Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна - Страница 121

— Так, нам тут дуже добре, — сказала Марія. Але в очах був сум і неспокій.

16

З Іваном Сергійовичем тепер бачилися зовсім рідко. Іван Сергійович зовсім змінив своє оточення. Він тепер часто зустрічався з французькими письменниками: Флобером, Гонкуром, Доде, більшість часу проводив у Баден-Бадені, де оселилася сім'я Віардо і де Іван Сергійович будував поряд з їхньою віллою комфортабельну свою. Полінька уже вийшла заміж і жила не в Парижі. Його слава письменника набувала в Європі все більшої сили, але, незважаючи на все, він лишався тим же напрочуд скромним щодо себе і таким же доброзичливим і турботливим щодо своїх собратів по перу. Навіть особисті смаки не відігравали тут ролі. Що з того, що йому не подобалася перша книга нового роману Толстого «Война и мир», що з того, що він сам казав про Толстого: «Я його поважаю, але бути з ним у одній кімнаті якось незатишно». Разом з цим Іван Сергійович переконливо твердив, що Толстой — це неперевершений, найбільший талант, величезна сила тепер у Росії, і турбувався про переклади толстовських творів за кордоном. А що вже до меншої братії — він, як і раніше, клопотався за всіх і кожного, часто помиляючись в оцінці. Але ж ще устами святого Петра мовив Данте в «Божественній комедії», що краще помилитись, пустивши до раю, ніж помилитись, не впустивши.

Іван Сергійович усе ж таки побував у Марії в Нельї. Навіть одного разу, не заставши її, довго чекав і розмовляв з Параскевою Петрівною. Вона спочатку трохи збентежилася — Тургенев приїхав до них! І як навмисне Машеньки нема! Така прикрість! Але Іван Сергійович заспокоїв її, запевнивши, що залюбки почекає, і Параскева Петрівна навіть розбалакалася з ним. Вона не знала про всі мінливі нюанси взаємин дочки та Івана Сергійовича. їй було тільки відомо, що Тургенев завжди протегує Маші і завжди чим може допомагає. Не дуже, а все ж таки майнуло в її словах, що хоча все добре і вона сама дуже рада, що приїхала, проте Маша тягне все на собі. Опанас Васильович за сина зовсім не дбає, і дуже шкода їй бідну Машу. Потім, немов сама злякалася, що наговорила, може, зайве, почала вихваляти Машу, яка вона хороша дочка, дбайлива мати.

Тургеневу все це було не новиною...

На жаль, коли Марія приїхала з міста, йому треба було вже повертатися. Марія пішла його проводжати до омнібуса.

Вони не торкалися болючого питання — його осоружного виклику до Сенату. Марія розпитувала про знайомих літераторів, петербурзькі новини.

— Збираюсь, збираюсь сама поїхати, все щось заважає, — мовила вона, наче думаючи про щось інше. — Все-таки дуже важко з роботою. Ви ж знаєте, я залежу від Петербурга, і це все таке весь час непевне. Вже ж «Основа» не існує, але й з російськими журналами без особистого зв'язку трудно, — призналася вона, підвівши голову й глянувши в очі.

І хоча давно вже зникло для нього чарування, що відчував він колись, буваючи з нею, проте знову заговорило якесь почуття товариської доброзичливості, бажання допомогти.

— Вам треба більше увійти в життя літераторів Парижа, спробувати тут налагодити зв'язки, мати постійний заробіток, щоб не залежати від наших невірних редакцій та журналів і, головне, від змін нашого петербурзького клімату. Я познайомлю вас з відомим видавцем П'єром-Жюлем Етцелем. Не можна уявити собі сучасної французької літератури без цього славного старого. Він видавав Жорж Занд, Віктора Гюго, він їх вірний друг, переконаний республіканець. З приходом Наполеона «малого» навіть був деякий час у вигнанні. Я лише в останні роки познайомився з ним, обіцяв перекласти російською мовою казки Перро і написати до них передмову. Старий Етцель і сам письменник. Пише для дітей під ім'ям П'єр-Жюль Сталь. Ви так добре володієте французькою мовою, і коли вже волею долі залишилися тут — треба використати цей час. Понесіть йому свої казки для дітей. Перекладіть кілька французькою мовою для ознайомлення.

* * *

Вона поглянула на нього, як на «старого».

