Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 30

За Вузьколистом на мотузі з’явився Шпортько. Від їхньої ваги шнур провис мало не до самої води.

— Що вони роблять, я ж казав лізти по одному! — Морфід схопився за голову.

З берега було видно, що Сонячник просить Травника просуватися далі, але той наче заціпенів.

Вище за течією ріка зіпнулися кількома рядами бурунів. Усі повернули голови в той бік. Щось рухалося руслом, але поки що нічого не було видно під рваною поверхнею води.

Морфід кинувся до шнура й почав перебирати його руками, рухаючись геть від берега.

— Сонячнику, вертайся! — кричав він. — Вертайся!

Вода розступилася й валами побігла до берегів. З білої піни з’явилося щось сіре, блискуче й… незбагненно велике. Усі побачили довгі щелепи, вкриті гострими, наче цвяхи, зубами, маленькі очиці в заглибинах голови. Паща відкрилася й потвора заковтнула шнур. Хлопці зникли між зубами, навіть не встигнувши зрозуміти, що сталося. Почувся дзвінкий виляск, обірваний мотуз пішов під воду разом з кількаметровим тілом тварюки. Знову повалили до берега хвилі, й річка опустіла — ні мотуза, ні тих, хто був на ньому, ні потвори. Шрамов’ят і Шіта кинулися до шнура — за хвилину вони тримали в руках перекушений оривок.

Доріжани заціпеніли, широко розплющивши від жаху очі. Щойно кожен із них переліз через цю річку, не знаючи, що ховають її глибокі води.

Із-за прибережних каменів вийшов Морфід. З його мокрого одягу стікала вода, чорне волосся обліпило чоло і скроні. Він підійшов до інших і обернувся до ріки.

— Що більшими є наші жертви, то сильнішим має бути обов’язок досягнути мети. Інакше наші друзі загинули намарне, — сказав заземелець тихо-тихо. Але кожен зрозумів його, бо умів він говорити так, щоб слухала душа, а не вуха.

33

Цей день почався не так, як інші. Ніколи досі Рибохвостик не прокидалася з відчуттям, що сьогодні станеться щось погане. Батько пішов на будову, вони з матір’ю знову тягнули сіті й перевіряли верші в холодній воді, шукали крабів, які вже давно покинули береги затону. Потім прийшов Зорегляд Моряний і розказав, що бачив, як під водою за сотню метрів від берега плавали якісь величезні риби — щонайменше по кілька метрів кожна, а може й більші. Розказав також, що кудись зникла Рута Травник — дівчина, яку врятували від змія у Верхньому Доріжньому.

Вістун залишився на обід.

Коли поприбирали зі столу, у двері хтось постукав і відразу відчинив їх навстіж. На порозі стояв сусідський хлопчина Козубенька, захеканий, мокрий від поту й страшенно переляканий.

— Там… там… — він не міг вимовити й слова, бо дихання його раз-по-раз зривалося.

— Що там? Сядь, заспокойся і розкажи все до ладу.

— Там вашого тата…

— Що з ним?! — жінки схопилися на ноги.

— Його прив’язали до стовпа!

Зась і Рибохвостик майже бігли до фортеці. Здалеку все виглядало спокійно — доріжани й далі працювали на риштуваннях, возили тачками землю, каміння, пісок, тягали колоди — будівництво продовжувалось. Але що ближче підходили бездоріжанки, то більша тривога охоплювала їх. На будові ніхто ні з ким не розмовляв, кожен виконував свою роботу машинально, без будь-якого виразу на обличчі. Власне, щось ці німі обличчя виказували, тільки воно ховалося за міцно стуленими зубами. Можливо, це був відчай, можливо, ненависть — почуття, яке доріжани ще не навчилися виказувати.

Десь позаду, відставши, шкутильгав Зорегляд. Дорогою до фортеці рухалися дві групи доріжан. Одна із них простувала з Нижнього Доріжнього, а інша — з Подорожнього. Переважно це були жінки, проте з півдня, від Повздорожнього йшло кілька чоловіків, везучи на фірах букові стовбури.

Моряні пройшли у ворота й відразу кинулись до одного зі стовпів, що підтримували риштування. Під стовпом, прив’язаний, стояв Солевій. Над його головою хтось забив у деревину залізне кільце й прив’язав до нього зап’ястя чоловіка. На губах Моряного запеклася кров, під очима окреслились сині плями. Ліворуч від Солевія стояв прив’язаний Хвиль Болітник, а справа — Лез Горолом. В ногах Горолома сиділа його дружина Медовина й заливалася слізьми. Збоку стояв Ро й насуплено на все це дивився.

