Оксамитовий перевертень - Шевченко Наталка - Страница 10

Тома чемно попрощалася з привітною жінкою і подалася додому, напружено розмірковуючи, чи вистачить у неї сил на серйозний обряд. День видався напруженим, а для того, щоб прикликати Риту, бажано бути в кращій формі, ніж зараз. І піст не завадило б потримати хоч днів зо три, та хто ж міг знати, що...

Вона. Вона й могла знати. Якби голова в неї не була забита витівками сина та переїздом, Маргарита давно б сиділа на її кухні і принижено перепрошувала за турботи, повторюючи дзвінким, радісно-винуватим голосом — поєднувати такі обертони вміла тільки вона:

— Пробач, що знову вляпалася і відволікла тебе. Я ж хотіла як краще... Вони були такими справжніми. Вони відкрили мені нові духовні обрії. Я знайшла віру. Хто б міг подумати...

— ...Що поки ти шукала віру, вони чистили твою калитку?

— Цей світ такий складний і багатогранний...

— ...Але двічі по два завжди буде чотири, Ритусю.

Лаври королеви й відьми залишали її байдужою, зате пестливе «Ритуся» якнайкраще пасувало до її суті — м’якої, ніжної і домашньої. По-справжньому доброї.

А для Віктора Козодуба аж занадто доброї.

До речі, цікаво, а він де подівся? Бо легше уявити собі амебу за шкільною партою, аніж отого бугая з красною мордою і жилавою шиєю поруч з подругою в будь-якому місці, де говорять про віру. Хіба що там пиво на дурничку наливають. Втім, чого тільки люди не вигадають — може, вже й така секта існує.

— З вас двадцять гривень.

Таксисту явно хотілося роздивитися її якомога детальніше, однак Тома не дала йому такої нагоди, швиденько розрахувалася і випурхнула з машини. Поїздка в авто пішла на користь: зі столиці до Вишневого шлях неблизький, і вона встигла трохи відпочити й зосередитися. Ще з півгодини вдома — і буде повністю готова.

Не варто відкладати це на завтра, яким би не був результат.

ГЛАВА 3

Про круговорот речовин у природі

Наріне стояла біля молочного ларка і відчайдушно жаліла себе. Вона рідко розкошувала жалістю — на її думку, зайві сентименти роз’їдали душу, як надлишок цукру зуби, та зараз нічого не могла з цим вдіяти — їй було шкода себе до сліз. Цьому малоприємному, однак неминучому заняттю не заважала навіть чималенька черга, що зібралася за її спиною і напрочуд терпляче чекала, доки ця дивачка щось купить. Ранок просто знущався з людей своєю красою, обіцяючи теплий день, і всі намагалися купити на обід щось легеньке — сиркову масу чи десерт, бо за довгу зиму всім осточортіли бутерброди. Усі, крім неї, поспішали на роботу. Її ж чекали вдома.

— Ні, у нас не буває йогурту з авокадо. — Продавщиця у білому халаті, що визирала в крихітне віконечко кіоску, теж була втіленням терпіння. — Я не впевнена, що такий взагалі існує в природі. У нас є персиковий йогурт, є також диня, ваніль, полуниця і вишня.

— На вишню в мене алергія, — прошепотіла Наріне, відступаючи вбік, але ще встигла почути, як продавщиця спитала:

— А на авокадо алергії немає?

— Не знаю. Я його ніколи не куштувала.

Хтось із черги присвиснув, і їй не треба було озиратися, щоб довідатися, що цей «хтось» крутить пальцем біля скроні. Не будеш же ти всім і кожному пояснювати, що в тебе дуже вимогливий чоловік. Якщо він сказав (наказав) «йогурт з авокадо», то ні на що інше не погодиться, хай би йому натомість пропонували пташине молоко.

