Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лагідний янгол смерті - Курков Андрей Юрьевич - Страница 66
Ми всілися на вільній лавочці. Він поклав дипломат на коліна і схрестив руки на грудях.
Я озирнувся. На території заповідника кілька молодих мам катали візочки з дітьми. Через лавочку від нас сиділа парочка пенсіонерів. Біля входу до собору без діла стояв фотограф, обвішаний апаратурою. Поруч із ним на тринозі висів стенд зі зразками фотографій.
— У вас пакет чи сумка є? — запитав Олег Борисович, повернувшись до мене.
— Ні.
— Ні? — здивувався він. — А ви що, гроші в кишенях понесете? Хоча вам тут, звісно, недалеко.
— Гроші? — перепитав я.
— Ну так, я ж вам сказав іще в Коломиї.
Олег Борисович дивився на мене з посмішкою і, здавалося, отримував задоволення від моєї розгубленості.
— Скажіть, — знову заговорив він. — А крім намету, газети і фотоапарата ви там нічого не знаходили?
— Ні.
— Ну гаразд, тут, — він ляснув долонею по дипломату, що лежав на колінах, — десять тисяч доларів... П'ять тисяч за фотоапарат і плівку, три тисячі за те, що більше ніхто, крім вас і вашої дружини, не знатиме про цю плівку.
— А дві тисячі? — запитав я спантеличено.
— А дві тисячі — це частина іншої суми, аванс, так би мовити... — Олег Борисович злегка прочинив дипломат, нахилив голову, зазирнув досередини і знову заклацнув його кришку.
— Вас, напевно, цікавить, чому ви отримуєте так багато грошей?
Я кивнув.
Олег Борисович дістав із внутрішньої кишені піджака конверт. У конверті лежали тільки три відбитки тієї старої плівки, саме ті, на які першим звернув увагу покійний фотограф Вітя.
— Ось це — Іван Роговий, — Олег Борисович притиснув вказівним пальцем на фотографії, на якій було зображено полоненого, що сидів на піску, першого чоловіка ліворуч. — Зараз — депутат Російської думи. Цей, — він перевів палець на другого, — заступник голови акціонерного товариства «СахАлмаз-експорт», третій — зараз у керівництві КҐБ Білорусі... Той, що праворуч, був директором московського «Будінвестбанку», два роки тому зник безвісти.
— Там був іще один, — сказав я, — на інших фотознімках.
— Так, так, — кивнув Олег Борисович. — Про того поки нічого не відомо.
— А це хто? — я показав пальцем на зв'язаного.
— Це мій брат, майор Науменко, — голос Олега Борисовича затремтів. — Колись я розкажу детальніше, а зараз мені вже час.
— Майор Науменко? — перепитав я. — Але ж його поховали поруч із могилою дервіша! Тобто, значить, це не його поховали... Він тут? — я показав поглядом на фотографію з піщаною могилою.
— Ні, він там. Тут, — Олег Борисович подивився на ту ж фотографію, — нікого нема. Могилку насипали заради жарту. Бавилися... А майора на шхуні переправили на Мангишлак. Залишається дізнатися, що відбулося там.
Я раптом збагнув, що історія, яку розказав полковник Тараненко, не збігається з історією, яку розповідають ці знімки.
— Зачекайте, — сказав я Олегу Борисовичу. — Але якщо він ішов туди, щоб дізнатися щось про матеріальні прояви духу, то навіщо йому стежити за шхуною?
Олег Борисович відповів на моє запитання німим пригніченим поглядом. Важко зітхнув.
— Не можна змішувати духовні пошуки з оперативною роботою, — промовив він після хвилинної паузи. — Або одне, або друге. Або смерть...
Він розкрив дипломат, витягнув звідти коричневий паперовий пакет і передав мені.
— Не загубіть, — сказав він, намагаючись усміхнутися.
Ми йшли до виходу із заповідника. Зараз він сяде до темно-синього «БМВ» і поїде. А так хотілося б поставити йому ще кілька запитань. І, звісно, почути відповіді.
Я скосив очі на нього. Він це помітив. Ми вже підходили до машини.
— А де зараз полковник Тараненко? — запитав я неголосно.
Олег Борисович, здивований запитанням, звів брови.
— Гадаю, що в Одесі, в санаторії імені Чкалова, — сказав він. — Відпочиває... Ну, на все добре! Візьміть мою візитку. Буде що — дзвоніть!
— А коли я можу переїхати додому? — поцікавився я.
