Данило Апостол - Тома Леонід Васильович - Страница 12

Можна припустити, що Данило Апостол, якому на той час виповнилося 14 років, уже розумів, які грізні відцентрові сили розривають його Вітчизну, адже батько його був миргородським полковником і готував сина прийняти полковницький уряд. Може, тому у своїй діяльності полковника і гетьмана Данило Апостол жодного разу не допустив, щоб власне українські справи вирішувались на полі бою громадянської війни. Саме йому належить спокійна і плідна «золота осінь Гетьманщини», що зберегла для нас тяглість державотворчої традиції. Але цього чекати ще майже шістдесят років.

Минали роки… Коли ж Данилу Апостолу виповнилось вісімнадцять, гетьман Петро Дорошенко з бунчуком і прапором увійшов у намет Мохамеда ІV, від якого одержав каптан, булаву й прекрасного коня. Але дуже дорогою ціною далася Дорошенку, який знову став гетьманом Правобережжя, перемога над політичними противниками: в руїнах лежав квітучий край, населення Правобережжя було майже знищене, забрано у кримську неволю, втікало на Волинь, Галичину, Лівобережну Україну.

Про свої претензії на українські землі заявила Польща. Новообраний король Ян Собеський кинув добірне військо на Поділля. Розгублений і вражений Дорошенко присягає «на вечное подданство» московському цареві перед кошовим Запорозького Війська Іваном Сірком, передає йому частину клейнодів – булаву і прапор. Але знову було вже пізно – Дорошенко вимушений поїхати до Москви, де він спочатку став заручником царя, а потім його призначили воєводою у В’ятку. До речі, на чужині він востаннє одружився (його нащадком – праонукою – від цього шлюбу була Наталія Гончарова, дружина Олександра Пушкіна).

Коли Данилу Апостолу виповнилось 44 роки – на той час він був миргородським полковником, загартованим у боях козаком, – помер Дорошенко. Новий гетьман Іван Самойлович безмежно довіряв миргородському полковнику. Із Самойловичем Данилу Апостолу довелось пройти довгий шлях. Історики визнають, що у внутрішній політиці Самойлович обстоював ідею сильної авторитарної гетьманської влади. Різними заходами і нововведеннями він намагався надати Козацькій державі елітного характеру, коли б на всі адміністративні посади обиралися представники знатних старшинських родин. Саме в період гетьманування Самойловича починається народження майбутнього українського дворянства. Гетьман остаточно припинив скликання генеральних військових рад, а збирав лише раду старшин. «Зверхній владця і господар вітчизни» – так іменували його підлеглі, зважаючи на його бажання передати владу сину Семену. Найважливішим наслідком п’ятнадцятирічного гетьманування Івана Самойловича було утвердження державних форм Гетьманщини, які залишались незмінними майже сто років. Данило Апостол, як людина, особливо наближена до гетьмана, долучився до цих позитивних змін на державному і політичному обширі гетьманської України.

На політичному обрії України після Самойловича з’являється Іван Мазепа, який ініціює «Коломацькі статті». В них говориться про повернення українському народу давніх прав та вольностей Хмельницького, невтручання московських воєвод у військові справи, про збір грошей і податків. Передбачалось вільне зарубіжне листування гетьмана, власна політика Гетьманщини щодо Кримського ханства, також «щоб московські війська у козацьких дворах не ставали, мужиками і зрадниками не називали».

Особливо наголошувалось на честі козацького звання, наслідуванні майна козаків їх жінками і дітьми. Виписувались і узаконювались також права міщан, планувалось побудувати нові міста і фортеці на річках Самарі й Орелі, а також у гирлах Берестової та Орчика.

І знову Данило Апостол знаходить шляхи, щоб увійти до найближчого оточення гетьмана. Саме він під час гетьманування Івана Мазепи спонукав того до рішучих кроків для відновлення самостійності Гетьманської держави. Апостол зрозумів, що саме надмірна «конспіративність» намірів гетьмана призвела до того, що народні маси не підтримали Мазепу під час Полтавської битви. Старий полковник був вірний Мазепі, але усвідомлення повної безперспективності боротьби з військами Петра І змусили Апостола шукати нової конфігурації політики Гетьманської держави.

