Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна - Страница 23

— Міл, прокидайся, ми перевірили всі хвилі зв'язку, знайшли повідомлення, що йшли на базу 548к, це, ймовірно, потрібна нам Долина, а мить назад вийшов на зв'язок Коре і підтвердив це. Підіймаємось.

І тоді я відчула, що Гел ожив. І що міністр Корде Пантро поряд із ним.

Медсестра перелякано дивилась спочатку на міністра, потім на Гела і знову на міністра, врешті решт, пробелькотіла:

— Я не можу цього зробити, це ж заборонений препарат, і… і його серце не витримає.

— Ти думаєш, лялюсю, мене цікавить, що він витримає, а що ні? — насміхався міністр. Він підійшов до медсестри, нахабно обняв ii і прошепотів майже на вухо: — Нема за ким шкодувати, давай, виконуй свою роботу, і тебе чекає нагорода… — Корде Пантро розсміявся і ляснув Тонаку по заду, підштовхуючи до в'язня.

Тонака пробелькотіла:

— Я не можу вбити людину.

Міністр, обіймаючи медсестру, завірив:

— Це не людина. Це прибулець, і він злочинець.

Тонака в сльозах, бліда, як лікарняна стіна, притиснула пневматичний шприц до руки Гела.

Гел відчув спочатку, як серце зайшлось в шаленому ритмі. Здалось, що кров спеклась, стала твердою, гарячою і пекучою, як лава у жерлі вулкану. Відчуття болю загострилось. І далі ніби видалили мозок з голови. Потім з'явилось відчуття невагомості, тіло нібито струм пронизував.

Такі препарати вводять солдатам, щоб під час бойових дій вони не хотіли спати і могли воювати без iжі і води доволі тривалий час, та є у цього препараті один маленький недолік — больові відчуття у поранених теж загострюються до оскаженіння, однак свідомість від болю втратити через той препарат ПР45 людина не може. Препарат було заборонено використовувати вже як рік, відтоді як виявили, що солдати від нього божеволіють, та чужинців заборона не стосувалась.

Міністр вдоволено посміхнувся, схилився над Гелом і прошепотів на вухо: Насолоджуйся, дитинко, далі буде ще приємніше. Підвісьте це стерво на подвір'i до «перекладини».

Та Гел його вже не чув, він намагався втримати у собі людину, на нього цей препарат діяв інакше. Та зміг перебороти себе і ніби провалився у безодню.

Отямився, коли відчув, як кістки зламаноi президентом руки почали знову загрозливо й болісно тріщати. Виявилось, що він на вулиці, висить у повітрі, прив'язаний за руки до чогось, схожого на дибу. На ньому лише розірванні й розрізані скальпелем штани, і різкий пахучий осінній вітер боляче шмагає його холодом. І міністр ходить навколо, ковтає розведений спирт з розцяцькованоi фляги. Ось він помітив, що Гел відкрив очі, зупинився, похитнувся, і щоб не впасти вхопився за трубу, яка підтримувала «перекладину», загрозливо прошепотів:

— Саме час щось казати, калтокієць…

— Ти мене дістав, — тихо прошепотів Гел, та міністр почув.

— Ти ще погрожуєш? — процідив крізь зуби пан Пантро, повернувшись до лідеанця з батогом, тихо, але чітко віддав команду: — Бий його… — І відійшов нерівною ходою.

Лідеанець стояв за спиною Гела і грався батогом, наче гімнастка кольоровою стрічкою, демонструючи майстерність.

Гел здригнувся, коли немовбито крізь сон почув клацання батога. І хоча батіг ще ні разу не торкнувся його спини, він відчував кожен рух, свист і подих повітря, який йшов від звивин шкіряноi гнучкоi поверхні страшноi зброi ката.

— Матимеш бажання ввічливо порозмовляти — кричи, — запропонував міністр. І сів на дерев'яну лавку, що стояла неподалік.

Препарат ПР45 і не підтримував Гела у свідомості, а повільно вбивав, як отрута.

Несподівано прямісінько на подвір'я безшумно «приземлилася» гравітаційна машина пана Варко. З неi, як чортики під час незапланованоi аваріi-посадки, повистрибували солдати, і останнім з поспіхом вийшов пан Варко Ліро.

Корде Пантро від несподіванки навіть встав на ноги.

Варко крикнув своiм солдатам:

— Зніміть прибульця! Негайно!

