Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна - Страница 24

— Його навіть кірідовий павук? зараз не зупинить, — з відчаєм відповів лікар, все ще обіймаючи звіра руками, ніби його руки могли тримати того величезного монстра від стрибка, — Мілено, Роле, що робити?

— І коли він отямиться? — запитав Варко і знову сів на лавку, вийняв з кишені цигарки, повільно, ніби від кожного руху його рук залежало життя, поклав цигарку до рота і клацнув запальничкою.

Від цього тихого звуку Гел скочив на лапи, миттєво, ніби блискавка, стрибнув до Варка і застиг над ним, втягуючи ніздрями запах. Звір був у холці близько двох метрів і з п'ять метрів завдовжки. Запах Варко видався йому знайомим, Варко залишився сидіти, тільки цигарка випала з його рота, і запальничка з руки. Командуючий копроконськими військами, ніби загіпнотизований, дивився у жовті очі величезного звіра, тихо запитав, ледь рухаючи губами:

— Коре, він пам'ятає, що був людиною?

Звір загарчав, і вдарив себе довгим пухнастим хвостом по боках, ніби розлючений тигр.

— Не рухайся і мовчи… — відповів йому Коре.

Я підійшла до звіра, стала перед ним, погладила по шиi. Він притулився до моєi щоки своiм чорним носом, але продовжував дивитися на Варко, бо хоч запах і був знайомий, але звірині інстинкти змушували захищатися нападом.

— Роле, — покликала я, — мусиш його привести до тями, він же загризе цю людину.

Варко міцно тримався за лавку, наче вона могла його врятувати, він боявся навіть очами кліпнути.

— Це один з тих, хто вас тут катував? — запитав Рол, коли підійшов до мене і погладив звіра по пухнастій голові. Те, що було Гелом, потерлося об плече Рола, наче лагідний кіт, — а про мене, хай і загризе. Справедливість мусить бути, хоч якась.

Коре розгублено сказав:

— Він мій друг…

Рол подивився на Коре, зітхнув, а потім таки схопив звіра за довге хутро на шиi і повернув його голову так, щоб бачити жовті очі з вертикальними зінницями, і прошепотів:

— Дивись мені в очі… дивись. — І тільки коли попелястий звір прикипів поглядом до сірих очей Рола, я відчула полегкість. А Варко відпустив лавку і ледь не впав спиною назад. На лобі копроконського сановника з'явились великі краплини поту.

Рол, все ще дивлячись у очі звіра, заговорив до мене, немов нічого не відбувалось і те, що він казав не мало ніякого значення:

— Мілене, я затримався на катері, бо на зв'язок вийшов Джарк. Він домовився з місцевим правителем щодо зустрічі на Ракірлі. Правитель, здається, вже вилетів… а ти ще тут — не встигнеш…

— Де і коли та зустріч? — нетерпляче запитала я.

— Зв'яжешся з Джарком, він тобі все розповість. Все, лети не заважай мені.

— То давай, заводь Гела у катер. Коре, ти з нами?

Рол, не повертаючи голови, пояснив мені:

— Твій брат поки не хоче звідси летіти. Завтра нас забереш.

Я притулилась до спини Рола, обійняла його за плечі, здійнялась навшпиньки, поцілувала у шию і прошепотіла:

— Дякую. — Рол посміхнувся, повернувся поцілувати мене і випустив голову звіра з рук. А звір рвонув на Варко. Командуючий копроконськими військами від несподіванки таки впав спиною назад з лавки. Коре кинувся рятувати друга, а звір, ставши лапою на ногу Варко, несподівано зупинився і за мить повернув собі людську подобу. Тільки очі залишились жовтими, Гел посміхнувся, забрав руку з ноги Варко, підвівся, і сів на лавку. Голова йому ще боліла, він тихо промовив:

— Привіт, Роле.

— Привіт, братику, — відповів Рол.

Я присіла перед Гелом, взяла його руку, Рол трохи відновив його сили, та я бачила, наскільки мій брат стомлений, погладила його по руці, запитала:

— І що ти задумав?

— Та нічого… — хитро примруживши поки ще жовті очі, відповів він. — Не можна iх залишати без влади. При такій нестабільній економіці почнеться війна.

— Поставиш Варко? — здогадалась, він кивнув у відповідь, я демонстративно зітхнула, підвелась, довгим вивчаючим поглядом знизу вверх подивилась на Варко, який ще нічого не знав про власну наступну роль в історіi рідноi планети і попросила Рола: — Наглядай за ними. Ти єдина розсудлива тут істота.