Данило Апостол теж був, без сумніву, особою харизматичною. Сам факт його майже півстолітнього перебування на вершині влади, спочатку як полковника, а згодом гетьмана України, свідчить про це. Однак не можна двічі ввійти в одну й ту саму річку: національна державна ідея створення соборної України, яка була закладена у 1649 році, вже не мала перспектив, іншими стали реалії життя Гетьманської держави. Данилу Апостолу доводилось рятувати те, що утверджувалось при Хмельницькому, – легітимізацію рішень через старшинську раду, а також «Статті про устрій Війська Запорозького». Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на всі сфери життя козацької України, виконуючи в такий спосіб роль першого конституційного акта молодої держави.

Особливе місце в історії України посідає ще один соратник Данила Апостола – Павло Полуботок. Ставши після смерті І. Скоропадського наказним гетьманом, він докладає чимало зусиль для того, щоб в умовах міжгетьманства запобігти неминучим соціальним та політичним потрясінням. З перших днів свого перебування при владі Полуботок реформує державний устрій гетьманату, прагнучи поліпшити його судочинство, організацію фінансової справи, знизити рівень соціальної напруженості в суспільстві і тим самим позбавити російський уряд приводу для втручання у внутрішні справи Гетьманщини. Надзвичайно наполегливо Полуботок домагається у царя дозволу на проведення нових гетьманських виборів. Він знає, що в Гетьманщині гетьман уособлює державну владу, а його тривала відсутність підриває авторитет національної державності. Полуботок пише з цього приводу численні листи до Сенату та імператора, посилає до них представницькі депутації, енергійно шукає покровителів у царському оточенні. Тож ми бачимо, що у своїй діяльності Данило Апостол продовжив і розвинув політичну лінію Полуботка. Та це й не дивно, адже вони були друзями і соратниками, а ініційовану Полуботком чолобитну до царя на повернення вольностей складав саме Данило Апостол. Саме тому вони опинилися в казематах Петропавлівської фортеці, де Павло Полуботок відповів царю: «Нащо мені життя, коли я не можу бути корисним Батьківщині» – і помер, не скорившись деспотії.

В особі і долі гетьмана Данила Апостола ми вбачаємо продовження драматичної боротьби Гетьманщини-України як складової ланки державо– і націєтворчого процесу української людності починаючи з часів Київської Русі.

Данило Апостол народився якраз у рік підписання Переяславської угоди, на яку український народ покладав такі великі надії. Але вже найближчі роки показали, що Московщина і царська влада зовсім не мали на увазі існування незалежної України. Золота Орда, трансформувавшись на північно-східних теренах Київської Русі, породила мутанта – Російську імперію з двоголовим орлом на гербі, яка успадкувала азійську жорстокість Орди. У той же час «руська» голова імперії хилилась у бік Заходу, а точніше – у бік Київської Русі, яка на той час була представлена польсько-литовсько-українським утворенням під назвою Річ Посполита.

Таким чином, Данило Апостол став реальним продовжувачем європейської політики Богдана Хмельницького. Він, як і раніше його батько, полковник Павло Охрімович Апостол, органічно вписався у контекст української історії, маючи генетичне тяжіння до європейського обширу.

Щодо політичних переконань Данила Апостола слід відзначити, що серед вищої української старшини в період Північної війни особливою популярністю користувалися дві політичні концепції, обидві традиційні в історії Гетьманщини: ідея Великого князівства Руського у федеративній (чи конфедеративній) системі Речі Посполитої та ідея союзу України з Кримом і Туреччиною для боротьби проти Московщини (і Польщі) за незалежну Українську державу. Д. Апостол, разом з генеральним обозним І. Ломиковським, прилуцьким полковником Д. Горленком та лубенським Д. Зеленським, належав до першої, так званої гадяцької концепції, яка була пов’язана з Гадяцькою угодою 1658 року.