Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях меча - Олди Генри Лайон - Страница 97
І цей крок теж був мистецтвом.
А тут, у Шулмі, у нашому минулому, ремесло й далі залишається ремеслом, уміле й швидке вбивство залишається запорукою власного виживання, і бойова лють кипить, не переплавляючись у душах ненароджених майстрів, і бризки цієї лави солоні й багряні…
Але тоді ми – ми, кабірці, діти емірату – невже волею долі ми всі відступили на крок назад, просто повернувшись до кривавого ремесла?
Хороше запитання.
Чи є на нього хороша відповідь?
Я почував, що відповідь уже світиться десь на краєчку моєї свідомості, і спробував схопити її за вихор, не дати вислизнути – і не дав.
Відповіддю була стіна.
Стіна, тупик, у який уперлися ми – і люди, і Звитяжці емірату. Ми відточили до майже немислимої досконалості леза клинків і Майстерність Контролю; Бесіди наші стали витончені й блискавичні, а ми самі – чемні й безтурботні; ми насолоджувалися життям і своїм мистецтвом, ми забули про те, звідки вийшли – з бруду, з крові, але людська дитина теж народжується в крові й муках, а Звитяжець – у вогні й гуркоті…
І ми справді розучилися вбивати. Ми відітнули цю частину буття – і я стверджую, що це погано, якими б жахливими не здалися мої слова. Бо настав день, коли мистецтво зіткнулося з насильством і не змогло протистояти йому – мертвий Шамшер у пилюці, моя відрубана рука на турнірному полі, Друдл і Дитячий Учитель у клятому провулку!
Чисте Мистецтво відкинуло Ремесло, з якого колись народилося, тоді просто забуло про існування предка – і поплатилося за безпам’ятство.
Тьмяні й батиніти були неправі й праві одночасно; так само, певно, як і ми.
А зараз… зараз ми вміємо вбивати. І вміємо не вбивати. Ми не всесильні, і силам нашим є межа, але ми здатні вибирати, і справа не в ремеслі й мистецтві, не в житті й смерті, а у виборі, який наш і тільки наш.
У вільному виборі.
У виборі між вогнем Масуда й водою Муніра.
– Вибір… – задумливо вимовив Уламок, про якого я геть забув, як і про те, що погладжую його руків’я рукою аль-Мутанаббі. – Зробити крок уперед, відмовитися від ремесла й убивства, набувши мистецтва й радості… А якщо зробити ще крок? Від мистецтва – куди? Що – там? Там, де, може, все зливається воєдино, де немає ні життя, ні смерті, ні вбивства, ні відмови від нього…
Що – там?
Ремесло.
Крок.
Мистецтво.
Крок.
Що далі?
Чи зуміємо ми зробити цей крок? Чи ми вже ступили, самі того не усвідомлюючи?
Ще один крок на Шляху.
На Шляху Меча.
Розділ 24
1
– Дрібку сушеної трави чимук, два очищені корінці сухоросту, півжмені товченої жовтуниці, топлене масло…
– Ти запам’ятав усе з першого разу? – шаман здивовано глянув на Коса. – У тебе хороша пам’ять. Майже як у мене.
– Я не запам’ятав, – у свою чергу здивувався ан-Танья. – Я записав.
І продемонстрував шаманові свої записи.
Слово «записав» Кос вимовив кабірською, оскільки шулмуською його не знав. Як, утім, і я. Але шаман здогадався.
– Записав? – повторив Куш-тенгрі по-кабірськи. – Ось цими значками? Усе, що я казав? Так?
Кос ствердно кивнув.
– Знаки, що розмовляють, – задумливо мовив Неправильний Шаман, почухуючи кінчик свого довгого пташиного носа. – Знаю. У нас теж є. Але інші. Ними не можна записати те, що я казав. Лише найпростіше. П’ять дюжин воїнів пішли в похід. Повернулися три дюжини й ще два. Спалили стійбище маалів. Отаке. Ваші знаки балакучіші від наших. Потім навчиш.
– Навчу, – охоче погодився Кос, а я раптом звернув увагу, що в розмові з шаманом ан-Танья тримається особливо запобігливо й бездоганно чемно. Намагаючись не дивитися в очі.
Що ж, тут я його розумів…
– Навчу, – повторив Кос і помахав у повітрі своїм аркушем. – А ви хіба все це дослівно пам’ятаєте? Я маю на увазі – ви, шамани?..
– Звичайно, – байдужно кинув Куш-тенгрі, подумав і уточнив. – Ми, шамани. Воїни не пам’ятають. У воїнів вітер у голові. Всі слова видуває. А нас із дитинства вчать бачити й пам’ятати. Або пам’ятати й бачити. Ось…
Він мигцем глянув на гурт ориджитів, що йшов під Коблановим проводом облаштовувати похідну кузню; глянув і одразу відвернувся.
