Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лагідний янгол смерті - Курков Андрей Юрьевич - Страница 59
— Багата нація, — зітхнула старенька і похитала головою, виказуючи своє щире здивування. — Наших би дівчат у такі сукні!
— Мамо! — Петро із докором подивився на Ольгу Миколаївну. — Що ви кажете!
— Ну вибач, вибач мені, — старенька махнула рукою. — Мало якого глупства стара сільська баба може наспівати!
По обіді Галя зголосилася помити посуд. Гуля теж намагалася взяти участь, але старенька різко зупинила її.
— Дочко, в такій сукні слід до церкви йти, а не начиння перемивати!
— Ходім, я тобі телевізор увімкну, — запропонував Гулі старий і, не очікуючи її відповіді, попрямував до тумби, що стояла в кутку, зняв із телевізора вишиту червоними півниками накидку, клацнув тумблером, дочекався зображення і почав налаштовувати дворогу кімнатну антену.
Гуля слухняно всілася на стілець перед телевізором, а я лишився стояти біля дверей.
Почувши за спиною поскрипування дерев'яних сходинок, я озирнувся й побачив Петра, який спускався з люлькою в руці.
Він жестом покликав мене за собою, на ґанок. Стоячи під дашком, я дивився на монотонний дощ, поки Петро розкурював свою люльку.
— Завтра ми з Галею від’їжджаємо до Києва, — нарешті промовив він. — Ви зостаєтесь тут, я з батьками вже перебалакав. Коли щось дізнаюсь — потелефоную!..
— Гаразд, — кивнув я.
Потому ми стояли мовчки хвилин десять. Я слухав дощ і вдихав легкий тютюновий дим люльки. Наша мовчанка здавалася дивною. «Невже нам нема про що поговорити, — думав я. — Бо ж як не крути, а понад місяць ми провели разом. Нехай не виникло між нами дружби, але ж дружба й не починається зі зв'язаних ніг і рук! А звідкіль вона починається? — виникло запитання, і чомусь замість відповіді пригадалася знайома з дитинства пісня „Вітчизна звідкіль починається?“. — Принаймні він привіз нас сюди, до своїх батьків, — думав я. — Це, звісно, не дружба. Це радше гуманізм. Але ще не відомо, що, за великим рахунком, важливіше в цьому житті: гуманізм чи дружба?»
Увечері на мене очікував великий сюрприз. Наче знущаючись із солодких спогадів про ту єдину ніч, яку провели ми з Гулею удвох, старенька Ольга Миколаївна оголосила, що спати мені й Петру вона постелила внизу у вітальні, а Гуля і Галя спатимуть нагорі.
Спантеличений, я підійшов до Петра і пошепки запитав, що це означає. Бо ж і Петру, напевно, логічніше було би провести ніч із Галею.
Він тільки посміхнувся у свої чорні вуса.
— Це їхня хата, — він кивнув на батьків, — як вони скажуть, так і буде!
Цієї ночі я спав кепсько. Кілька разів прокидався, слухав шелест дощу по листю дерев. Піднявся один раз і підійшов до вікна. Помітив на вулиці навпроти хвіртки «Жигулі» темного кольору. У машині горіло світло, і чоловік читав книжку, поклавши її перед собою на кермо. Побачене здалося дивним тільки зранку. А вночі мене переслідував холод неприродної самотності. Рукам хотілося чужого тепла, хотілося обійняти Гулю, притиснути її до себе. Та ніч здавалася такою близькою і одночасно далекою. І знову шелест дощу й похропування Петра зупиняли мої думки, і я лежав заціпенілий.
69
Зрання по сніданку ми з Гулею вийшли провести Петра й Галю на вокзал. Дощу не було, але й сонце теж не визирало з-за хмар. Важке небо сірим монолітом повзло кудись під натиском не відчутного тут, унизу, вітру. Гуля одягнула джинси та футболку, які ще не зовсім висохли. Час від часу, доки ми йшли, вона з побоюванням поглядала вверх.
Я кілька разів пригадував побачену вночі з віконечка будинку машину.
Потяг стоїть у Коломиї десять хвилин, та коли ми дісталися вокзалу, з'ясувалося, що він на півгодини запізнюється. Всівшись за столик у вокзальній кав'ярні, ми встигли випити кави та з'їсти по бутерброду з ковбасою, і все це — мовчки. Тільки перш ніж підвестися з-за столу, Петро уважно подивився мені в очі та мовив: «Там у моїй хаті на столі коверта з грошима. Це вам».
