Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Байки

Гребінка Євген

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Байки - Гребінка Євген - Страница 3

Изменить размер шрифта:

МАКІВКА

У лузі Маківка весною зацвіла,

Проміж других квіток як жаром червоніла

До єї раз у раз літа бджола,

Бабок, метеликів над нею грає сила.

Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,

І Маківка осиротіла;

Бджола на іншій квітці сіла,

Ту погань метелів мовби лихий забрав.

Дівчино-серденько! жартуй, поки є врем’я,

Жартуй, да не глузуй із бідних парубків;

А то мине весна твоїх годів,

Покине і тебе дияволове плем’я.

РОЖА ДА ХМІЛЬ

Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:

Ти чоловік і з хлібом, і з волами,

І грошики у тебе завелись -

Який тебе лихий ізніс

І побратав з панами?

Покинь їх, хай їм цур! і з ними не водись.

А то коли к тобі ні заверну у хату -

Ти з благородієм сидиш запанібрата,

І чарка катержна гуляє по столі.

Чи то в село лихий примчить якого

Паничика, мовляють, судового -

Та сарана живе на твоєму добрі.

Або і возний сам, червоний, ніби квітка,

Деньків по п’ятеро кружляє у тебе;

А коней-калічі повнісінька повітка

Твоє сінце скубе.

Тим часом хліб давно у полі половіє;

Його і птиця б’є, і вітер марно сіє;

А дядько мій ґуля!

З письменними по чарці да по парці,

Останній шаг витрушує шинкарці.

Рівняться з ними нам сам Бог не позволя:

То, сказано, - пани, щоб день у день гуляли,

А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.

Охріме! не зробись сміховищем села,

Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі!

Ось слухай. У мене недавно на городі

Червона Рожа зацвіла,

І треба ж, на біду, край неї Хміль пустився!

Іспершу гарно страх з сусідкою він жив.

Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився,

А трохи згодом глядь - всю Рожу оповив.

І бідная вона змарніла,

Поблідла, далі пожовтіла;

А проклятущий Хміль, як рута, зеленів.

МОГИЛИНІ РОДИНИ

Ось чутка степом полетіла

(На що то гріх не підведе),

Що у степу якась Могила

Дитину швидко приведе.

Про диво сеє як почули,

То люди зараз в степ майнули,

Старий і молодий к Могилі, знай, іде.

Крий Боже, народу якого там зобралось!

Як об Іллі в Ромні;

Буцім там місто починалось.

Де ні взялись міняйли й шинкарі

І підняли між себе галас;

Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,

І красти бублики шатнули школярі;

Сластьони шкварились, сідухи цокотіли;

Про Лазаря старці під кобзу голосили;

«Холодний квас!» - москаль між народом гукав

Знечев’я, а базар в степу як треба став.

Хрещений люд хоча гуляє,

Да на Могилу все раз по раз позирає,

Чи швидко вродиться те чадо степове.

Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,

Боками сивими колише

І з лиха на ввесь степ реве.

Народ дивується, да їсть, да п’є горілку.

Вже панський стадник Опанас,

Покинувши товар, що пас,

З кишені витягнув сопілку

Да як утне московського бичка!

Підківки зараз забряжчали,

В кружку дівчата танцювали;

Москаль покинув глек та садить гоцака.

Аж ось - лулусь щось під ногами!

Загоготів якийсь підземний глас.

Базар утих, баби замовкли під возами,

Із ляку упустив сопілку Опанас,

І люди, хрестячись, баньки повитріщали.

Могила тріснула, і те дитя, що ждали,

На божий світ сусіль - як пить дало!

Та що ж за чадо те було,

Що стільки гомону між нами наробило?

«Мабуть, підсудок?» - «Ні!» - «Так лев?» -

«Ні!» - «Так мішок

З дукатами?» - «Ні, ні!» - «Так папорті цвіток?»

«Але ж!» - «Так, з нами хресна сила,

Мабуть, вона полубіса вродила?»

«Не втяв!» - «Так вилила козацького коня?»

«Ні, просто привела руденьке мишеня».

ШКОЛЯР ДЕНИС

Миряне, слухайте, щось маю вам сказать:

От сих різдвяних свят, на самої Меланки,

Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,

Із школи поспішав до батька ночувать,

Щоб завтра по закону,

Як слідує, пашнею засівать.

Пізнавши шкапа шлях додому,

Смикнула раз, другий - і хлопця понесла.

Хоть здержав він її, да злість його взяла;

Хотів би проучить, да бить її боявся,

А треба ж і себе чим-небудь показать,-

Так по оглоблям ну малахаєм шмагать.

Як тільки пан із паном зазмагався,

Дивись - у мужиків чуприни вже тріщать.

СОНЦЕ ДА ВІТЕР

Із Вітром Сонечко розгуторило мову

Про силу, бачите, хто з них моцніший був.

Звичайно за словцем балакали по слову,

А далі Вітер так на заклад навернув:

«Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?

Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк!

Хто з плеч зірве його додолу,

Хай буде той уже моцак».

«Іносе, дми собі!» - так Сонечко сказало;

І Вітер шпарко полетів.

Надворі дуже сумно стало,

По небу хмари скрізь погнало,

А Вітер по землі, крий Боже, заревів,

Наліг на козака, з його одежу цупить.

Зігнувся на коні козак,

До себе горне кобеняк

Та, знай, нагайкою по ребрам шкапу лупить.

Хуртовина назад бідаху пре,

За поли смикає, відлогу з плеч гирує,

Аж шлях курить, трава в степу хвилює,

А все одежі не здере.

Дув, дув, аж потом ввесь облився,

Із моці вибився сердешний, набік плись.

Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись -

Мов божий мир ізнову народився.

Козак перехрестився,

Кобилку зараз зупинив,

Бо страх горюшну заморив,

Поплівся стежкою ходою, потихеньку.

А Сонце гріє все да гріє помаленьку.

Угріло божий світ, почув тепло козак

Да й скинув кобеняк.