Оленіада - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 20

Батьківська слухавка невизначено крякнула, життя в ній згасло.

Розгублений Бодя пішов спати, печально міркуючи про те, що в його дорожньому бізнесі все б нічого, якби не ось це: всі жінки і дівчата так само затискали носи, як і чарівна Мілана Мілонова, і в перший же вечір знайомства втікали з його квартири, мов скажені.

...Як кажуть: ніщо не віщувало біди.

Життя стабільно покращувалося.

Законописці, щедро обдаровані довірою народу, приймали закони, не відходячи від місць свого перебування.

Голосували просто і демократично: посилаючи СМС на мобільний телефон головуючого. «Есемесіли» хто з Карибів, хто з Канар, а хто і з власних плантацій, де рясними посівами сходив ягель.

За останні роки збільшилася кількість робочих місць, що теж неабияк тішило парламентарів. Адже саме вони, завдяки розширенню приватних територій, наймали до своїх маєтків, готелів, закладів громадського харчування, стаєнь та плантацій армії робітників: садівників і кухарів, покоївок і економок, конюхів і свинопасів, гаптувальниць і малярів, дизайнерів і псарів. І, звісна річ, працівників оленячої ниви, адже поголів’я приватного транспорту зростало і вже ніхто не ставив питання, скільки тварин має бути в упряжці президента, мера або спікера. Подейкували, що в підземних стайнях самого Великого Тата мукають понад сто тисяч чистокровних лапландських самців.

Ціни щоранку знижувались!

За цим особисто стежили душки-законописці.

Переодягаючись «у все просте», хтось з них таємно (три приховані камери і десяток охоронців у таких самих демократичних картузах, що й «перевіряючий», непомітно зливалися з натовпом) обходив супермаркети свого району і бачив свіжонавішані на продукти ярлички, ціни на яких планомірно наближалися до цін 1913 року: батон — 22 копійки, пляшка молока — 25.

Прикрість могла статися лише тоді, коли несподівана перевірка відбувалася наприкінці дня. Тоді змилені продавщиці не встигали замінити неоптимістичні вечірні цінники на чудово-вранішні і отримували сувору догану від свого керівництва.

Але вірні пересічні громадяни не хотіли засмучувати своїх обранців і тому нізащо не признавалися, що змінюються лише цінники та й те — на годину чи дві, доки задоволений зростанням добробуту замаскований парламентар гуляє просторами супермаркету.

Загалом приводів для суму меншало з кожним днем!

Народні обранці «есемисили» не покладаючи рук.

Закони ставали дедалі зрозумілішими і демократичними.

Особливо полюбився громадянам «Закон про моду» Серм’яжного-Кувалди, котрі власним прикладом довели посконну близькість до свого вірного електорату.

Народна любов до цих простих і приємних у неформальному спілкуванні чоловіків посилилася в той день, коли обидва досить епатажно з’явилися на засідання парламенту в костюмах «Бріоні», рясно всіяних... різнобарвними заплатками.

— Ми мусимо бути разом із громадянами нашої батьківщини! — проголосив, просуваючи в життя свій винахід, головний кутюр’є країни пан Серм’яжний. — Повернемося до витоків! Згадаймо, як наші бабці і матусі церували шкарпетки нашим дідам і татусям! А що відбувається зараз?! Ми зажиріли! Ми міняємо шкарпетки і сорочки щодня! А це недемократично і несправедливо по відношенню до традицій нашого світлого минулого! Ми мусимо нічим не відрізнятися від будь-якого пересічного громадянина! Церуймо разом!

І в підкріплення своїх слів пан Серм’яжний рвонув на грудях свою білу сорочку. Трохи провагавшись, його однопартійці так само взялися за обшлаги своїх імпортних піджаків і сорочок.

Дієвість і необхідність закону стала більш очевидною, коли новатори отримали по ордену від короля одного з племен далекої Масайщини, народ якої і був законодавцем носіння латок на своїх зношених до дірок бурнусах.

Робочих місць знову побільшало!

Адже тепер кожна крамниця чи бутик винаймав цілу армію швачок, щоб ті пороли і церували костюми ворожих іноземних фірм.

А вже який перелатаний ходив народ — любо-дорого було дивитися!

Одне слово — ніщо не віщувало...

І от — на тобі!

