Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт - Страница 36

Один середньозахідний листок виголошував:

Інші висловлювались по-різному:

“Верайєті” вигукувала:

Однак усі звіти були написані в схвальному тоні й одностайно визнавали Лору Смайт казковою красунею, а вміщені поряд фотографії, хоч які вони були недосконалі, наочно свідчили, що йдеться справді про надзвичайно вродливу жінку. Фотографії в журналах відрізнялися ліпшою якістю і не залишали жодних сумнівів у тому, що міс Смайт перевершує всі відомі зразки жіночої краси.

Міжнародні агентства швидко поширили ці повідомлення та фотографії по всіх частинах світу. Англійські газети приділили Лорі Смайт найбільшу увагу, бо мали з реклами “Врододію” непогані прибутки. Деякі газети вмістили новину на одній сторінці з рекламним оголошенням, так щоб перший-ліпший читач міг помітити зв’язок між ними. Навіть “Таймс” урочисто повідомляла:

Пол Дарк читав газетні повідомлення з видимою цікавістю, потім вирізував їх і складав у теку — на майбутнє. Рекламна кампанія ще тривала — сягнувши свого апогею, вона наближалася до кінця, що мав настати днів за десять. Тепер було цілком очевидно, що решта оголошень та рекламних телефільмів привернуть увагу найширшого кола читачів і глядачв: публіці не терпілося побачити на власні очі останні ступені перетворення Лори Смайт у найпершу красуню світу — певна річ, з допомогою “Врододію”. Американський кореспондент одної фінансової газети повідомив, що косметичний концерн “Глорія” підписав з фірмою “Черіл” угоду, яка надала йому право виробляти “Врододій” у Сполучених Штатах і використовувати Лору Смайт у широкій рекламній кампанії. Такі ж кампанії було передбачено провести згодом у Франції, Німеччині, Італії та скандінавських країнах. Скидалося на те, що “Врододій” пошириться по всьому цивілізованому світу, — і це зробила дівчина, яка, попри всю свою вроду, мало чим різнилася від піддослідної морської свинки.

Нарешті Дарк ухвалив рішення. Здавалося, сама доля послала йому нагоду відшкодувати заподіяну кривду. Волею випадку Безіл Бомон виїхав у відпустку до Алжіру. Тепер він, Дарк, має два тижні, протягом яких “Очевидець” цілковито залежатиме від нього, і тільки він відповідатиме за те, що буде надруковано. Щоправда, йому не хотілося втягувати Мері Стенз у колотнечу, що неминуче мала зчинитися після того, як буде опубліковано повне викриття досліду фірми “Черіл”, проте він розміркував, що вберегти її неможливо і що зрештою весь цей галас може навіть піти їй на користь, хоч який би він був неприємний з першого погляду. Адже недарма в журналістських колах здавна кажуть: всяка реклама — добра реклама. Зрештою, головний товар дівчини — краса, і він, безперечно, матиме попит навіть тоді, коли перестане існувати “Врододій”. Вона буде так само потрібна в кіно й телебаченні і, може, навіть виграє, позбувшись своїх обов’язків живої реклами. Часу лишалося не так уже й багато. Треба було замовити кліше для чотириколірного друку обкладинки, щоб їх виготовили якомога скоріше, поза чергою. Кілька наступних днів піде на те. щоб зробити кліше для друку в одну фарбу й підготувати рукопис до складання. Судячи з обсягу матеріалу, зібраного в теках, репортаж майже напевне забере чотири, а то й п’ять щільно зверстаних сторінок.

Дарк зняв трубку внутрішнього телефону й подзвонив Бренді Мейсон.

— Редактор побутового відділу, — обізвалася вона.

— Це Пол, — швидко, немов кудись поспішаючи, заговорив Дарк. — Що ти збираєшся давати на своїх сторінках у найближчому номері?

— О, нічого особливого. Фотонарис про італійські моделі зачісок, розповідь про антикварні меблі та ще невеличкий матеріал про новітні способи утеплення старих будинків.

— Зніми це все, — звелів Дарк. — Я забираю всі твої сторінки під репортаж про “Врододій”.

Довгу хвилю трубка мовчала, тоді почулося стривожене запитання:

— Чи розумно це, Поле? Адже його заборонив сам Хеннінгер.

— Про це там також розповідатиметься. Про всі потаємні ходи й потурання шахраям. Можливо, Хенніигерові воно й не сподобається, але це правда, а “Очевидець” ніколи не боявся казати правду.

— Ти наражаєш себе на великі прикрощі, Поле.

— Я й раніш мав їх, але вистояв. Не турбуйся, Брендо. Всю відповідальність я беру на себе і все зроблю сам, так щоб нікого в це не вплутувати, А коли репортаж буде надруковано, сам звітуватиму перед Бомоном і Хеннінгером. Мені треба поставити їх перед фактом. Тоді ні одному, ні другому не залишиться нічого іншого, як приємно всміхнутись.

— Хеннінгер може звільнити тебе.

— Сумніваюся. Це неодмінно підхоплять інші газети, і він матиме дуже кепський вигляд.

Міс Мейсон скрушно зітхнула.

— Подумай гаразд, Поле, перш ніж іти на такий ризик.

— Я вже про все подумав. Це єдина нагода надрукувати репортаж — поки нема Бомона. І я його надрукую, Брендо.

— Ну що ж… — невпевнено мовила вона. — Зичу всілякого успіху. Може б, я якось непомітно чим-небудь тобі допомогла?

— Ні. Це моя особиста справа.

Він поклав трубку й присунув до себе аркуш паперу. Тоді взяв ручку й великими друкованими літерами вивів:

Потім висунув шухляду письмового столу й витяг з неї розбухлу теку з рукописом і фотографіями, що мали порушити самовдоволений спокій Фасберже та його спільників.

Аманда Белл писала листа Лорі Смайт, якого мали приставити до Голлівуду того ж таки дня авіапоштою. Основна тема листа була цілком таємна, і вона вирішила написати його сама, щоб навіть секретарка не дізналася про зміст. Писала швидко й упевнено, тонким і прямим, майже чоловічим почерком. У листі говорилося: