Темна вежа. Темна вежа VII - Кінг Стівен - Страница 113

— О, — тихо сказала вона. — Добре.

Його рука на її грудях. Подих у неї на шиї. Час тягнувся нескінченно, минула, може, година, а може, всього п’ять хвилин спливло, його видихи стали довшими, і Айрін зрозуміла, що він заснув. Це втішило її й засмутило водночас. Та за кілька хвилин заснула й вона сама, і то був найліпший відпочинок за останні роки. Якщо йому й снилися погані сни про померлих друзів, її він через них не турбував. Коли вона прокинулася, була вже восьма ранку, а він стояв голий біля вікна, тримав пальцем щілину в жалюзі й визирав надвір.

— Ти спав? — спитала вона.

— Трохи. Ми вже поїдемо?

Вони могли б бути на Мангетгені вже о третій дня, та й потрапити до міста в неділю було б значно простіше, ніж у вранішню годину пік у понеділок, але номери в готелях штату Нью-Йорк були дорогі, навіть спарений номер коштував би стільки, що без кредитної картки Айрін би не обійшлась. Тож вони зупинились у «Мотелі 6» у Гартвіку, штат Коннектикут. Айрін винайняла один номер на двох, і тієї ночі він з нею кохався. Не тому, що хотів цього сам (вона це відчувала), а тому, що розумів — цього хочеться їй. Їй це потрібно.

Секс був надзвичайний, хоча сказати, що в ньому було особливого, вона б не змогла. Попри шрами, яких торкалась її рука (деякі грубі, деякі гладенькі), відчуття було таке, що вона кохається з мрією свого життя. Тієї ночі вона бачила сни. Про трояндове поле і величезну Вежу з грифельно-чорного каменю, що стояла на дальньому його кінці. На середині вежі горіли червоні ліхтарі… та тільки не ліхтарі то були, а очі, зрозуміла вона.

Страхітливі очі.

Вона чула голоси, що співали, тисячі голосів, і збагнула, що серед них лунали й голоси його загиблих друзів. Вона прокинулася зі слізьми на щоках і відчуттям утрати, хоч він ще лежав поряд. Завтра вона вже його не побачить. Та й на краще. Та все ж вона б віддала усе на світі, аби тільки він ще раз зайнявся з нею сексом, хоч і розуміла, що кохався він насправді не з нею. Навіть входячи в неї, думками він був десь далеко, з тими голосами.

Тими втраченими голосами.

Розділ III

ЗНОВУ НЬЮ-ЙОРК

(РОЛАНД ПОКАЗУЄ ПОСВІДЧЕННЯ ОСОБИ)

Вранці, у понеділок, 21 червня 1999 року, сонячне світло заливало Нью-Йорк так, неначе Джейк Чемберз не покоївся у могилі в одному світі, а Едді Дін — у іншому, неначе Стівен Кінг не лежав у палаті інтенсивної терапії льюїстонської лікарні, лише на короткі проміжки часу виринаючи з непритомної пітьми в світло свідомості, неначе Сюзанна Дін не їхала, самотня і згорьована, поїздом, що мчав старезними непередбачуваними рейками через темні пустища Краю Грому до міста-привида Федіка. Дехто з Руйначів зголосився її супроводити хоча б до Федіка, але вона попросила їх залишити її саму, і вони вволили її бажання. Вона розуміла, що треба поплакати, що тоді полегшає, але поки що все, на що спромоглася, — кілька сльозинок, як зливи в пустелі, що одразу випаровувалися. Хоча її невідступно переслідувало жахливе передчуття, що насправді все навіть гірше, ніж їй здається.

«Бляха, та яке „передчуття“? — презирливо прокаркала Детта зі свого тихого закутня в глибині, поки Сюзанна роздивлялася темні кам’янисті пустища і принагідно — руїни містечок і сіл, покинутих, коли світ зрушив з місця. — Дівко, в тебе ж чистої води інтуїція! Єдине питання, на яке ти не можеш відповісти: хто зараз провідує твого чоловіка на галявині: старий, довготелесий і бридкий чи юний маса Зайчик».

— Будь ласка, ні, — пробурмотіла вона. — Будь ласка, тільки не хтось із них, Господи, я не витримаю, якщо втрачу ще одного.

Але Бог був глухий до її молитов. Джейк не воскрес, Темна вежа й далі стояла на краю Кан’-Ка Но Рей, відкидаючи тінь на мільйон вогненно-червоних троянд, а в Нью-Йорку гаряче червневе сонце однаково зігрівало праведних і грішників.

Я почую від вас «алілуя»?

Дякую-сей.

А тепер хто-небудь прокричіть мені старий добрий «амінь» Бога-Бомби.

