Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 28
Дівчина швидко спустилася вниз, стрибнула у возик і поїхала геть із фортечного подвір’я. Немов остерігаючись, що її наздожене Ро, вона погнала конячку галопом і навіть хляснула її налигачем для переконливості.
30
Загін поволі рухався вгору. Потім, переваливши через новий горбик, знову почав спускатися. Туман трохи розсіявся, але все одно неможливо було збагнути, що діється навколо.
Тут, на вершині пагорба усі чітко почули могутнє ревіння знизу, що досі супроводжувало їх монотонним гулом. Щось металося за туманним покривалом, рвалося на волю з тісної ущелини, билося в її стіни й стогнало, пирскало, щебетало.
— Нарешті ми вийшли до тієї ріки, яку бачили з хребта, — сказав Морфід, простуючи вниз.
Потім почалися кам’янисті розсипи, наче тут колись текли кам’яні потоки і вмить застигли, окресливши свої русла. Внизу, збиваючи на перекатах воду в туман, несамовитіла ріка — бистра, скажена, мов дика душа цих гір. Грізна її сила не боялася нічого — вона перемелювала усі перешкоди: пропилювала скелі, трощила каміння, зносила ліси на своїх берегах і з грізним ревом накидалася на нові пороги. Біла від піни вода проглядалась звивистою стрічкою поміж туман і сірі урвиська.
Морфід помахом руки наказав зупинитись.
— Сьогодні ми повинні переправитись на другий берег. Переправа буде важкою, тому треба відпочити. Розрахуйтесь на три, нехай кожен третій тримає напоготові лук і стріли, мечі без піхв, слух і зір — не в небо, а в туман. Ми на землі невідомо яких істот, тому тепер треба весь час бути напоготові.
Перепочинок був дуже доречним. Крім фізичної втоми, усіх трусило від побаченої смерті. Досі вбивство для долинян було чимось незбагненним, а тут раптом з’являються невідомі люди, які спочатку розповідають їм про війну, — суцільне кровопролиття заради примарних і невиправданих цілей, — і ось щойно вони самі стали свідками вбивства. Першого вбивства на їхній очах — навмисного й жорстокого. Морфід попереджав їх про такі страшні речі. Він навіть дав їм зброю, навчив, як потрібно нею вбивати, але досі це було хоч і незвичною, але все-таки грою. Смерть Тайто знесилила долинян значно більше, ніж важкі переходи. Їм був потрібен відпочинок, і Морфід це чудово розумів.
Гирлявко присів на камінь поруч із Чисторосом. Деякий час сиділи мовчки, вдивляючись у завихрясті туманні пасма. Потім Гирлявко прошепотів:
— Я вже не радий, що пішов сюди, — прошепотів нарешті Гирлявко. — Хоч які високі наші цілі, але таке важко витримати.
— А ти уяви, що за цими горами тисячі людей вбивають одне одного. Для них війна — звичайна річ.
— І навіщо це? Життя ж одне-єдине! Як можна його забирати?
— Не знаю. Можливо, ми йдемо до Правди, щоб усе це зупинити. І заради цього маємо пожертвувати своїм спокоєм. А може й життям…
— Чисторосе, ти гадаєш, ми справді йдемо до Правди?
— Так говорить Морфід.
— А як саме він збирається її шукати? Ніхто ж із нас взагалі не певний, що вона існує на цьому світі. Я вже не кажу про те, що ніхто не знає, де саме її знайти. Чи варто заради примарної ідеї так ризикувати собою й іншими?
— Якщо чесно, то я думаю, що Морфід не йшов би наосліп. Він щось знає, про що ми навіть не здогадуємось. Може, він нам не довіряє, може, ми не доросли, не дозріли до того, щоб знати. Тому і не розказує нам всього. А може… — Чисторос затнувся. Сказати, що Морфід просто використовує їх, надто ризиковано, адже певності в цьому немає. А просто так звинуватити когось не можна.
— Що “може”? Скажи. Може, нас ведуть, як телят, на забій? — Гирлявко аж розчервонівся від емоцій, що переповнювали його.
— Не знаю. Може. І взагалі — світ так швидко змінюється, що ми не встигаємо все зрозуміти. Тому й боїмося всього.
— Я думаю, що Морфід добре знає, де живе Правда, інакше він так не ризикував би… Ні собою, ні нами.