Рибохвостик кинулась до батька, і сльози, які вона стримувала цілу дорогу, враз бризнули з її очей. Медовина обернулася до неї й попередила:

— Не відв’язуй його. Вони не дадуть.

— Нехай тільки спробує! — засичав на дівчину Ро. — Я її в чому народилась припну коло нього!

Мала Моряна витягнула з-за пояса ніж і різко перерізала батькові пута. Солевій важко опустився на землю. Ро підскочив до бездоріжанки, схопив її за плече й пожбурив на купу каміння.

— Зараз я покажу, що справжні солдати роблять з такими хвойдами, як цей малий риб’ячий виродок! — його обличчя перекосилося від люті, видно, він добре запам’ятав удар коліном у пах.

— Не чіпай її! — заверещала Зась і кинулась на Ро. Він ударив її кулаком по голові так, що бідна жінка відразу впала на землю, мов підкошена. Зі стіни за ними мовчки спостерігав Репинга. Тепер він уже не забороняв своєму товаришеві бити цих нікчемних доріжан. Мабуть, йому давно набридло панькатись з ними, хоч це й був наказ Морфіда.

Рибохвостик підвела голову. У голові крутилося, пекло чоло, яким вона вдарилась об камінь, в очі текло щось липке, гаряче й мокре. І тут сильні руки перевернули її обличчям догори. Ро навалився на неї, кілька разів ударив в обличчя, а потім схопив комірець її блузки. Рибохвостик навідмаш ударила заземельця кулаком по підборіддю, але той лиш усміхнувся. Він зібрався рвонути одяг дівчини, як ураз злетів з неї й покотився по землі разом із Солевієм. Моряний накинувся на нього з розгону, скинувши виродка зі своєї дочки. Вони звелись на ноги одночасно.

Навколо всі доріжани кинули роботу. Дехто почав злазити з риштувань.

— Усім стояти! — заревів Репинга, піднімаючи над головою свою бойову сокиру й хапаючи іншою рукою алебарду. — Хто ворухнеться, тому я випущу бунтарський дух з дурної голови!

Ро підстрибнув і вдарив Солевія ногою в груди. Доріжанин відлетів на кілька метрів і судомно почав втягувати повітря. Заземелець знову підійшов до Рибохвостика, яка досі лежала, тримаючись за поранену голову.

Навколо панувала мертва тиша. Усі стояли мовчки, натягнуті, наче струни. Зі сторожки з луком у руці виглядав Чанко.

— Їх тільки троє! А вас тридцять, триста! — закричала Зась, зводячись на ноги. — Невже ви дивитиметесь, як цей мерзенний виродок буде знущатись над моєю дочкою?! Ро, — вона пішла на заземельця, — перш ніж ти торкнешся до неї, тобі доведеться вбити мене!

— Не чіпай її, інакше ніхто більше тут не буде працювати! — вийшов наперед Боривітер Моховатько. За ним став його брат, Студенний.

— Всіх нас не переб’єте! — вигукнув Стан Горпа з Малого Доріжнього, виходячи й собі вперед.

Тримаючись за груди, підвівся Солевій.

Ро обвів мутним поглядом натовп. Складалося враження, що він дивився на стадо овець, а не на подібних до себе створінь. Від зневаги його очі перетворилися на дві щілини. Заземелець зареготав і нагнувся до дівчини.

Зась підняла із землі дошку, але її випередив Боривітер, який підстрибнув до Ро й ухопив його ззаду за руки, намагаючись відтягти від Рибохвостика. Ро розігнувся й ударом ліктя повалив хлопця на землю. З іншого боку до нього кинувся Студенний з лопатою в руках, але до заземельця не добіг, а впав обличчям у порох. З його спини виткнулося вістря стріли. За мить Чанко знову тримав лук натягнутим, чекаючи, хто стане наступною жертвою.

І тут на заземельців зі всіх сторін з лопатами, довбнями, ломами, сокирами побігли доріжани, не знаючи, що робитимуть наступної миті, але їм хотілося зупинити наругу, яку почали чужинці. А зупинити насильство зараз можна було тільки насильством. Кілька стріл прошило натовп, але це лише додало сили мешканцям долини. Тепер перед ними постала справжня, неприхована небезпека.

Різка тінь накрила голову Чанко. Він устиг лише подивитися вгору, як відро з будівельним розчином налетіло на нього, осліпивши косоокого воїна. З-під відра тепер стирчали тільки попацькані косички. Хтось відразу вирвав з його руки лук і розламав до коліна. З риштувань у пісок впало кілька чоловіків — там боровся з бунтівниками Репинга, розмахуючи наліво й направо держаком алебарди. Ро, якого оточили з усіх боків, вихопив з піхов меч і окреслив його сяючим лезом коло: