Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава) - Страница 56
– Виправитися? – заволав Красавицький. – Та ти що? Я – псих! Я мусив убити їх обох!
– Ні, – похмуро сказала Марійка, – ти мусиш знайти вбивць Рити й дядька Миколи. І Килини, – додала вона.
– Якої Килини? – стих її псих-лицар.
Ковальова незадоволено зіщулилася, розуміючи, що проговорилась.
– Добре, – видихнула вона, помовчавши, – я маю тобі дещо розповісти. Але боюся, ти мені просто не повіриш.
Мир помовчав і пригнічено зітхнув їй у відповідь:
– А ти повіриш мені, якщо я скажу, що кохаю тебе?
– Привіт! Ти не мене, випадково, шукаєш?
Рудий обернувся і схвально гмикнув.
Землепотрясна йшла до нього легковажною ходою від стегна, ніжно кутаючись у яскраво-червоне пір’я. Розумна шуба мала всього один ґудзик, й із-за її країв виглядав ненав’язливий краєчок короткої спідниці та кокетливе, засмагле черевце-м’яч. Сніжно-білі африканські коси до пояса розсипалися по плечах…
– Ну, ти зірка! – Це було приємно. – А мені сказали: тебе звільнили.
– Та я сама пішла! – Чуб норовисто струсонула білою гривою.
– Ага, я бачив, – розсміявся він. – Помчала зі сцени так, що всі очманіли. А я думав, ми поспілкуємося – спеціально заради тебе прийшов. Чого ти тоді так рвонула?
– Знаєш, тут така спека… – Дарина з царственим виглядом умостилася на сидінні «сонячної колісниці» (грубого двоколісного воза, що вже очікував вечірніх клієнтів) і великорозумно обернулася до продуктивного кавалера правим профілем. – Ти повіриш, коли я скажу, що стала відьмою?
– Ти? – Він увібрав її поглядом, таким відчутним, що Дарині здалося: рудий на секунду втягнув її в себе, а потім обережно поставив на місце. – Легко!
– Ні, я серйозно… – мовила вона повагом. – Ти взагалі знаєш, що в Києві діється?
– Звичайно, знаю, – став він серйозним. – Сьогодні о п’ятій ранку на Оболоні будинок розвалився. Добре ще, що люди не постраждали. Він, на щастя, нежилим був, там супермаркет відкривати збирались. А вночі Володимирський згорів…
– Володимирський? Це де?
– На бульварі Шевченка. Знаєш, великий такий і куполи сині в зірках.
– У зірках? – округлила очі Дарина. – Згорів! Цієї ночі? Як? – І несподівано засмутилась: а як могло бути інакше, якщо Катя, що відповідала за третій вогонь, валялася в цей час у тупій і безпорадній непритомності?
– Та не сильно, – втішив її хлопець. – Розписи ніби не постраждали. І пожежа дивна якась. Зовні все так палахкотіло, годину загасити не могли! Вогонь із усіх вікон – у новинах показували. А потім з’ясувалося, що всередині все ціле: лише свічки розплавилися, килимова доріжка згоріла, занавіски там усякі на іконах. Але якщо вони згоріли, мусили ж би й ікони згоріти. А ті цілі! І розписи теж. Навіть не закіптюжились. Кажуть, Боже диво. До речі, – всміхнувся він, – Володимирський узагалі фартовий. Знаєш, що його у війну наші ж бійці замінували? Збиралися висадити в повітря, як і Успенську, щоб ворогам не дістався. А розміновували німці. Такий фінт.
– І слава Богу! – емоційно видихнула Дарина, вмить позбувшись незвичної та нелогічної провини, що неждано наринула. (Звичайно, собор стояв за два кроки від музею, але, з іншого боку, звідки їм було знати? І до слова, про музей…) – А те, що дві ночі підряд сатаністи приносять жертви в церквах, ти знаєш? – ненав’язливо підсунула йому пастку вона.
– У курсі, – кивнув рудий. – Спочатку там труби прорвало, а потім я сам знайшов під землею їхнє капище.
– А що ти там робив? – роблено здивувалася Землепотрясна.
– Я тоді там працював, аварію ліквідовував, – посміхнувся він.
– Тільки не кажи мені, що ти слюсар-водопровідник! – грайливо проспівала Дарина, дивлячись на нього, як на солодкий пряник, виставлений у центрі святкової вітрини.
– А що, коли слюсар, то вже й не підійду? – підчепив її пряниковий кавалер.
– Це мені без різниці. Я – не така! – з гідністю мовила вона. – Тільки відколи це сантехніки займаються організацією виставок?
– Звідки ти знаєш?