На платформі, коли підходили до потрібного вагона потяга, мені здалося, що за нами стежать — надто пильно, стоячи біля сусіднього вагона, дивилися на нас двоє чоловіків у брунатних шкірянках. Розглядали і перемовлялися, не повертаючись один до одного.
Петро, коли вже сідав на потяг, сказав іще одну фразу: «Ти непоганий хлоп!» Гуля і Галя попрощалися якось людяніше — поцілувались.
Скосивши очі, я помітив, що двоє в куртках зайшли до сусіднього вагона. Мені це не сподобалося, і я почав хвилюватися за Петра і Галю. Але якась інша моя думка підсміювалася наді мною, над моєю вже аж якоюсь клінічною підозріливістю.
На зворотному шляху до будинку батьків Петра ми дуже поспішали. Небо, здавалося, прокидалося й ось-ось готове було розродитися новим дощем. Поодинокі краплини вже падали вниз, на землю.
Щойно ми встигли забігти на ґанок і зупинитися під дашком перед дверима, як уперіщив дощ.
«Це осінь, — думав я. — Вона тепер триматиме нас під домашнім арештом. У чужому домі ми будемо подумки закреслювати числа та дні тижня. Я чекатиму телефонного дзвінка, після якого ми зможемо перебратися під київський домашній арешт. Ні, в Києві все буде простіше. По-перше, в мене вдома є парасолька. Ми купимо ще одну і будемо гуляти під дощем. А може, дощ до того часу припиниться? Тоді можна буде слухати шелест золотої осені під ногами...»
Старий знову увімкнув телевізор. Сам він сидів із газетою у руках. А старенька Ольга Миколаївна клопотала на кухні. За вікном нескінченний дощ створював ілюзію вечора.
Коли ж вечір прийшов і ми повечеряли, я запитав у старенької, чи можу перебратися в кімнату до Гулі, якщо Галя вже поїхала.
Ольга Миколаївна суворо подивилася на мене.
— Ви повінчані чи розписані? — запитала вона.
— Ні.
— Тоді як можна? Це ж не по-людському. Що Гулин батько скаже?
Я тяжко зітхнув, розуміючи, що балакати про це можна скільки заманеться, але результат буде один.
— Не сумуй, — усміхнулася старенька. — Якщо ти Гулю любиш і вона тебе любить, то можете і потерпіти!
Коли я поділився сумною новиною із Гулею, вона розсміялась.
— Ти чого?
— Точно як у нас.
— А що, у вас хіба вінчаються?
— Ні, зараз розписуються... У загсі... А вінчатися красивіше. Я, коли в Алмати навчалася, по телевізору бачила...
Я усвідомлював, що не зможу мешкати в одному будинку з Гулею і розлучатися з нею ночами. Усі мої ночі тоді перетворяться на один суцільний кошмар. Я буду обіймати подушку, слухати дощ і відчувати холод самотності, від якого не врятують і кілька пухових ковдр. Ні, я просто з глузду з’їду!
«Що тобі заважає повінчатися тут, у Коломиї? — запитував я себе. — Та нічого не заважає... Що для цього потрібно? Церква і взаємне бажання».
— Давай повінчаємося, — запропонував я Гулі.
Вона не відповіла. Тільки усміхнулася широко, приплющивши свої розкосі очі. Певно, уявила собі наше вінчання. Потім потягнулася вперед, пригорнула мене.
«Добре, — думав я ввечері, лягаючи на диван у вітальні. — Ще одну ніч потерплю, а завтра зранку почну діяти».
Уночі, прокинувшись від якогось шуму, я визирнув у вікно і знову побачив на вулиці навпроти будинку машину, в якій хтось сидів, тільки цього разу в нього в руках була не книжка, а газета.
Прокинувся, коли годинник показував пів на сьому. Підвівся, одягнувся і зазирнув на кухню. Ольга Миколаївна закручувала трилітровий слоїк огірків.
— О, ти вже збудився! — зраділа вона. — Доброго ранку!
— Доброго ранку! — відповів я. — Ольго Миколаївно, ми б хотіли з Гулею повінчатися... Тут, у Коломиї.
— А чом би й ні! — очі старенької загорілися. — У нас така пишна церква тут! Слід тільки з отцем побалакати, це ж він вирішує! Можемо піти всі вкупі... по обіді.
Наче добрий знак, по обіді на небі ненадовго з'явилося сонце. Ми втрьох із Ольгою Миколаївною подалися в дорогу. У повітрі досі пахло дощем, і вулиця була мокра. Ми йшли вздовж приватних будинків, уздовж різнокольорових парканів.
— Це тут поруч, недалечко, — говорила старенька. — Отут іще хвилин зо п'ять...
- Предыдущая
- 59/69
- Следующая