Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
На запах м’яса - Дашвар Люко - Страница 55
– Коли Козлюки мої повернуться? – усе питав грека.
– Двадцятого квітня привезу. Приєднаються до вас, зі складом покінчимо – і на новий об’єкт.
За день до повернення Василя з Іваном Горох вирішив: усе, час із Соломією відверто поговорити. Соля зрозуміє, повірить.
Того дня довго до дівчини збирався, хоч вихідний – усе вошкався, слова шукав: з чого почати? Як пояснити, що кохання – одне-єдине, та ти розумієш це тільки після того, як пізнаєш його… А до того блукаєш сліпий, кидаєшся на всіх інших… Кажеш їм – люблю, але жити… жити без них можеш!
Так рознервувався, не звернув уваги, що зранку дівчина не зателефонувала, як зазвичай. Бувало вже таке. Домовилися: як не зможуть зв’язатися, чекатимуть одне одного біля човнів Гільєрмо. Туди й попхався.
Сидів біля моря, усе тривожився. От із того почну, що жити без Солі не можу. Чи з того, що закінчить об’єкт, приб’ється, припустімо, до того ж Гільєрмо, що він хлопцеві золоті руки цінує, працюватиме в нього, поряд із Соломією буде, поки їй заміну не знайдуть. І додому!
На сонце глянув – у маківку світить. Давно б уже Соля мала прибігти. Де ж вона? Зателефонував: мобільний вимкнутий. Розхвилювався, пішов до дому синьйори Марії. Хтозна – може, старенька перекинулася чи ще якась халепа.
Піднімався крутою вуличкою вгору, зопрів. А що ж тут улітку робиться, коли у квітні голим ходити хочеться? Глянув здалеку на знайомі відчинені вікна – Соля?
Вона стояла біля вікна – усміхалася, весело жестикулювала, говорила щось худорлявому серйозному мужчині років сорока з чорнявою шевелюрою: стояв поряд, тримав у руці велику склянку лимонаду. Дивився на вуличку, кивав Солі, пив лимонад, знову серйозно кивав.
Толя зупинився навпроти тих вікон. Руки в джинси, щоби вже не видатися повним бовдуром. Скосив очі на вікно. Соля помітила його. Усмішка злетіла. Вказала жестом на двері. Пролопотала щось мужчині і зникла.
Горох насупився з прикрістю, пішов до дверей так, ніби просто йшов повз ті двері й зупинився на мить.
– Толю! – Якими ж великими і вологими стають її очі, коли хвилюється. Прочинила двері, визирнула. – Іди, прошу… Не вирвуся сьогодні… Син синьйори Марії приїхав. Доля моя вирішується.
– Солю… Яка доля? Додому поїхали, – невідомо чому Горох перейшов на шепіт. – Чуєш?
– Потім… Потім поговоримо! Іди, прошу! Не роби мені гірше. Зателефоную… Раніше не приходь!
– Та добре…
Лясь Гороха по голові. А-а-а… То Соля двері зачинила. Не стало повітря.
Ішов геть, усередині гнів пожежею: давно треба було поговорити відверто. Про найми, гроші, плани… Він-то знає: як би Соля не вирішила – не покине, поряд буде. Та вдома краще.
Повернувся до вагончика і вперше за майже п’ять місяців італійських пригод напився до усцячки. А як напився, зателефонував Юльці. До того не балував. Ще вдома домовилися: як усе гаразд – дзвонити не стане, грошики економитиме. Раз на тиждень СМС: «Нормально».
– Юль… Що робиш? – проварнякав.
– Юля в пологовому! – відповів незнайомий жіночий голос.
– А що сталося? – здивувався п’яний Горох.
– Хлопчика дві години тому народила! От що сталося! А телефон у палаті лишила. А я – сусідка Юлина по палаті. Думала, раніше за неї народжу, а в мене ще навіть води не відійшли! А вона вже…
Горох відрубав зв’язок, упав на розкладачку.
– Що ж ти робиш зі мною, Солю?… – прошепотів спустошено.
Наступного ранку на ферму повернулися Козлюки. Тріпали Тольку в обіймах.
– Напився? Уже знаєш? Звідки? Ох, ти швидкий, мать твою! Як сина назвеш?! Денискою? Привітання надіслав?
– Мені в містечко треба, – тьмяно сказав Горох. – Подарунок… Юлі купити.
Та цього разу аргумент не проканав.
– Що ти в тому італійському селі купиш? – здивувався Василь. – Повернешся додому – золота їй якогось подаруєш. Каблучку чи сережки. Оце по-нашому.
– Ні, мені в містечко треба, – вперто повторив Горох.
– Що там, у містечку? – спитав Іван.
– Дівчина. Люблю її, – видушив. Зиркнув на Козлюків спустошено, опустився на розкладачку. – Отакі справи.