Коли вже Тургенев у свої сорок сім років завжди говорить про старість, то що вже казати про людину, яка досягла п'ятдесяти?

О боже мій, господи! Це ж і вона вже розмінює свій четвертий десяток!.. їй минуло тридцять. Вона також стара?.. Ні, ні. Герцен казав, що справжнє життя жінки починається після п'ятдесяти! Вона не раз згадувала це, сміючись... їй ще далеко до старості!..

Елегантний, з благородною осанкою чоловік, справжній француз. Волосся трохи посивіле, обличчя ще гарне, хоч немолоде, та з таких, котрих не псують зморшки. Воно могло б видатися навіть строгим, гордовитим, коли б не добрі очі.

Він чемно запрошує сісти, уважно дивиться на жінку, про яку говорив йому цей прекрасний російський письменник Жан Тургенев. Жінка молода... Вродлива? Щось більше за вроду. У повному жіночому розквіті. Що за дурниця вживати визначення «бальзаківський вік» для жінок після тридцяти років? Саме після тридцяти жінка розквітає. Хіба його не любили жінки цього віку?

Вона не схожа на парижанку, хоч говорить бездоганною французькою мовою. В ній нема їхньої грайливості й кокетування.

— Я зробила переклад свого твору «Кармелюк» французькою мовою, — говорить вона. — Поки що це просто як підрядник, аби ви зрозуміли самий зміст. Коли твір підійде для вас, тоді я попрацюю над ним досконало.

Крім жіночої принадності, видно, що це ділова роботяща людина, видавець цс одразу розуміє. З такими приємно мати справу.

— Я прочитаю найближчим часом. Я певен, що ми знайдемо спільну мову.

Його дивує якийсь наївний погляд її великих сірих очей, коли вона говорить досить стримано про свої книги, наче сама дивується, що написала їх, і раптом, коли згадує про своїх видавців, у цих очах і в куточках губ мелькає лукава смішинка. І це враз переконує Етцеля, що не така вже проста ця жінка, і йому хочеться ближче познайомитися з нею.

Він мимоволі внутрішньо підтягується, як кожен підстаркуватий чоловік у присутності привабливої молодої жінки. Люб'язно, але в межах загальновживаної чемності, він повторює, що постарається їй стати у пригоді, адже він чув про неї від Жана Тургенева.

Дійсно, приємно було б знайти спільну мову і бути зв'язаним роботою з цією українською письменницею.

— Я прочитаю і напишу вам. Ваша адреса, мадам?

Він потиснув їй руку, і Марія пішла від нього підбадьорена. Справді, як добре було б зв'язатися з журналами, редакціями гут, у Парижі. Вона залюбки перекладатиме з французької і може перекласти деякі свої твори французькою мовою.

Адже все складається так, що їй треба лишатися в Парижі на невідомо який час. Куди їй повертатися? Після розгрому польського повстання, арештів, закриття «Основи», циркуляра міністра Валуєва, який закреслював українську мову, літературу, самий народ, після арешту Чернишевського, його брутальної громадської страти й заслання, становище літераторів жахливе. Що її там чекало на батьківщині? Та й де? Про Чернігів уже не було й думки.

Власне, яке вона мала право чекати вірності від Опанаса? А втім, щось щеміло. Як кожна жінка, вона, навіть не признаючись собі, вважала, що для чоловіка незамінна й незабутня... Вона навіть наївно була певна, що й Дорошенко ніколи не одружиться, хоча сама пропонувала висватати його за когось. Він тоді обурювався...

А в Опанаса вже й дитина є з тією співачкою... Марія ні з ким не говорить про неї, і навіть коли при ній приїжджі з рідних місць щось легковажно починають натякати й розповідати, вона припиняє це базікання. Та «на кожен роток не накинеш платок». Ну, що ж, хай буде щасливий бідолага Опанас! Він же хороша людина, тільки характер нестерпний. О боже, як могла вона витримати стільки років! їй здається життя з ним якимось доісторичним періодом. Справжнє життя почалося з Сашею. Швидше, швидше в їхній маленький будиночок над Сеною! Вона розповість йому про візит до Етцеля, і він радітиме, може, ще й дужче за неї, бо це її ще міцніше прив'яже до Парижа. Адже він також не знає, що його чекає на батьківщині, як вони там влаштуються разом, а щоб жити нарізно, тепер про це не могло бути й мови.