Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава) - Страница 106
линула звідкись тиха пісня, виткана з безлічі голосів.
Троє перекинулися через ажурні перила, напружено вдивляючись у далечінь.
Там, на порослій деревами вершині п’ятої, неофіційної Замкової гори проглядалися вогні.
– Це про нас? – спитала Катя.
– Та це ж наш шабаш! – спалахнула Землепотрясна. – Той, що на нашу честь. Я ж відразу казала – ось ця гора! Хоча ні, – несподівано остудила себе вона. – По-моєму, цього я не казала…
– Так, – іронічно пирснула Катя. – Нам зараз тільки на бал – королевами!
Катерина Дображанська оцінила свої залиті кров’ю і випрані повінню боксерські шорти й залишки порізаної ножем майки, що прилипли до грудей. Потім перевела саркастичний погляд на Дарину Чуб у брудних мереживних трусах, які слугували як частина туалету, розірвані на бинти для неї, та із залишеним багровим синяком від її кулака на вилиці, що виконував обов’язки святкових рум’ян.
– Пхе… Переможців не судять! – безтурботно стенула плечима Чуб. – І взагалі на Івана традиція: обливати всіх водою з грязюкою! Отже, ми зараз «саме такі, як треба»! Майже в національних костюмах! Летімо…
Але летіти їм не довелось.
– Ой, Господи, а це ще що?! – приголомшено закинула голову Дарина, коли від Замкової-Флорівської-Хоревиці-Лисої Гори, до схилу гори Уздихальниці, біля підніжжя якої стояв тринадцятий булгаковський будинок, перекинувся вузький і довгий ланцюговий міст.
– Звідки він? – тремтливим голосом запитала Дарина, яка все ще не втратила здатності дивуватися.
– Він був тут у XVII столітті, – закивала йому як давньому другу Марійка. – І Михайло був, і Змій, і три богатирі… А те, що було, є назавжди. І я готова побитись об заклад, що там нас чекає замок.
Розділ останній,
у якому все закінчується назавжди і починається знову…
Ти тут, в повітрі ми однім.
Твоя присутність, наче місто,
Як тихий Київ у вікні,
Що дзвону променів є вмістом…
Замок був – колишній адміністративний центр Міста, з п’ятнадцятьма бійцівськими чотириярусними баштами, із загостреними дахами, що вимальовувались на тлі шовково-синього неба. І пройшовши крізь зруйновані триста п’ятдесят років тому козаками Богдана Хмельницького Драбські ворота, до яких вивів їх зруйнований триста п’ятдесят років тому міст – ровесник старокиївської липи, – вони побачили, що двір замку заповнений людьми.
– Ваша Влада, Ясні Києвиці! – накинувся на них оглушливий вітальний клич.
Їх оточили жінки – збуджені, з палаючими вогняними очима і довгим, скуйовдженим, не умиротвореним перукарем волоссям, яке закутувало голі тіла, вони плутались у важких золотих намистах, що побрязкували на виставлених напоказ грудях із гострими пипками.
– Хай пребуде з вами сила, Ясні Києвиці! – відокремилася від натовпу огрядна гола постать і вклонилась їм у пояс, захитавши безрозмірними грудьми з незліченними рядами золотих дукатів.
І Марійка подумала, що дивуватися можна без меж, і ніколи, напевно, це Місто не вичерпає своїх таємниць – і страшних, і дивних, і смішних, і абсолютно неможливих…
Тому що зараз перед нею стояла її абсолютно гола викладачка.
– Василино Андріївно, – глухо охнула Марійка, – це ви?
– Ваша покірна слуга, Маріє Володимирівно, – знову схилилася перед нею гроза і гордість Марійчиного інституту. – Київські відьми вітають Вашу Владу на горі Києвиць!
– Як ви сказали, пробачте?.. – розгубилася Ковальова.
– Києвиця, – випросталася Василина, і в її незвично шанобливому голосі промайнули знайомі повчальні нотки, – найперша назва Замкової гори.
– А я все згадувала, згадувала, – забубоніла її учениця, старанно відводячи очі від оголених тілес своєї вчительки. – Київська, Киянка… Як я могла забути?
– Хай пребуде з вами мудрість, Ясні Києвиці! – тут же вдарив її по вухах ошалілий галас.
– Тобто Києвиці жили поряд із горою Змія ще до того, як вона стала Старокиївською… – Марійка погладила бездумне чоло. У цьому спостереженні проглядалася неприємна логіка, але вона була не в змозі її сприйняти. – А це Дарина і Катя, – невпевнено відрекомендувала своїх супутниць студентка.