– Скільки людей? – різко запитав шаман.
Як батогом хльоснув.
Кос, який теж спершу глянув у той бік, а тоді знову втупився в Неправильного Шамана, задумався, намагаючись не повертати голови до ориджитів.
– Вісім, – невпевнено заявив ан-Танья. – І Коблан із Тохтаром.
– Сім, – відрізав шаман. – Сім ориджитів, ваш коваль і хитрун Тохтар. Хто з них у шапках, хто – без?
Кос зам’явся.
– Гаразд, – змилостивився шаман. – Нехай буде не хто. Нехай буде – скільки. Скільки шапок на дев’ятьох людях?
– П’ять, – буркнув Кос.
По моєму, навмання.
– Три, – підсумував шаман, і мені навіть не захотілося його перевіряти. – У кого з дев’яти волосся на вуха спадає, а в кого назад зачесане?
Ан-Танья лише руками розвів.
– У коваля вашого волосся кучеряве, вуха стирчать, – почав Куш-тенгрі, – у Тохтара волосся мало, а ось вуха закриті; троє дітей Ориджа кінські гриви відростили, незабаром не те що вух – очей видно не буде… ще троє волосся ремінцем пов’язали й назад закинули; один – лисий. Геть. Далі будемо чи вистачить? Так?
– Вистачить, – в один голос сказали я й Кос.
– Шаман мусить не дивитися, а бачити, – повчально завважив Куш-тенгрі. – Шаман не запам’ятовувати повинен, а пам’ятати. Інакше він – поганий шаман. Життя зрозуміти не зможе. Пропажу знайти не зможе. Долю довідатися не зможе. Пророчити її не зможе. Нічого не зможе. Такий шаман – і не шаман зовсім.
Кос розуміюче кивнув, а Я-Єдиноріг подумав: «Пророкувати. Долю дізнаватися. Гуси, камінчики, волосся… очі твої ненаситні. І взагалі – як він довідався про моє прибуття? Як у степу знайшов?»
Схоже, Куш-тенгрі міг багато такого, про що ми й гадки не мали. І це в Шулмі, у дикій Шулмі, де життя не варте й тріснутого горняти! Було в умінні шаманському щось, пов’язане з кроком від ремесла до мистецтва, з люттю й радістю, з вибором між Масудом і Муніром…
І Я-Єдиноріг ще подумав, що справа, напевно, не в пам’яті, гостроті зору чи якихось особливих навичках (хоча й у них теж), а в стані душі, який дозволяє зливатися з тим, що відбувається. Ми теж у стані Бесіди встигаємо чимало такого, чого в повсякденному житті й помітити б не встигли!
– Будемо говорити, Куш-тенгрі? – запитав я.
– Будемо, – ледь помітно усміхнувся Неправильний Шаман. – Тільки завтра. Зранку. Так?
– Так, – відповів Я-Єдиноріг, і рушив до Коблана, який гримів язиком не гірше від молота – через що ориджити працювали якщо не краще, то бодай значно швидше.
Завтра – отже, завтра.
2
А завтра виявилося зовсім поруч.
І таким же, як учора – намет, шаман, і я з Єдинорогом і Уламком.
– Ти дозволиш мені глянути на твоє минуле, Асмохат-та? – мало не врочисто запитав Куш-тенгрі, всідаючись навпроти.
Ні, я не сумнівався в можливостях шамана. На його обличчі було написано, що він хоче не розповідь мою вислухати – а саме глянути. Самому.
Але чи варто йому показувати?
– Варто, – рішуче заявив Єдиноріг.
– Варто, – погодився Уламок, зловтішно блиснувши. – Нам приховувати нема чого.
Я вслухався в це «нам» і зрозумів задум Звитяжців.
– Що ж, шамане, дивися, – я й сам внутрішньо усміхнувся, звільняючи Єдинорога від піхов і простягаючи його вістрям до Неправильного Шамана. – Так, здається, це робиться?
Куш-тенгрі, не підводячи очей, простягнув руку й неспішно зімкнув пальці на клинку Єдинорога. Якийсь час нічого не відбувалося, я розслабився й пропустив той момент, коли допитливо похмурий погляд шамана блиснув назустріч мені, як воронована сталь, і, провалюючись у тьму, я встиг міцніше схопитися за руків’я Єдинорога, і… і стати ним.
У тьмі або при світлі, тут або ніде, учора або завтра – лише Меч стоїть спокійно під небом!
- Предыдущая
- 97/120
- Следующая