Летос здійснив посадку на асфальтне, розмальоване жовтими квадратиками покриття, на подвір'i, оточеному червоними двоповерховими будівлями, поряд з дивним старим гравітаційним апаратом — такі ще іноді використовували на планетах Коаліціi.

Мій катер відчинив люк тільки-но торкнувшись «землі». Я вистрибнула на той асфальт, і тільки тоді помітила, що забула взутись, асфальт виявивя неприємно холодним. На моiх руках були наруччі з мініатюрним автономним силовим полем, тому я була для копроконців невидимою. А Летос силове поле на цій планеті взагалі ще з себе не знімав, а ще крім силового поля увімкнув багато різних засобів захисту від усіляких радарів. Ми ж бо були на військовій базі.

Я вибігла, та зрозуміла що, по-перше, не знаю що робити, а по-друге, від мого втручання вже нічого не залежить. Запізнились…

Міністр Корде Пантро накинувся на Варко:

— Ти не розумієш! Ми не можемо дозволити iм втекти, вони ж повернуться з помстою!

— Якщо ти iх вб'єш, калтокійці все одно помстяться, — буркнув Варко, відсторонивши міністра.

Довгий і Старий підбігли до перекладини й перерізали мотузку, на якій висів прибулець. Старий підхопив Гела і поклав під перекладиною. Гел не рухався. Лежав у піску, як побите кошеня.

Лідеанець розчаровано звернув свій батіг у зміiні кільця.

Коре вибіг з дверей госпіталю, побачив Варко, полегшено зітхнув. Побіг до Гела, підтримуючи здоровою рукою зламану.

Корде Пантро істерично закричав до лідіанців, які все ще стояли біля перекладини і чекали наказів:

— Вбийте його! Вбийте негайно! Стріляйте у нього!!!

Три лідеанця відразу ж спрямували на Гела пістолети, знімаючи iх з запобіжників, ще мить і натиснуть на гачки. Коре зрозумів, що не добіжить. Обхопив голову руками і скрикнув від болю в пошкодженій руці.

Командуючий копроконськими військами з усієi сили вдарив міністра планетарноi безпеки в обличчя, той впав. А Варко відмінив наказ:

— Ви найняті президентом, я, друга людина на цій планеті, відміняю наказ арештованого міністра! Лар, Шен, зачиніть пана Корде Пантро у місцевій в'язниці. А ви, панове найманці, поки що вільні, віддайте зброю і відпочивайте. — Лідеанські найманці підкорились, тим більше, що плац, де все відбувалось, оточили солдати місцевого гарнізону.

Коре полегшено зітхнув. І, дійшовши до Гела, присів біля нього навколішки, перевернув цілою рукою. Та Гел на його очах за якусь мить майже непомітно перетворився у величезного звіра. На колінах лікаря вмістилась тільки голова зі страшною пащекою. Варко від несподіванки так і сів на лавку. Знічено й збентежено прошепотів:

— Перевертень.

Коре з поспіхом попередив Варко:

— Забирай звідси людей. Всіх. Бо буде біда. Людина мертва, а звір живий.

Варко зрозумів, встав на неслухняних ногах, і наказав Старому і Довгому керувати евакуацією.

Першою моєю думкою було припущення, що навіть якщо б я могла зупинити мого брата, я б його не зупиняла. Коре для нього що улюбленець, він його не зачепить, навпаки захищатиме, а на інших мені зараз було начхати. Бо вони таки вбили Гела. Та з'явились сумніви, Варко рятував його, і ті солдати теж, а інші ні до чого. Як мені боляче. Я підійшла до Гела і Коре, присіла поряд с нашим лікарем і обняла величезну голову звіра, який був моiм братом, притулилася обличчям до сірого довгого хутра.

На плацу за дві хвилини зникло все живе окрім дивноi маленькоi тварини, схожоi на кішку, великого звіра, що ще не прийшов до тями, лікаря Коре, мене, Рола, що нечутно підійшов до нас, навіть не ховаючись за прикриттям силового поля, і Варко, що стояв неподалік, безстрашно очікуючи на майбутнє. Він зацікавлено дивився на Рола. Я також зняла з себе захист силового поля.

— Я мав би передбачити, що ти з'явишся тут, — сказав Варко мені.

Коре повернув голову на голос друга і сердито прошепотів:

— Іди звідси, він тебе першого вб'є.

— Його можна якось зупинити? — Варко залишався стояти на місці.