Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лагідний янгол смерті - Курков Андрей Юрьевич - Страница 67
Гуля вирячилися на долари здивованим поглядом.
— Це за плівку з фотографіями, — пояснив я. — Тільки дуже просили нікому про неї не говорити. Розумієш?
Гуля кивнула.
— Але це ще не все, — вів я далі. — Здається, у мене нова робота... — і я простягнув Гулі візитну картку, яку взяв зі столу кімнати, приєднаної до моєї квартири.
Доки Гуля розглядала візитку, я підійшов до телефону і подзвонив Олегу Борисовичу.
— Що це за склад у мене в квартирі? — запитав я, і голос мій звучав досить роздратовано.
— Це ваш склад, — спокійно відповів Олег Борисович. — Ви ж на ньому працювали... За вимушений прогул вам уже заплатили. Тепер ви пішли на підвищення...
Спокійний „олімпійський“ тон мого співрозмовника остаточно завів мої думки у глухий кут.
— То що ж мені робити? — запитав я його.
— Нічого. Працювати, працювати і ще раз працювати, як заповідав нам великий Ленін...
Тепер у голосі Олега Борисовича вже звучала іронія.
— Та не хвилюйтеся ви! — заспокоїв він мене після паузи. — Якщо дратує табличка — можете її зняти. Але з посади директора вас ніхто звільняти не збирається. Виникнуть проблеми — дзвоніть!
У слухавці часто запищали короткі гудки. Я повернувся до Гулі. Вона дивилася на мене турботливо, і її погляд не потребував жодних пояснень.
„Боже мій, як мені з нею пощастило“, — подумав я.
Випивши чаю та з'ївши по шматку пирога з капустою, ми вийшли прогулятися. Сонце ще світило. Гуля постійно зупинялася і широко розплющеними очима роздивлялася будинки.
— Красивіше, ніж Алмати!
Я ніколи не був ані в Алмати, ані в Алма-Аті, тому мені складно було порівнювати. Але я їй із радістю вірив. Складно було уявити собі місто красивіше, ніж Київ.
Сонце світило в очі й не засліплювало.
— Привіт! — кинув мені хтось на ходу.
Я озирнувся, але зі спини не впізнав людину, що пройшла повз.
Це було моє місто, але за моєї відсутності воно наче стало самостійнішим, втекло кудись уперед, і мені належало наздоганяти його, знову зживатися з ним, ставати його маленькою частинкою, його повітрям. Мені вже було знайоме з минулого це відчуття тимчасової сторонності, чужинства. Мине кілька днів, і все буде, як і раніше. Невидимий зв'язок струму між містом і мною відновиться. Відновиться і нормальне життя, тільки тепер усе буде по-іншому. Усе буде по-іншому добре. Добре на двох.
77
Наступного дня ми приймали перших гостей — Петра й Галю. З Петром я зідзвонився минулого вечора, і він, здавалося, був дуже радий моєму дзвінку. Сказав, що має дещо мені показати.
Не можна сказати, що тієї миті його обіцянка мене заінтригувала. Я більше переймався думкою про те, щоб зняти зі стінки ліворуч від своїх дверей вивіски благодійного фонду "Корсар". Та й узагалі, моя цікавість була вгамована на рік уперед. До того ж увечері за нашою першою домашньою вечерею — локшиною зі старих запасів — мене діймали думки, не дослухатися до яких я не міг. Я раптом усвідомив, що будь-яке знання зобов'язує, що будь-яка задоволена цікавість залишає тебе у боргу не лише перед тим, хто її задовольнив, але й перед щойно набутим знанням чи інформацією. Я сам уже відчував себе зобов'язаним перед Олегом Борисовичем. Не через десять тисяч доларів, з яких дві тисячі були чи то частиною незрозумілої майбутньої суми, чи то, як сказав Олег Борисович, компенсацією за вимушений прогул. А може, це був якийсь аванс? За що? Я ще не знав. Чи було це пов'язано з його очевидною довірою до мене? Адже він розповів мені про людей на фотографіях. Розказав небагато, але достатньо, щоб зрозуміти, що трійка, яка входить тепер до першого ешелону бізнесу й політики Росії, двадцять із гаком років тому була причетна до вбивства. Олег Борисович, напевно, знав про цих людей значно більше. Мабуть, він знав, чим вони тоді займалися? Зараз я думав, що було би легше не знати нічого про людей на фотографіях. Але було вже запізно.
На вулиці мрячив дощ. Петро і Галя залишили розгорнуті мокрі парасольки сушитися в передпокої.
