Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях меча - Олди Генри Лайон - Страница 96
І тут я відволікся, зацікавившись розмовою за моєю спиною.
Асахіро, який останнім часом став напрочуд миролюбний, длубався в зубах довгою колючкою й жартував із новоспеченого нойона Кулая, а тоді почав говорити на теми більш загальні й навіть, можна сказати, піднесені.
Говорили шулмуською й доволі швидко, але я встигав уловлювати зміст.
– Убивати – погано, – вселяв шулмусам ситий Асахіро, і шулмуси дружно кивали головами. – Убивати – дуже погано. Спершу ви один одного, відтак ми один одного, потім ви – нас, ми – вас… І що? Хіба в цьому звитяга? Чи не краще військове вміння без крові виявити, по-дружньому, а потім разом піти араку пити?!
– Краще, – подумавши, вирішив Кулай. – Значно краще.
Шулмуси оживилися, дехто засміявся, а Тохтар-кулу поліз за бурдюком, зрозумівши Асахіро занадто буквально.
Бурдюк забрали подалі – це Фаріза постаралася, – старий Тохтар невдоволено прищулився, почмокав губами й повернувся до Асахіро.
– Добре сказав Асахіро-ецеге, – поволі почав Тохтар, і я чітко побачив, як в очах старого лиса забігали хитрі вогники. Ецеге – воно, звичайно, ецеге, і незабаром усі мої приятелі в «батьки» шулмуські виб’ються, а деякі навіть і в матері… отож, навряд чи Тохтар хоч слово без шпильки скаже, та й саме «ецеге» для кабірського вуха – ніж гострий…
– Добре сказав Асахіро-ецеге, смачно, солодко, вуха тішаться, ще хочуть… Убивати – погано. Пам’ятаю я, років зо два тому в племені аруданів ув одного мисливця молодша дружина пропала. Що ж, пропала – й пропала. Украли, певно. Буває. Потім ще однієї жінки не долічилися. І ще. Захвилювалися арудани – ворог жінок краде, незабаром усіх украде! Чи не злий мангус з’явився?! Потім у степу дружину мисливця знайшли. Мертву. Хто вбив? За що вбив? Якщо мангус – чому не з’їв?! Якщо людина – навіщо вбив? Украсти – зрозуміло, а вбивати – нерозумно! Що з мертвою жінкою робити?! Покликали шамана. Прийшов шаман Безликого, воїнам в очі глянув і на кульгавого табунника вказав. Це він, каже, жінок краде. Глумиться не по-чоловічому, а опісля вбиває. Щоб мовчали, щоб не сказали нікому. Арудани кульгавого табунника до двох жеребців прив’язали, жеребців у степ погнали, кривавими жмутами степ усіяли. Не пропадали більше жінки в аруданів. А я зараз Асахіро-ецеге слухаю, вуха тішу, серце тішу, думаю: «Убивати – погано. Краще араку пити. Даремно тоді арудани кульгавого табунника вбили, зовсім даремно… араку з ним пити треба було…»
– Дурень ти, Тохтаре, – зашарівшись обірвав старого Асахіро. – Такого табунника тричі вбити треба було!..
Вони ще про щось говорили – а я задумався зовсім про інше. Чи були в нас у Кабірі вбивства – я маю на увазі, раніше? Ґвалт? Збройні грабунки? Ні. Не було. Не чув про таке – принаймні, до появи втікачів із Шулми. Крадіжки, шахрайства, підробки, хабарі – були. Грішні люди, лише Творець безгрішний… Але не страчувати ж людину за крадіжку?! Ото й обходилися без страти. Батогів усипати – це так. Крім того, в’язниця є, рудники зрештою!.. Але страта?!
Хоча, з іншого боку, я чудово розумів аруданів.
Чому в нас не було своїх кульгавих табунників? Хіба ми кращі від шулмусів? Ні, ми не кращі…
Тоді чому?!
