Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лагідний янгол смерті - Курков Андрей Юрьевич - Страница 58
Пафосно закінчивши свій монолог, полковник полегшено зітхнув і ковтнув чаю.
Я міркував про те, куди нам тепер із Гулею їхати. Родичів у мене в Україні не було. Знайомі були, але звалюватися їм на голову разом із Гулею не було жодного бажання. Одна річ — приїхати на кілька днів. Але тут мова йшла в кращому разі про місяць... Я подивився на Гулю. Вона пригорнулася до мене.
— Усе буде добре, — прошепотів я їй на вухо.
Петро сидів мовчки, скрививши губи. Понуро обвислі чорні вуса віддзеркалювали його стан.
— Ну гаразд, — нарешті промовив він, примружено дивлячись на полковника. — Перемудрували ви нас, пане гебіст. Але я не втямлю: навіщо вам іграшки та в’єтнамський бальзам?
— Це моє хобі, — посміхнувся полковник. — Дрібний легальний імпорт-експорт... Та й підмога в сімейному бюджеті — щось схоже на город. Підгодовує...
Петро тільки похитав головою.
— Я піду збиратися, — полковник підвівся. — У вас там лишилися ще гроші?
Петро запитально подивився на Галю. Вона кивнула.
— Ось і добре. Хто знає, може, й до швидкої зустрічі!
Вітольд Юхимович акуратно зачинив за собою двері. Ми сиділи мовчки ще хвилин зо п ять. На столі стигнув чай.
А за вікном миготіло передмістя Харкова.
— Їдьмо в Коломию, — несподівано промовив Петро, дивлячись на мене. — Поживете кількоро часу в моїх кревних. А ми звідтам — до Києва.
Я був щиро вражений. Мені навіть уявити було складно, що в цю мить Петро думає про мене і Гулю.
68
Квитки до Коломиї нам послужливо купив Вітольд Юхимович. Щоправда, місця виявилися не в одному купе, а в сусідніх. Коли поїзд рушив, ми вмовили одну сорокарічну пару помінятися зі мною і Гулею, тож знову їхали разом, як і на початку нашої залізничної мандрівки. За вікном купе вечоріло, загусали сутінки, проїжджали жовті вогники крихітних станцій, надто маленьких і незначних для нашого потяга.
Провідниця принесла чай і печиво. Приємний спокій супроводжував наше чаювання.
Незабаром та ж провідниця принесла чисту постіль. І ми, закінчивши чаювання, влаштовувалися на ніч, визначивши нашим жінкам місця на верхніх полицях.
Коли вимкнули світло, я клацнув колодкою дверей, щоб ніхто з нічних гостей не міг потурбувати наш сон.
Але сон таки перервали десь перед світанком. Із сусіднього купе, в якому якраз мали б їхати ми з Гулею, долинали шум і крики. Увімкнувши світло, ми притихли, прислухалися.
— Хтось заходив сюди вночі! — кричав чоловічий голос. — Це не наше! Запитайте в них!
А поїзд ритмічно торохтів по рейкових стиках, наче й діла йому не було до того, що відбувалося в одному з вагонів.
Тим часом інший чоловічий голос вимагав у когось одягатися і збирати речі. За вікном ледве-ледве починало світати.
Поїзд уповільнив хід і підкотив до вузенької платформи невеликої станції. Я припав до вікна і побачив біля маленької одноповерхової станційної будівлі міліцейський «газик» і поруч із ним — білі «Жигулі». Між ними стояли і курили кілька чоловіків у міліцейській формі та в цивільному. Озирнувшись на поїзд, який уже гальмував, вони пожбурили недопалки під ноги й мерщій кинулися до платформи. Мені здалося, вони наче вчепилися поглядами у наш вагон, коли ми вже повільно проїжджали повз.
Галас із сусіднього купе вихлюпнувся до вагонного коридору. Потім затих. Я визирав у віконце, але нічого і нікого навпроти вагона не побачив.
— Що там? — запитав Петро.
— Незрозуміло, когось із поїзда зняли...
А потяг тим часом знову смикнувся і поїхав, наче відштовхнувся від вузенької платформи цієї станції.
Зранку нам принесла чай інша провідниця, молодша.
— Торгівців наркотиками арештували, — відповіла вона на моє запитання. — Таких порядних вдавали із себе... Мовляв, чоловік і дружина... А в них у сумці цілий кульок цих наркотиків знайшли!.. Він же кричав, що не було в нього ніякого кулька... Що підкинули, кричав. А все одно забрали!..
