавистю, щоб міцніш мене до себе прив'язати?»

На думку про те, що доля чомусь вирішила саме мені завдати такої кривди, я просто скаженіла. Звичайно, лють моя виливалася перш за все на Честера. Він був такий нестерпний, як нестерпні нам люди, що намагаються приголомшити нас своєю моральною зверхністю. Що ревніше вони виявляють свої чесноти, то дужче їх ненавидиш.

І тепер, озираючись на прожиті з ним роки, я бачила: він украв у мене щастя; і, коли я не виявлю достатньої твердості й рішучості, він занапастить мені життя.

34

Багато хто й справді вірить і анітрохи цього не приховує, що для Честера я була якоюсь руйнівною силою; що я не лише «розбестила» його морально, але й привчила до розкошів та екстравагантності, пересварила з найближчими друзями й позбавила віри в бога, і що, як на правду, для нього було б куди краще, якби я сіла тоді у поїзд. Та все це чистісінькі вигадки, хоч узагалі не так то легко з'ясувати істину. Наприклад, цього разу ідея влаштувати мені розкішний «відпочинок» і обновити гардероб належала Честерові. Я такого й у думках не мала і найменше хотіла, щоб він залазив у борги до Гулда. Я нагадала тітоньці, що Гулд мене терпіти не може і що ми йому й без того чимало завинили. Однак Честер не схотів нічого слухати й того ж дня поїхав до Гулда.

На ту пору Гулд уже не раз позичав нам гроші. Під час війни він розбагатів на поставках м'ясних консервів, відкрив нову велику крамницю на головній вулиці Тарбітона і ще одну, значно більшу, в Лілмуті. Все, що в нього є,— казав він,— належить Честерові, гроші послав йому господь бог, і витрачати їх треба на славу божу.

Та останнім часом між ними ніби чорний кіт перебіг. Три місяці тому Гулд приголомшив своїх приятелів тим, що заручився з молоденькою, років сімнадцяти, служницею з сусідньої ферми, неписьменною,— вона насилу могла поставити підпис, та й то друкованими літерами,— і навіть бридкою; у неї було округле рум'яне обличчя, таке ж округле, опасисте тіло майже без шиї і товстелезні ноги.

Честер вважав, що те лихо звалилося на Гулда через його надмірну скромність, але, на думку тітоньки Леттер (згодом виявилося, що вона мала слушність), причина була у надзвичайній сором'язливості й покірності дівчини.

— Цей гусак Гулд,— казала вона,— один з тих бовдурів, що смертельно бояться жінок, недарма він такий брутальний з ними; тож він і вибрав собі оте дурне ягня.

Я бачила цю дівчину раніше (вона служила у тітоньки Леттер на одній з її невеличких ферм); прогулюючись за містом, я частенько заходила на ферму, де вона пригощала мене теплим молоком просто з-під корови. Мені тоді запало в пам'ять, що вона була на диво недорікувата. Притулившись повною щокою до коров'ячого живота (щока від цього зовсім розпливлась і закрила око, маленьке й без того,— вона мала зовсім крихітні блакитні, майже швабські оченята, справжні «щілинки»), вона виставляла на оглядини свої товстелезні стегна, обтягнені синім у горошок ситцем, а її червоні веснянкуваті руки так і ходили вгору та вниз. Та коли, знітившись, вона раптом всміхалась (її очі вже зовсім зникали), тепла хвиля радості затоплювала вашу душу, і ви мимоволі відчували до неї симпатію. Тому я не мала нічого проти їхнього шлюбу, навіть більше,— сподівалася, що Гулд хоч трохи «вилюдніє», і мені легше буде з ним спілкуватися, коли в нього з'явиться дружина, яку я зможу запрошувати в гості і з якою можна буде погомоніти хоча б про дітей та материнські турботи.

Але, як я вже казала, Честер заявив Гулдові, що той шлюб із нерівнею вилізе йому боком, і коли він тепер пішов до Гулда, вони посварилися ще дужче. Гулд кричав, що Честерів шлюб, яким він так пишався, зробив його загальним посміховиськом,— всі тільки й кажуть, що я наставила йому роги, а він, Гулд, переконаний: я тягну його за собою в пекло. Честерові теж урвався терпець, і він наговорив Гулдові чимало прикрого: він сам, мовляв, став притчею во язицех, дозволивши спіймати себе на таке тілище як Дейзі, у якої тільки й того, що молодість та багато сала.

Честер страшенно образивсь на Гулда і навіть підбивав друзів та знайомих не купувати нічого в його крамницях; либонь він і справді зашкодив його торгівлі принаймні на якийсь час. Гроші, щоб виплатити Гулдові борг і влаштувати мені «зміну декорацій», він позичив під чималу заставу в іншому місці, і цей новий борг — понад тисячу фунтів стерлінгів — започаткував його подальші вельми значні фінансові труднощі. Те шикування у Джонсона мені було зовсім ні до чого. Але Честер дивився на цю подорож (куди він послав мене під наглядом тітоньки відразу ж як дістав гроші) як на процедуру мого «лікування».

І я, звичайно, зразу ж розгадала його план. Честер застосовував до мене свою улюблену тактику: «Відклади небезпечне на опісля».

Звичайно, багато людей відкладають на опісля яку-небудь неприємну справу,— лише тому, що не можуть наважитись вирішити її відразу, але Честер підніс це до життєвого принципу. Він міг навіть відмінити мітинг, щоб подивитись, «куди воно повертає», і почекати, доки його конкурент припуститься якоїсь помилки.

Звичайно, все це мене ще дужче розгнівало, і я сказала собі, що його викрути шиті білими нитками й не можуть змінити мого почуття, глибокого й щирого, а тим паче не перекреслять того, що сталося в саду.

35

Несподівано виникла ще одна обставина, яка все набагато ускладнила. Я почала підозрювати, що завагітніла (а строки не полишали сумніву, що завинив тут не хто як Джім), і хоча таке відкриття спершу мене прикро вразило (я зайвий раз переконалась, яку впорола тоді дурницю, повернувшись з вокзалу), воно вирішувало проблему остаточно й безповоротно. «Отже,— думала я,— відступати нікуди; тепер Честер не зможе мене затримувати».

Відтоді розкіш, до якої мені раніш було байдуже, почала на мене безумовно впливати (я знаю, що то був Честерів розрахунок, та мені вже було однаково, я почувала тільки, яка я нещасна). Вона впливала на мене, ніби наркоз перед операцією. Я згадую готель Джонсона навіть не як тюрму, де мені було страшенно тяжко (настрій день у день гіршав, бо я переконувалася, що мої підозри небезпідставні), а швидше як жахливий сон, у якому мені приснився палац, де я змушена виконувати ритуал холодного, величного страждання.