Місіс Тасенбаум поставила машину в «Гаражі сера Моторного» на Шістдесят третій вулиці (табличка на тротуарі зображала лицаря в обладунках за кермом «кадилака», з вікна водія хвацько стирчав спис), де вони з Девідом щорічно орендували два бокси. Їхня квартира була неподалік, і Айрін спитала в Роланда, чи не хоче він піти умитися і привести себе до ладу… хоча, слід було визнати, вигляд він мав зовсім непоганий. Вона купила йому нові джинси й білу сорочку на гудзиках, рукава якої він закасав до ліктів. Також вона придбала йому гребінця і пінку для волосся такої сильної фіксації, що її молекулярний склад, певно, наближався до «Суперклею». Зачесавши назад копицю його неслухняного волосся, в якому прозирала сивина, Айрін побачила, що він досить-таки симпатичний, хоч і має загострені риси обличчя. В них проглядало цікаве поєднання квакерів з індіанцями черокі, принаймні так їй здалося. Сумка з Орізами знову висіла в нього через плече. У ній також лежав револьвер, загорнутий у кобуру. Від цікавих очей він прикрив його футболкою з «Днями міста».

Роланд похитав головою.

— Дякую за пропозицію, але я б хотів швидше зробити все необхідне і вирушати туди, де мені місце. — Він безрадісно подивився на юрмища людей на тротуарі. — Якщо мені десь є місце.

— Ти міг би кілька днів пожити на квартирі, відпочити, — сказала вона. — А я б побула з тобою. — «І трахалась би з тобою до нестями, як ти не від того», — подумки закінчила вона і не змогла стримати усмішку. — Тобто я розумію, що ти не хочеш, але просто знай, що пропозиція в силі.

Він кивнув.

— Дякую, але на мене чекає жінка, якій потрібно, щоб я повернувся якнайшвидше. — Власні слова здалися йому брехнею, до того ж абсурдною. Після всього, що сталося, він підозрював, що Сюзанна Дін потребує, щоб Роланд з Ґілеаду повернувся в її життя, не більше, ніж малі діти потребують, аби їм у вечірнє молоко підсипали щурячу отруту. Втім, Айрін Тасенбаум з ним погодилась. І в душі їй насправді уже кортіло повернутись до чоловіка. Минулого вечора вона подзвонила йому (з таксофону за милю від мотелю — про всяк випадок) і зрозуміла, що їй знову вдалося привернути до себе увагу Девіда Сеймура Тасенбаума. Після зустрічі з Роландом увага Девіда здавалась другим призом, та все ж, бачить Бог, це краще, ніж нічого. Невдовзі Роланд Дескейн зникне з її життя, а вона повернеться сама в Нову Англію і спробує доладно пояснити, що ж насправді сталося. Якась частка її душі журилася через неминучу втрату, проте за останні сорок годин вона зазнала стількох пригод, що їй до кінця життя вистачить, чи не так? І буде над чим замислитися, це теж. Зокрема, над тим, що світ насправді тонший, ніж вона собі уявляла. А дійсність — набагато ширша.

— Гаразд, — сказала вона. — Спершу ти хочеш побувати на перетині Другої авеню і Сорок шостої вулиці, правильно?

— Так. — Сюзанна не мала змоги детально розповісти про свої пригоди після того, як Мія захопила в полон їхнє спільне тіло, але стрілець знав, що на місці колишнього пустища тепер стояла висока будівля (Едді, Джейк і Сюзанна називали такі будинки хмарочосами) і корпорація «Тет» неодмінно має розташовуватися всередині. — Нам треба буде взяти тек-сі?

— А ви з пухнастим другом зможете пройти сімнадцять коротких кварталів і два-три довгих? Вирішувати тобі. Що ж до мене, то я не проти розім’яти ноги.

Роланд не знав, наскільки довгим може бути довгий квартал і наскільки коротким — короткий, але тепер, коли глибинний біль у правому стегні зник, йому навіть кортіло про це довідатись. Той біль перекочував до Стівена Кінга, разом з болем у розтрощеному ребрі й правому боці розбитої голови. Роланд, звісно, розумів, що йому тепер не позаздриш, але принаймні біль повернувся до того, хто на нього заслуговував.

— Ходімо, — вирішив стрілець.

За чверть години він уже стояв навпроти великої темної конструкції, що стриміла до літнього неба, і намагався втримати щелепу, щоб вона не відвисла йому аж до грудей. То була не Темна вежа, принаймні не його Темна вежа (хоча він би не здивувався, дізнавшись, що в тій хмаровежі працювали люди — і дехто з них навіть читав епопею про пригоди Роланда, — які саме так і називали будівлю «Другої Хаммаршольд-Плази»), але він не сумнівався, що вона була представницею Темної вежі в цьому Наріжному світі, так само, як троянда представляла поле троянд, поле, яке він так часто бачив уві сні.