— Так чи ні, але сьогодні цей чужоземець ризикував своїм життям заради мене й Вузьколиста. Ми для нього не просто худоба, ми — його загін. Цю людину виховала війна. А війна — річ для нас незрозуміла, тому й поведінку заземельців нам важко збагнути.
Раптом загальну тишу порушив голос Морфіда. Він говорив тихо, але всі його почули.
— Я бачу, вас гризуть сумніви щодо цілі нашої мандрівки. Чужа смерть і загроза власному життю дуже швидко зневірюють легкодухих створінь, а я повинен визнати, що ви саме такі. Ви не навчились ризикувати собою, ставити інтереси усього народу вище за свої. Я не хочу, щоб у загоні потайки шепталися за моєю спиною, — Морфід наче мимохідь зиркнув на Чистороса й Гирлявка. Ті похнюпились і були ладні провалитися крізь землю від цього погляду. — Тому зараз я вперше і востаннє прошу вас запитувати мене про все, що вас хвилює. Інакше ми не порозуміємось, будемо роз’єднані. Я не довірятиму вам, а ви — нам. Чекаю на запитання. Якщо промовчите, більше такого шансу у вас не буде. І не бійтеся — я дуже спокійна й не злопам’ятна людина.
Доріжани оточили Морфіда, їхні очі палали диким бажанням зрозуміти, що ж відбувається навколо, але ніхто не наважувався першим порушити мовчанку. Гирлявко штовхнув під бік Чистороса.
— Болітнику, спитайся його про зміїв.
Морфід знову повернув голову до хлопців, і ті зрозуміли, що у нього надзвичайно тонкий слух.
— Гирлявко? Так тебе звати? — запитав він молодого Моряного. — Ти хочеш дізнатися про зміїв?
Моряний мовчав, почервонівши як буряк.
— Ти волієш пліткувати про це зі своїми земляками, а мене запитати боїшся?
Гирлявко нарешті ворухнув пошерхлим язиком:
— Хто ці змії?
— Це древня, дуже древня раса, яка жила на цій землі ще до того, як її заселили люди. Їх відтіснили у гори розписи. Змії — розумні, вони вміють пропилювати скелі. Це не якісь там тварюки…
— Чому вони їдять доріжан і руйнують наші помешкання? — запитався Плавт.
— Так вони живуть. Змії — хижаки. Для них вівці, кози, олені й доріжани мало чим відрізняються між собою. Вовки ж також можуть нападати на доріжан, так? Але це не означає, що вовки — потвори. Просто у кожного своя стратегія виживання. Такими нас створили природа й Небесний Бог.
Крига мовчання скресла і запитання посипалися з усіх сторін.
— А чому вони з’явились лише недавно?
— Як ви вправляєтесь з ними?
— Як вони пов’язані з вами?
— Наші предки воювали зі зміями, поки не навчилися впливати на них. Як ми ними керуємо — сказати не можу, бо це секрет, який не повинен перейти до наших ворогів. Тепер ці тварини — наші союзники. Ми, так би мовити, приручили їх. Вони допомагають нам у нашій війні, але все одно залишаються хижаками. Ми не можемо змінити їхньої природи. Змії живуть незалежно від нас — просто не чіпають нашого народу.
— А скільки ми ще шукатимемо Правду? — жалібно спитався Вузьколист.
— Правду? Не знаю. Ми повинні вийти на оцю гору, що перед нами. А там — або побачимо її, або повернемося назад. Тепер хочу поділитися з вами останніми спостереженнями. Ви бачили, як загинув Тайто. Я колись чув про племена білих волохатих напівлюдей-напівведмедів. Вони живуть далеко в горах і вороже ставляться до всіх, хто приходить до них. Щоб дійти до Правди, нам доведеться битися з ними. Думаю, смерть Тайто і зникнення Мишика — справа їхніх рук.
— Морфіде, як ти думаєш, що сталося з Мишиком? — осмілів Гирлявко.
— Наскільки я знаю, ці потвори їдять таких, як ми. Ми називаємо їх варами. На щастя, досі я з ними не стикався, але чув багато різного. Вари гірші за зміїв. Вони безпричинно жорстокі, чужі муки для них — насолода. Сподіваюся, смерть вашого земляка додасть вам мужності й сили вбити вара, якщо він нападе на нас. У них є щось людське, але насправді ці потвори гірші за звірів і наближаються швидше до демонів.
Знову всі замовчали. Мабуть, кожен думав про те, чи зможе власноруч убити іншого, дарма що ним буде потвора-вар.
- Предыдущая
- 28/78
- Следующая