Віднайдений лист Першого Оленяра прогримів над країною, мов грім серед безхмарного неба! А парламент перетворився на біологічну клітину, котра почала блискавично ділитися на фракції, течії і нові партії.

До оленярської більшості «Гегемонів» активно приєдналася чисельна фракція «Кастраційна Партія Уряду», перший партійний квиток якої з давніх-давен належав самому Великому Оленяру.

На протилежному боці вималювалися партії «Вільних Погоничів» пана Цанюка, «БАТІГ!» пана Ікла, «За вашу і нашу волю!» пана Рівноспинного, яких підтримали позафракційні і позапартійні законописці. А також ті з обранців, у кого ягель сходив не так рясно.

Але поки що ніхто напевне не знав відповідей на найголовніші питання, вже невідомо ким і за яких часів поставлені: що робити і хто винен...

...Два наступних дні після доленосного покладання квітів Валентин Самсонович Ройтберг перебував у відгулах.

Журнал «Вітчизняний оленяр», у якому він працював головним редактором, давно наказав усім співробітникам довго жити і перетворився на двосторінкову газету-бюлетень «Що по чім».

Верстку коротких рекламних оголошень Ройтберг зазвичай вичитував удома.

А у світлі останніх новин, котрі непокоїли його і героєм яких став (як написали в журналі «Місяць»: «невідомий громадянин, котрий викрив жахливу історичну фальсифікацію»), Валентин взагалі вирішив поки що поменше з’являтися на людях.

Не знаючи, куди себе подіти, проводив час перед телевізором.

Сьогодні по єдиному каналу, котрого цілком вистачало, аби задовольнити вимоги всіх громадян, одночасно транслювали дві передачі — політичні дебати Родріго де Ля Шус ле Блан да Ла Кальвадоса «Майн лайф» і музичне шоузмагання Олени Прекрасної «Громадяни мають баланс!».

Почергово вмикаючи і вимикаючи камери у двох сусідніх павільйонах, канал УП-С транслював улюблені населенням програми, не ображаючи ані свідомих громадян, ані добропорядних домогосподарок.

Перші слухали дебати політиків, другі насолоджувалися музичним змаганням між усіма бажаючими виграти два мільйони доларів.

Ройтберг належав до першої категорії. Але ефір розпочався з музичного змагання. .Величезна сцена шоу «Громадяни мають баланс!» потопала в синіх хвилях штучного диму. З нього і випірнула, мов русалка, Олена Прекрасна — ведуча і хазяйка шоу. Зал охнув і завмер. Як завжди, Олена вразила красою вбрання і глибоким декольте, що гострим мисиком сягало пупка, прикрашеного діамантом.

— Ми розпочинаємо черговий тур нашого надзвичайного шоу «Громадяни мають баланс!» і сьогодні сподіваємось визначити переможця, чий музичний баланс перевищить баланси інших і котрий отримає два мільйони доларів! — голосно вигукнула ведуча, здригаючись під поглядами, що об’їдали її щедро оголені перса. І повела далі: — За нашими лаштунками вже зібралося більше п’ятдесяти тисяч громадян, щоб продемонструвати свої баланси! Судді, ви готові?

— Готові! Готові! — одноголосно вигукнули судді, що сиділи на підвищеному майданчику.

— Отже, ми починаємо! — сказала Олена і значуще поглянула в темряву.

Зал шалено зааплодував.

У цю ж мить камера переключалась на паралельне дійство, котре йшло в сусідньому павільйоні.

Там у стриманих лаштунках — два ряди крісел для політиків і сім рядів двоярусних нар для глядачів — Родріго де Ля Шус ле Блан де ла Кальвадос звертався до авторитетної респектабельної публіки зі своїм запитанням, частина якого потонула в незручностях одночасного ефіру.

І тому Ройтберг разом з усіма іншими свідомими телеглядачами почув лише закінчення фрази:

— ...якого вже преса охрестила «невідомим патріотом»! Отже, перед тим як розпочати дебати з нашими шановними експертами, звернемося до публіки, котру я попрошу взяти участь у побудові нашого традиційного «графіка обізнаності». Увага! Отже, хто з присутніх тут знає ВСЕ, натискають на червону кнопку, хто НЕ ВСЕ — синю, хто взагалі нічого не знає — тиснуть на білу. Раз-два: почали голосування!