Рол кивнув мені головою, Гел засміявся, підняв цигарку з запальничкою, які випали з рук Варко і закурив, Коре підійшов до Гела, сів поруч з ним, Гел запропонував йому цигарку, лікар відмовився. Варко стояв, роззявивши рота, мусив проаналізувати все, що відбулось, та не міг зосередитись, надто все було нелогічно і здавалось неправдивим, оманливим, несправжнім.

Я щезла за завісою силового поля мого катера, мушу летіти на Ракірлу. Нехай вони тут на місці самі розбираються. А у мене є дуже важлива справа, мене хоче бачити президент Копроконе аби торгуватись за моє життя… І такі каламбури іноді бувають у Всесвіті.

— Що сталося, Геле? Чому ти оскаженів? — запитав Коре.

— Іруа? — тихо і спокійно відповів Гел, він підтягнув одну ногу під себе і з насолодою вдихнув запашний дим місцевого екологічно чистого тютюну.

— Звідки? — лікар, як завжди, мусив знати всі дрібниці.

— Якийсь препарат. Запитай у міністра — він наказав штрикнути його мені у кров.

— Хто робив ін'єкцію?

— Жінка, я був майже непритомний, чув тільки, як вона плакала і весь час вибачалась.

— Здуріли. Варко, якою гидотою ви тут займаєтесь? — голосно запитав Коре у друга.

Варко навіть не знітився під злим поглядом Коре, голосно, на нервах, запитав:

— А ти сам? Хто вони?!! Ви мене що, залякуєте? Гарну ж виставу ви тут влаштували!

— Виставу?! Та ви його два рази вбили! — Коре показав на Гела, Гел у відповідь продемонстрував три пальці, Коре обурився, — навіть три рази! Коли третій?

— У ямі з водою, — з посмішкою відповів Гел, — то був перший.

Рол посміхнувся і узяв недопалок у Гела.

Варко несподівано ледь чи не пошепки запитав у Коре:

— Це і є безсмертний?

Коре кивнув. Варко звернувся до Гела:

— Я можу знати ваше військове звання на флоті Калтокіi?

— Тан-лард, — спокійно і виразно відповів Гел.

Варко відчув, як його ноги ніби прикипіли до поверхні планети:

— А ваша сестра?

— Теж.

— Та як же! Тан-ларди виконують роботу звичайних диверсантів?.. Та ви геть божевільні командарми, без охорони, без супроводу? — Варко здивовано розвів руками.

Коре кивав, погоджуючись з другом:

— А я iм це завжди кажу…

Рол чомусь засміявся. Коре подивився на нього і додав:

— І тобі також…

Рол кахикнув і віддав недопалок Гелу.

— Та цього не може бути… Вона його вб'є? — зненацька зрозумів Варко.

— Якщо вона не встигне, то вб'ють ті, хто дав вам кірідові кулі, - відповів Гел.

— Хто вони?

— Братерство.

— Такароне дурень, хотів перехитрити хитрих. Дурень… — І Варко замовк, обхопивши голову руками.

Гел, зрозумівши, що плани Братерства поки що успішно провалились, вирішив рятувати Копроконе від внутрішніх проблем, але мусив запитати згоди пана Варко:

— Пане головнокомандуючий, ви, як друга людина на планеті, можете взяти на себе роль першоi?

— За підтримки моєi арміi, напевне, так, — з хвилину подумавши, відповів Варко.

— От і добре, а то ви мабуть розумієте, безвладдя, анархія і громадянська війна на вашій планеті нікому не потрібні. А ще я пропоную приєднатися не до Коаліціi, а до Ради, бо відчуваю, що вам таки знадобиться захист, Братерство вам не пробачить сьогоднішньоi поразки. І я хочу допитати міністра Пантро. Дозволите?

— Ви впевнені, що старійшини Ради дозволять вам захищати мою планету? — стомлено запитав Варко.

Гел закинув неслухняне пасмо волосся назад:

— Впевнений.

Варко запитливо подивився на Коре. Той усміхнувся і впевнено сказав:

— Повір йому, він дійсно знає, що каже.

Рол мовчки спостерігав за початком державного перевороту.

Я піднялась на верхню палубу, наказала Летосу злітати.

Ще потрібно вдягнути щось на себе замість того лахміття, в яке перетворився мій костюм, я з жахом зрозуміла, що навіть не уявляю, у що зараз вдягаються жінки…