Провідниця, здавалося, була щиро рада черговій перемозі доблесної міліції над кримінальним світом. У мене ж на душі було тривожно. Я, звісно, чув про те, що українські поїзди рояться наркокур'єрами, але згадуючи, що минулої ночі я міг би опинитися в тому ж купе, мимоволі хвилювався.
— Та нехай, чого ти нервуєш? — заспокоїв мене Петро.
...А Коломию заливали дощі.
За п'ятнадцять хвилин ходу від невеличкого вокзальчика до будинку батьків Петра ми промокли до нитки. Дощ переслідував нас від самого Івано-Франківська, але мене, доки ми їхали, не полишала надія, що поїзд вивезе нас із-під важких низьких хмар. Не вивіз.
І ось ми стояли на ґанку звичайного двоповерхового будинку. Петро постукав. Двері відчинилися, й одразу ж товстенька старенька мати, витерши руки об фартух, пригорнула Петра. Вийшов його батько — худий і високий.
— Ви проходьте, проходьте! — заметушилася старенька.
— Це моя мати, Ольга Миколаївна, і батько, Юрій Іванович, — повідомив нам Петро.
Ми стояли в передпокої, з нас крапала вода. Старенька кинула на нас швидкий погляд. Зупинила очі на Гулі, посміхнулася. Потім подивилася на Галю.
— Це — Галя, про яку я вам писав, — сказав він, кивнувши на подругу, що стояла поруч. — А ото Коля і Гуля.
Старенька ще раз подивилася на Гулю.
— Татарка? — запитала вона.
— Казашка, — відповів Петро.
— Ну, розбирайтеся, розбирайтеся мерщій, бо заслабнете! — знову почала метушитися жіночка.
Петро допоміг затягнути мій рюкзак і Гулин подвійний баул на другий поверх. Він штовхнув одні з дверей, за якими відкрилася маленька кімнатка-спальня з письмовим столом, ліжком і старим кріслом.
— Це моя хата, — сказав він, кивком голови запрошуючи нас досередини. — Тут можете перебратись.
Єдине вікно цієї кімнатки виходило на грядки городу, за якими вишикувалися військовими лавами кущі чорної смородини — вони майже цілком заховали металеву сітку, що відмежовувала обійстя.
Гуля зняла мокрі джинси, футболку і, залишившись в самих трусиках, почала викладати з подвійного баула свої речі.
Я із захватом спостерігав за нею. Єдиний раз я бачив її оголеною вночі, при світлі місяця. Це була наша єдина справжня ніч. У пам'яті в мене зринули звуки води, що лилася по її тілу, води, яка, стікаючи донизу, на пісок, залишала по собі дивовижний матовий блиск шкіри та відбиток місячного світла. Завдяки мокрому волоссю її обличчя зараз здавалося круглішим.
Вона обрала смарагдово-зелену сорочку-сукню, одягла її й запитально подивилася на мене.
Я знизав плечима. Мені складно було уявити реакцію батьків Петра на казахський костюм.
— Може, інший колір? — запитала Гуля.
Я раптом зрозумів, що в неї, крім мокрих джинсів і мокрої футболки, нема жодного іншого цивільного одягу. Тільки ці яскраві та справді красиві сорочки-сукні.
— Ні, гарний колір, — кивнув я.
Переодягнувшись у сухе, але все ще з мокрим волоссям, ми сиділи за великим овальним столом. Мати Петра наповнювала тарілки густим борщем і передавала їх далі. Закінчивши, вона прошепотіла коротку молитву, перехрестилася, повернувшись до образів, що висіли у верхньому кутку кімнати ліворуч від дверей. Потім обвела нас люблячим поглядом і сказала:
— Їжте!
Після борщу на нас чекав салат із власного городу й картопля з котлетами.
Увесь час, доки ми їли, старенька з цікавістю поглядала на Гулю. Потім, коли вона підвелася з-за столу і принесла з кухні каструлю зі ще теплим компотом, цікавість у ній перемогла статечність, з якою вона керувала обідом.
— Це весільне вбрання, дочко? — запитала вона. Старий Юрій Іванович, який сидів праворуч від Ольги Миколаївни, скосив погляд на дружину злегка осудливо, але вона цього не помітила. Вона широко розплющеними і — як я щойно помітив — блакитними очима дивилася на Гулю, очікуючи на відповідь. Вираз цікавості наче омолодив її обличчя і погляд.
— Ні, — відповіла, усміхнувшись, Гуля. — Це національний костюм... Усе інше мокре.
- Предыдущая
- 58/69
- Следующая