– Я все про тебе знаю! – загадково прорекла Чуб.
– А, по телевізору бачила! – здогадався рудий. – Гаразд, скажу… – Кавалер зробив зневажливу козячу морду. – Батько мій (морда явно адресувалася йому), вважай, другий мер Міста. Типу, тіньовий.
– В Омельченка, чи що, працює? Сірим кардиналом?
– Ну, на зразок того, – наново зморщив незалежний ніс «кардинальський» син. – Він і мене чиновничати прилаштував. Виставки, заходи всякі. Бачила б ти мене в краватці!
– Ну і? – поквапила розв’язку Дарина.
– Ну а я з ним посваривсь і в піку йому пішов у аварійники!
– Це по-нашому! – зраділа Землепотрясна. – Я ж теж із матір’ю погиркалася. Три місяці тут у гримерці прожила й додому ні ногою!
– А я, бачиш, не такий цілісний, – із жалем мовив хлопець. – Мене тільки на добу й вистачило. Ні, не через роботу… Я не татусів синок і не мазурю на паркеті. Просто не люблю початі справи валити. А якби я не повернувся, виставка б ця тазом накрилася.
«От усе й пояснилося! Такий хлопець – космос! – ошаліла від захвату Чуб. – А якщо? – Вона обережно намацала в кишені заповітний вузлик. – Щоб напевно!»
– Слухай, а тебе, часом, не Сашком звуть? – промурчала Дарина.
– Чому Сашко? – оскалився він. – Ти тільки по Сашках, чи що? Ну, тоді пробач, я – Ян.
«Бля! Навіщо я залишила Мусі кока-колу?!»
– Гаразд, пішов я, – заявив він несподівано.
Серце ніби перетягнули гумовим джгутом – до такого повороту Дарина була зовсім не готова.
Вона вже зібралася прожити з ним залишок життя.
Чи хоч би сьогоднішнього дня…
Ян пружинисто звівся на ноги і обтрусив пісок зі своїх світлих брюк.
– Ну, прощавай, – байдуже кинула Чуб, дивлячись на нього скривдженими очима, що категорично відмовлялися набрати гордого та незалежного вигляду.
– Може, перетнемося ближче до вечора, – всміхнувся він їй.
Джгут ослабнув.
– Коли? – збадьорилася Дарина.
– Не знаєш, що тут сьогодні таке буде? – вказав рудий на купальські вогнища, які оточували прикрашене стрічками сухе дерево та опудало в чорній рясі.
– Купала. Свято. Це я придумала! – не забула похвалитися Землепотрясна.
– А я думав, ти молодша мінімум років на п’ятсот! – підколов її він. – А це ще що? – кивнув кавалер на Краду з лялькою.
– Опудало Інквізиції! Наша відповідь Чемберлену! Раніше на Купала відьму Марену спалювали, а ми інквізитора. За те, що спалював відьом!
– Креативно, – заохочувально гмикнув він. – Тільки вони спалювали не Марину, а смерть.
– Марену.
– Один біс. Але доки горить Марина, смерті нема.
– Що?
– Може, біля багаття й зустрінемося? Коли початок?
– О десятій. Тільки я ж тут більше не працюю…
– Нічого, я тобі квиток куплю! – весело пообіцяв він. – А ти змію мою носиш?
– Звичайно! – ткнула вона пальцем у дротяну рослинність на своїй шиї. – Я взагалі її ніколи знімати не буду! – експансивно присягнулася Дарина Чуб.
– Точно?
– Так.
– Значить, побачимося на шабаші?
– О’кей. Біля входу. О пів на дванадцяту. Раніше тут нічого цікавого не почнеться!
Рудий кавалер кивнув і, пославши Дарині багатообіцяючий поцілунок рукою, попрямував геть.
«Мамо рідна…
Він ішов занадто швидко, він був уже біля воріт у клуб.
…нас же запросили сьогодні на шабаш!!!»
– Почекай! – заволала вона. – Я не можу! Яне! – Вона рвонула за ним і, похитнувшись, звалилася з двоколісної «сонячної колісниці». Впала на карачки на пісок. Схопилась і побігла знову. Але коли Чуб домчала до двох різьблених стовпів, які підтримують залізну хвіртку, на дорозі вже не було нікого.
У дверях магазину «Сафо» Катерину Дображанську наздогнала стривожена продавчиня з Катиним костюмом у руках:
– Жінко, ви забули в примірювальній.
Жінка обернулася. На ній була біла сукня – проста й така, що здавалася зухвалою в поєднанні з синяво-чорним, озвірілим волоссям, випущеним на волю з тугого вузла.
- Предыдущая
- 56/113
- Следующая