– Третя влада трьом! – завили відьми. – Полум’я Марені!
– Марена… А котра година? – занервувалася раптом Дарина.
Марійка тупо витріщилася на свій годинник, який пережив таке інтенсивне купання:
– Ще немає дванадцятої. Це ж треба…
– Так на мене Ян чекає біля клубу! Все! – заквапилася Землепотрясна. – Даруйте. У вас свій шабаш, у нас свій! Дуже дякую… До речі, якщо хтось хоче… Ще ж невідомо, чий шабаш кращий!
– Хазяїн чекає на вас, Дарино Андріївно, – зламалася навпіл Василиса Премудра, розмашисто показуючи правою рукою на браму за своєю спиною.
– Ян? Він тут? – не зрозуміла Дарина. – Він мав на увазі цей шабаш? Авжеж… – посвітлішала Чуб. – Він же Демон!
– Хазяїн не любить, коли його називають так, – бо так його звуть лише люди, – лагідно пояснила їй Василина. – А хазяїн не любить сліпих…
– А ми що, вже не люди? – одразу обурилася Землепотрясна.
– Усе готово до Другого Свята року! – оголосила Вася з урочистістю царського церемоніймейстера. – Покої чекають на вас, Ясні Києвиці!
Марійка тоскно скривилась. Із замку лунала музика. Гримнули гармати, безжально лупонувши у барабанні перетинки. Її одяг був мокрим, і тіло щільно сповив холод, прилип невидимими бинтами до Марійчиних боків, живота, підошов ніг, і їй довелося зробити зусилля, щоб змусити себе ворухнутись і рушити далі – крізь святковий натовп, який розступався, махав руками, горлав, підстрибував, пританцьовував.
Тепер вона бачила, що між розчервонілими і розпатланими жіночими обличчями то тут, то там шмигають волохаті і плескаті мордочки чортів. Василина йшла трохи збоку, тримаючи шанобливу дистанцію. Попереду них, пересуваючись дрібними кроками, дрібушили три зігнуті відьми, несучи за краї велике, як вітрило, полотно, куди з усіх боків падали золоті монети, окаті каблучки, браслети шириною в манжет, ланцюги, тіари, намиста.
– Що це? – тужачись, промимрила вона.
– Ваша Влада, – відгукнулася Василина праворуч. – І ми визнаємо її, – додала вона значущо. – Це золото нашого Батька, зібране в ніч на Купала… А його – значить, ваше.
– Скарби? – зацікавилася Чуб.
– Ми маємо поділити це? – проклюнулася Катя.
– А… – байдуже мовила спроквола Марійка.
Їй хотілося лише одного – лягти чи бодай сісти куди-небудь, і вона згадувала тоскно, що в усіх порядних казках, здобувши перемогу, шановані їх авторами герої опам’ятовуються – лежачи в постелі. Тоді як порятовані, прикладаючи палець до вуст, шепочуть одне одному: «Тихіше, тихіше… Вони мають відпочити».
– Користь, честь і слава! Слава змієборцям! – заволали відьми.
Марійчина голова хилилася тягарем набік. Крики, брязкіт, рух, тіні… Ниє садно на зідраних об ґрати руках. Холодно, холодно, холодно…
…Тепло. Запах, різкий і знайомий, потягнув її назовні. Марійка чхнула і прокинулася. Вона сиділа на теплій, покритій хутром лаві в кімнаті з низькою стелею і встеленою золотом підлогою. А перед її обличчям зависла широка чаша з паруючим теплим відваром.
– Випийте, – сказала Василина Андріївна.
Прямо по курсу красувалася Дарина Чуб – як завжди, гола. Обліплена з ніг до голови листям подорожника, весела і, схоже, п’яна, чи то від радості, чи то від випитого пійла, – в усякому разі, в руках у неї була така сама чаша.
– П’ю за дівок чарівної краси! Хто бачив кращих, хай їм повилазить! – бравурно тостонула Землепотрясна, діловито притримуючи листок на лівій вилиці, і поцокалася з такими ж голими відьмами. – А ще, – заторохтіла вона, – всім мужикам мають видавати при вході роги та хвости! А балет танцюватиме чортів канкан! Це що-о-о-то!!! Хлопці раком, хвости ось так! А на кострищі ми спалимо опудало Інквізиції! Вони нас, а ми їх! Правильно, дівки?! Будьмо! За нас з нами і за хрін з ними!
14
Купальська пісня.
- Предыдущая
- 106/113
- Следующая