— Завтра по обіді, — відповів він.
Провівши автомобіль поглядом, я подивився на охайний прямокутничок цупкого паперу. Прочитав: «НАУМЕНКО ОЛЕГ БОРИСОВИЧ, директор спільного українсько-казахського підприємства „КАРА-КУМ ЛТД“».
Здивований, я пішов навпростець через площу до свого будинку, помахуючи в такт крокам коричневим паперовим пакетом. Постояв кілька хвилин перед входом до під’їзду. Залишалася доба, і я знову житиму в себе вдома.
76
Наступного дня, зібравши свої речі та ввічливо відмовившись від допомоги Петра, ми зловили попутку і за троячку доїхали до Софійської площі.
Усередині в мене все кипіло від радості. Я чомусь думав, що Гуля цієї миті відчувала за мене справжню гордість.
Піднявшись на третій поверх, ми поставили речі на підлогу. Я дістав із кишеньки рюкзака ключ, устромив його в замкову шпарину і тут мою увагу привернула якась табличка, причеплена ліворуч від дверей. Я зробив крок вліво, прочитав латунну вивіску, й у мене відвисла щелепа.
Вивіска повідомляла, що за цими залізними дверима міститься «Склад дитячого харчування благодійного фонду „Корсар“".
По кількох хвилинах заціпеніння моя рука механічно потягнулася до дзвінка. Я натиснув ґудзик декілька разів. За дверима було тихо. Ніхто не поспішав відчиняти двері на склад, який раніше був моєю квартирою.
Погляд мій сповз на ключ, який стирчав у замковій шпарині. Я навіть не спробував іще відімкнути двері, хоча дурницею було би вважати, що господарі цього „складу“ не поміняли б дверний замок.
На мій подив, замок був той самий, і він без проблем піддався моєму ключу. Із побоюванням я відчинив двері, спочатку зазирнув, потім зробив крок досередини, попросивши Гулю зачекати на сходовому майданчику.
Всередині квартира була такою ж. Ніяких очевидних змін я не помітив. Усе вкривав шар пилу.
Подумавши, що вивіскою мене намагалися налякати ті, кого я не пустив на справжній склад, я заспокоївся.
Минуло вже чимало часу. Та й вивіску вони чіпляли, думаючи, що я тут, у Києві. Потім, напевно, забули.
Я покликав Гулю досередини. Заніс речі до передпокою. Ще раз зайшов до кімнати. І зачепився оком об щось незрозуміле. У єдиній кімнаті моєї маленької квартири з'явилися стандартні двометрові двері, що вели, судячи з усього, до сусідів. Здивований, підійшов і зупинився перед ними. Пригадав, що за стіною мешкав адвокат, який вийшов на пенсію, — з ним я кілька разів стикався на сходовому майданчику, але жодного разу нормально не говорив.
Я потягнув двері на себе, і вони відчинилися. За ними містилася така точно кімната, як і моя. Тільки біля її єдиного вікна стояв письмовий стіл із телефоном-факсом, а попід стіною — ряди картонних ящиків зі знайомими наклейками фінського дитячого харчування.
Причинивши за собою двері, я швидко підійшов до столу. Перше, на що я звернув увагу, була напівпрозора прямокутна пластикова коробочка, в якій лежав стос візиток. Я відкрив коробочку, взяв одну візитку і підніс її до очей.
„Микола Іванович Сотников. Директор благодійного фонду „Корсар“".
— Колю! — покликала мене Гуля.
Я повернувся до своєї кімнати, досі стискаючи в руці візитну картку зі своїм прізвищем. У голові все переплуталося.
За півгодини у квартирі було вже прибрано. На плиті закипав чайник, а вміст валіз лежав на дивані. Окремим стосиком височіли барвисті сорочки-сукні.
Мій рюкзак теж був наполовину розвантажений.
— Треба кудись усе поскладати, — трошки розгублено сказала Гуля. — І ось це, — вона підняла з дивана підстилку, на якій ми спали в пустелі. Під нею лежав пістолет із глушником, про який я вже встиг забути.
— У шафі має бути місце, — сказав я, озираючись на масивну старовинну шафу, яка займала майже половину передпокою. — Тільки спочатку чаю вип'ємо.
Її погляд раптом упав на паперовий пакет, що стирчав із рюкзака.
— Це ти щось купив учора?
— Ні, радше продав, — відповів я і, наблизившись до столу, вивалив із пакета кілька тугих пачок зелених купюр.
- Предыдущая
- 66/69
- Следующая