Сама вона любила чорничний йогурт і терпіти не могла своє ім’я. Чуючи його вперше, всі без винятку розпливалися в солодкавих усмішках і питалися про її кавказькі корені. Язик болів повторювати без кінця і краю, що вона не має ніяких коренів узагалі, а Наріне її назвав тато — просто так, для сміху. Вона не була ані грузинкою, ані чеченкою, ані вірменкою і Кавказькі гори бачила лише на малюнку в підручнику географії. Їй здавалося, що одна з тих гір називалася на честь цигарок — Казбек; втім, вона могла й помилятися, але в чому вона була точно впевнена, так це в тому, що добрий неньо передбачив винахід кисломолочного напою «Наріне» і зробив усе від нього залежне, щоби в дитинстві його доньку дражнили «ряжанкою», на роботі свого часу охрестили «лактозою», а в паспорті, в графі «по батькові», хтось грамотний з переляку вказав «Кефірівна», і довелося переписувати. Не дивно, що від таких поневірянь у неї утворилася стійка ненависть майже до всіх молочних продуктів, а також до відвідин молочних відділів у супермаркетах, магазинів «Молоко», ларків при молокозаводах і тому подібних торговельних точок. Звісно, Максим про це знав, тому за десять років шлюбу не змарнував жодної можливості заслати пару в глибоко огидний їй лактозний світ.

— Наріне, дівчинко, я б оце випив молочка!

— Смоли гарячої йому налий! — радили в таких випадках нечисленні подруги, та Наріне все ж хутко одягалася й покірно пленталася куди треба. Макс був управним маніпулятором, а вона — класичною жертвою, свято переконаною, що жінки задумувалися як автомати для виконання чоловічих бажань, а потім щось пішло не так і вони випадково ожили, хоча їхні функції залишились незмінними. Цю впевненість насадив любий тато, він культивував її, плекав і таки виплекав. А зараз, мабуть, тішиться, дивлячись з небес на тінь, що боїться своєї тіні, на бліде створіння, яке зганьбило його прізвище вже тим, що народилося — перша дівчинка за п’ятнадцять поколінь! Добре, що після неї мати спромоглася ще привести хлопчика, любив повторювати він за кухлем пива, і є кому успадкувати славне прізвище Бойчук, дітям його передати, та й навіщо ці баби здалися, якби хлопів не вилуплювали?

Дуже могло бути, що мама Тоня дещо більше знала про призначення бабів, та поділитися цим з донькою не встигла, бо померла, народжуючи брата Бориса. Батько відразу оженився вдруге — Наріне дуже добре пам’ятала, як осудливо перешіптувалися сусіди, щось повторюючи про недотримання жалоби, хоч і було їй тоді усього п’ять років. Звичайно, тато їй все пояснив, у властивій йому манері: просто завів до дитячої кімнати, де принишкло в кутку біляве дівча з неймовірно великими чорними очима, сухорляву, злу жінку і поставив доню перед фактом.

«Це твоя нова мати».

Тієї ночі Наріне довго молилася Бозі, про якого їй колись розповідала бабуся, щоби він поміняв матерів місцями — нову забрав до себе, а їй повернув стару, її маму — маму Тоню. Та, вочевидь, Бозі нова мати Наріне теж не надто сподобалася, бо обмін не відбувся. Не можна сказати, що Килина — так звали мачуху — погано ставилася до дівчинки, бо вона не ставилася до неї взагалі ніяк. Мовчазна і зосереджена, Килина займалася винятково Борею, свідома того, навіщо на ній одружився такий гарний козак. Та й дійсно, не самому ж йому сина глядіти! До школи мала пішла з ранцем, знайденим на смітнику, й у формі, подарованій сусідкою, — зовсім не тому, що її сім’я бідувала, а через те, що до Наріне нікому не було жодного діла. Борис зростав самозакоханим, егоїстичним вилупком, навколо якого, помалу набираючи обертів, крутився Всесвіт, і тато не міг нарадуватися синові, аж доки його — тобто тата — не переїхала машина. Він мучився ще три роки.

Килина здиміла відразу, надавши доньці неоціненну можливість пізнати батька як слід. Наріне ледь виповнилося п’ятнадцять, коли на руках у неї опинилися двоє однаково капризних дітей — брат і батько. Довелося перевестися до вечірньої школи і тихо радіти, що ані у відділі канцтоварів, де вона працювала продавщицею, ані у гастрономі, де їй вдалося влаштуватися прибиральницею, у неї не питали документів, бо все одно вона мала тільки метрику.

Паспорт зі справжнім по батькові Наріне отримала в той день, коли познайомилася з Максимом. Їй це здалося добрим знаком. Наївна! Тоді вона ще вірила в хороші прикмети: у повні відра назустріч, щасливі білетики і трибарвних котів. Загальновідомо, що закоханим увесь світ видається одним суцільним добрим знаком. А як красиво все починалося!