Козлюки отетеріли лише на мить. Перезирнулися.
– Ану, хлопці, вийдіть. – Василь вигнав із вагончика вінничан, зачинив двері, вхопив Толю за грудки, зісмикнув із розкладачки. – Ти що витворяєш, падло?! – Замахнувся.
Іван учепився братові в руку.
– Зачекай!
До хлопця підійшов впритул.
– Розказуй! – велів хижо.
– Та що розказувати… – Горох знизав плечима, брови звів із прикрістю: «Кому сповідуватися? Козлюкам?…»
– А ти розкажи!
– Так сталося… Зустрів. Покохав. До Юлі… не повернуся.
Козлюки видихнули – Василь одним ударом збив хлопця з ніг, молотили ногами затято, люто:
– А щоби ти здох, сука! Щоби ти, падло, до кінця своїх днів кров’ю харкав!
Раптом Іван зупинився, стер піт зі лба, нахилився до скривавленого Гороха. Ляснув по щоці.
– Гей! Горохов! Юля знає?
– Ніхто не знає, – прошепотів Толька. – Ви оце перші…
– Й останні! – Василь буцнув хлопця в живіт. – Закопаємо!
– Чуєш, брате. – Іван насупився, кивнув на двері. – Пішли… Покуримо. Побалакаємо.
– А цей? – спитав Василь.
– Замкнемо.
Гримнули двері. На мить Толя побачив яскраве сонце – і знову темно. Заплющив набряклі очі. Поліз тремтячими руками в кишенях.
– Якщо мобільний розбили, суки… – шепотів гарячково. – Повбиваю…
Знайшов у кишені телефон – слава Богу, вцілів. З останніх сил запхнув його під матрац своєї розкладачки. Як Соломія подзвонить – почує…
Брати довгу годину десь вешталися. Толя підвівся з муками – сидів на розкладачці, кривився від болю, витирав скривавлене лице рушником для ніг, що він валявся на підлозі. Хотів було дістати мобільний, зателефонувати Солі, та передумав – раптом Козлюки повернуться.
Врешті двері вагончика розчахнулися. Козлюки розсілися на розкладачках навпроти Толі.
– Значить, так… – старший Василь видушив із себе максимум милосердя, на яке був здатен. – Воно в житті чого не буває. Ну, потрахався з якоюсь італійкою! Спробував екзотики європейської… Діло молоде. Ми теж не святі. Так же, Іване?
– Ти йому діло говори! – буркнув Іван.
– А діло таке… Юля нічого не знає. Сина тобі народила. Спадкоємця.
– І ми нічого не скажемо, – додав Іван. – Усьок?
– Ні… – прошепотів Толя розбитим ротом.
– Що тобі незрозуміло, виродку? – Василю вривався терпець. – Кажи «гудбай» своїй курві! Додому повертаємося! До сім’ї поїдеш! Досить уже – назароблявся!
– Ні, – мотильнув головою Горох. – Не можу.
– Чого ти не можеш, падло?! – Іван першим підскочив. Штовхонув хлопця носаком.
Толя зіщулився.
– Додому… Не можу. Я тут… – прохрипів.
– А ти гарно подумай, хлопче!
– Що його думати? Не передумаю…
– А передумаєш! Передумаєш! – Василь приєднався до брата – били, аж слина з рота бризкала. Горох кров’ю харкав – підлога червона.
Скільки то тривало? Непритомнів, отямлювався, бачив ноги людей, що вони совали навколо нього. А хто вони? Голоси якісь. Грек розоряється: «Що тут відбувається?» Брати бубонять, тільки мобільний… мовчить.
– Передумав? – Хтось із Козлюків сіпає обісцяного, тремтячого Толю.
– Та як ви не розумієте – не можу…
Знову нікого. Темно… Хочеться пити, та до пляшки з водою, що вона стоїть біля розкладачки, не дотягнутися ніяк. Де сили?
За якийсь час поряд із Толею виникають вінничани. Тягнуть хлопця з вагончика. Кліпає розпухлими повіками: «Ніч? Ніч».
– Куди мене?
– Та нікуди! – бурчать вінничани. Дратуються – оце вони ще тільки обісцяних хлопів не мили. Роздягають Толю біля вагончика, ллють на нього воду з великої пластикової бутилі.
– Чого сидиш? Мийся…
– Козлюки де?
– Зараз будуть тобі Козлюки!
Толя веде рукою по тулубу: усе болить… Що ті падли з ним зробили?
– Готовий? – Козлюки виринають із темряви. Обдивляються Толю. З ними незнайомий чоловік у світлому костюмі, сорочці, краватці. У руках портфель шкіряний. Кривиться напружено. А цьому що треба?
- Предыдущая
- 55/80
- Следующая
