Данило Апостол - Тома Леонід Васильович - Страница 13

За майже півстолітнє перебування на владному олімпі Гетьманщини Данило Апостол не раз змінював свою політичну орієнтацію. І було б дивно, якби він цього не робив у той час, коли його країну шматували і турки з кримцями, і поляки з москалями. Згадаймо Богдана Хмельницького, який змушений був постійно лавірувати між великими імперськими хижаками і непередбачуваними кримцями. На це у своїй «Історії України-Руси» вказує М. Грушевський: «Але сих здібностей не вистачало йому (Хмельницькому. – Л. Т.) для розв’язання історичного вузла нашого життя, так як не вдалось цього зробити і його епігонам. Між ними теж були голови і правителі неабиякі. Виговський, Дорошенко, Мазепа – се теж були не рядові люди…» Додамо сюди й ім’я Данила Апостола, який заслуговує на право стояти в цьому ряду.

Проблеми перед миргородським полковником, а згодом гетьманом України стояли великі. Це, по-перше, дефекти соціальної структури – слабкий розвиток українського міста, невиразність міської верстви, інтелектуальна і національна оспалість. Далася взнаки також культурна відособленість України після того, як було втрачено культурну візантійську тяглість. Через це українська нація, яка проходила другий цикл «омолодження» через Козацьку державу, а згодом Гетьманщину, не знаходила опертя ні в католицизмі, ні в протестантстві. Згадаємо і такий, дуже важливий аспект: за часі Данила Апостола, а особливо після Полтавської битви, у Петербурзі Петро І та «птенцы гнезда Петрова» дуже добре усвідомили, що без України Російська імперія просто неможлива. Саме тому російський самодержець вивіз у північну столицю інтелектуальну еліту України, а московський патріарх став на чолі православної церкви. Новостворена імперія перебрала навіть назву – «Русь», заявляючи про себе на всіх усюдах як Росія. В таких несприятливих умовах важко було досягнути чогось значного у державотворенні, і можна тільки дивуватись тому, що національна традиція не була перервана.

Разом з тим не варто і перебільшувати здобутки владної еліти Гетьманщини на чолі з Данилом Апостолом. Він був сином своєї доби, часто йому не вистачало широти погляду, він був змушений іти в кільватері імперської політики Росії. Але його господарські і правові реформи, підтримка українського купецтва, опікування церквами і монастирями, де ще зберігся дух вільнодумства і козацтва, дали змогу «дихнути» українському народу, змученому безперервними війнами і хаосом у державотворчій політиці. Данило Апостол використав можливості Гетьманщини у складі Російської імперії для докорінної зміни у сфері відносин козацько-татарських. Закінчилось це побудовою Української оборонної лінії, яка поставила крапку на домаганнях Кримського ханства. Про це читаємо у передмові до літопису Грабянки: «Не точію сами славеннороссійскіе монархи мужества своего страхом обносили вселенную, но и раби за отечествіе собственных государей и за обиду россіян могут и преможнейших чуждих монарх силам вооружившись противостати».

Данило Апостол до кінця життя залишався корисним Україні, отож і його місце у галереї найкращих синів України цілком заслужене.

І, на наш погляд, була ще одна людина, яка мала вплив на Данила Апостола. Йдеться про Пилипа Орлика. Не залишилося свідоцтв про те, що старий гетьман знав про діяльність Орлика за кордоном. Але, беручи до уваги той факт, що він цікавився подіями в Європі (ми знаємо, що гетьман одержував французькі газети), не можна відкидати припущення, що він був поінформований щодо ідей Орлика.

Ми знаємо, що і сам гетьман Данило Апостол, а особливо його син Петро, був людиною високоосвіченою: Петро володів кількома європейськими мовами, зокрема французькою, як уже згадувалося, вів фінансово-дипломатичні справи всесильного Меншикова. Тому очевидно, що для них ідеї П. Орлика не залишились невідомими.

У 1728 році, коли Данило Апостол уже рік був на гетьманському уряді, на конгресі європейських країн у Суасоні, гетьман України у вигнанні Пилип Орлик оприлюднив меморандум, у якому, зокрема, містилася вимога до Росії відновити Переяславсько-московський договір 1654 року, який гарантував державні права козацької України. Ці заходи сприяли поступовому усвідомленню європейськими політиками та державними діячами прагнень українців відновити власну державу. Людовик ХV писав за два роки до смерті Данила Апостола: «Я дуже цікавлюся долею і станом пана Орлика, вважаю корисним для інтересів Франції підтримати пана Орлика… Треба, щоб Порта допомогла гетьманові Орлику зібрати біля себе свою націю, таку велику й хоробру, щоб вона могла скинути московське панування».

Таким чином, двох гетьманів – Данила Апостола і Пилипа Орлика (гетьмана у вигнанні) можна назвати двокриллям Гетьманської держави. Якщо Данило Апостол займався практичною державотворчою і організаційно-економічною діяльністю, то Пилип Орлик засвідчував права цієї держави на європейському обширі.

І закінчити свою розповідь про Данила Апостола – «останнього козака на гетьманському столі», як назвав його історик М. Уманець, – ми хочемо словами відомого українського історика і громадського діяча Дмитра Дорошенка: «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі».

Чужі герої