Ми всілися за стіл, налили жінкам вина, а собі горілки. Закуска була скромною, але якби така закуска була в нас у Казахстані або потім, у товарному вагоні, ми були би просто щасливі. Малосольні огірочки, бородинський хліб, шинка, голландський сир. Навіть коли я вранці просто купував усе це в найближчому гастрономі — душа співала. Це теж було частиною повернення додому — повернення до старих гастрономічних цінностей, до буденного ритуалу закуски. Забрати цей ритуал із життя людини — серйозне покарання. Тюремне покарання власне і є позбавленням людини звичних ритуалів.
Ми випили за зустріч. Розповіли Петру й Галі, як хрестили Гулю і як вінчалися.
— Ну, тепер час українську мову вивчати! — усміхаючись, сказав Гулі Петро.
Ми з нею перезирнулись.
— Гаразд, — мовила вона. — Якщо Галя мені допоможе...
Так напівжартома, відриваючись на короткі тости, ми сиділи ще години зо дві. Потім, доки Гуля заварювала чай, Петро приніс із передпокою свою торбу.
— Ти знаєш, — сказав він. — Ми там, біля твердині, дещо відкопали, але вам не показали... Перепрошую... Але, як мовиться, ліпше пізно, ніж ніколи.
Він витягнув із сумки щось, загорнуте в газету. Розгорнув. Це була срібна скринька завбільшки з половинку цеглини.
Я взяв скриньку до рук. Відчув приємний холод і важкість срібла. На верхній гладенькій частині красивим почерком було вигравіювано надпис: "Любому Тарасу від А. О.". Спробував підняти кришку, але скринька була замкнена.
Усміхнувшись на мій запитальний погляд, Петро взяв із моїх рук скриньку. Потрусив її, і я почув усередині рух чогось легкого, швидше за все — паперу.
— Вона замкнена на ключ. Ми вирішили, буде чесно, якщо ми всі вкупі відімкнемо... У тебе є якісь знаряддя?
Я знову взяв у Петра скриньку. Подивився на маленьку шпаринку для замка.
— Може, не треба ламати? — запитав я, дивлячись Петру в очі.
— Тут не ламати слід, а трішечки відігнути, щоб вона відімкнулася.
Я зняв із шиї ланцюжок із золотим ключиком. Устромив його в замочок скриньки і повернув Петрові.
— Вибач, я тобі теж не все, що знайшов, показав, — сказав я йому. — Відмикай!
Він здивовано подивився на мене, потім на скриньку. Повернув ключик, і ми почули неголосне клацання замка.
У скриньці лежали складені вдвоє маленькі списані аркуші паперу.
— Листи? — запитав я.
Петро кивнув. Витягнув верхній. Пробіг поглядом і знову зазирнув до скриньки. На його обличчі не було радості. Я здивувався.
— "Дорогий Тарасе Григоровичу, — прочитав він по-російському. — Вам не варто боятися мого чоловіка. Він до вас добре ставиться і буде радий, якщо ви погодитеся інколи в нас обідати. А. О."
Він узяв зі скриньки інший аркушик паперу.
— "Чекаю вас опівдні, — читав уголос Петро. — Ви обіцяли показати щось цікаве на туркменському цвинтарі. Вам буде цікаво дізнатися, що лікар Нікольский говорить усім, ніби ви — позбавлений звання майор. А ще каже, що навчаєте його розмовляти українською".
Я теж витягнув зі скриньки аркуш паперу, розгорнув.
"Мила Агафіє Омелянівно, — мені здалося, що Петро саме через свій незрозуміло чому зіпсований настрій читав записки вголос. Я ж читав цю про себе, очима. — Мені не відомо, що спричинило збайдужіння у стосунках між нами і чому ви почали уникати мене. Навіть за моєї любові до самотності прогулянки з вами дарували мені справжнє задоволення. Я тільки сподіваюся, що не Іраклій Олександрович за чиїмсь недобрим підмовлянням тепер чинить перешкоди вам у спілкуванні зі мною. Хоча на його місці я би замінив простосердечність на ревнощі. З найщирішою повагою, рядовий Тарас Шевченко".
Коли я відірвав очі від записки, видно, так і не надісланої, Галя вже читала, безгучно ворушачи губами, інші. Скринька стояла на столі порожня.
Я передав щойно прочитану записку Гулі. У кімнаті було незвично тихо. Я наповнив наші з Петром чарки горілкою.
- Предыдущая
- 67/69
- Следующая