– Звитяжці не дозволяють, – почув я всередині себе голос Єдинорога. – Ми ґвалту не приймаємо… принаймні, раніше. Якби спробував грабіжник голіруч напасти на Придатка зі Звитяжцем, та ще й у Кабірі – що вийде? А якщо ти й сам зі Звитяжцем – то й не станете ви ні на кого нападати! А папір підроблений написати або вкрасти що – це дрібниці, люди й без нас упораються, ми про те і знати не будемо… Зате коли людське дитя змалку до Звитяжця повагу має, – воно, й подорослішавши, його на погану справу не підніме. І себе забруднити побоїться, і клинок родовий…
Ні, я не у всьому був згоден із Єдинорогом, але почасти він має рацію. Для насильства потрібна зброя або хоча б розуміння того, що насильство – уже саме по собі зброя… А Звитяжці – це не зброя.
Але ж…
4
– Послухай, Єдинороже… чим, властиво, ми, люди емірату й Звитяжці, відрізняємося від шулмусів і Диких Лез? Тим, що вони вбивають, а ми – ні? Але ж і ми здатні на насильство… Ти слухаєш мене?
– Я слухаю тебе, Чене. Продовжуй.
– Я ще не все розумію, але уявімо собі ось що… Гончар робить горщик. Це його ремесло – робити горщики. Воно його годує, ремесло це, та й від горщика користь безсумнівна: можна продати, можна води налити, можна ще що-небудь. Ремесло гончаря – горщики робити, ремесло садівника – вирощувати айву й персики, ремесло ткача – полотно ткати… а ремесло воїна? Шулмуса або Дикого Леза?! Що робить воїн?
– Убиває, Чене. Воїн – убиває. Уміло й швидко.
– Навіщо?
– Щоб вижити самому. Ремесло воїна – розумна лють.
– Так. Розумна лють. Щоб убити – і вижити. І взяти собі майно вбитого, або його жінку, або його коня – але не це головне. Головне – щоб вижити самому. І тому скільки не називай це вбивство звитягою, вмінням, подвигом, підлістю, або ще чим завгодно – та важливо, що це теж ремесло. Його вчаться, ним зберігають життя, ним забирають життя, воно приносить користь, ним можна торгувати, у нього свої тонкощі й навички…
– Так, Чене. Це ремесло. Як гончар робить горщик – так воїн убиває.
– А коли гончар робить не горщик, яких безліч, а вазу? Єдину у своєму роді? Яких до нього не робив ніхто й ніколи?! Якщо він тижнями ламає собі голову над формою завитка на ручці цієї вази – хоча ужиткової користі від цього завитка ніякої?!
– Це мистецтво, Чене. Не ремесло, а мистецтво. Не користь, а радість.
– А якщо воїнові начхати на життя й на смерть, якщо немає ворога й немає люті, а є він сам і його меч, і відблиски клинка, що виграє просто так, без життєвої мети й користі, креслять у нічному небі дивовижний візерунок, і ноги танцюють, не торкаючись землі, а китиця на руків’ї описує спіраль, що веде в нескінченність, і немає користі, а є радість, і ти – це меч, а меч – це ти, це світ, це небо й усвідомлення безсмертя, що вихлюпує через край тлінної плоті…
– Це мистецтво, Чене. Це мудра радість творчості, коли ми дорівнюємось Творцеві. Це крок від ремесла до мистецтва, це два береги одного струмка – розумна лють воїна-ремісника й мудра радість воїна-творця. Це крок від Дикого Леза до Звитяжця, від користі до краси, від тіла до душі!
– Так, Єдинороже. Є стан бою – і стан Бесіди. Є ворог – і Бесідник. Лють сутички й радість творчості. Бурхливе полум’я й незворушна водна гладь. Гордий Масуд і мудрий Мунір, вогонь і вода… І коли ми творимо Танець Меча, ми усмоктуємо в себе чужу лють і гнів цього світу, але переплавляємо їх у собі, як руду в горні, і удари наші швидкі, вони здаються смертоносними, і переможний крик вирішального руху змушує глядачів здригнутися й затамувати подих…
– …і ми уподібнюємося смерчу, який змітає все на своєму шляху – але всередині ми спокійні й радісні, ми незворушні, і смерч наш нікому не завдає шкоди, бо немає в нас люті й гніву, вони розплавлені й відлиті заново у формі Звитяжця, і глядачі…
– …і глядачі відчувають це, бо вони такі ж, як і ми, вони здатні співвідчувати, співпереживати, бути Бесідниками! А якщо ні…
– …а якщо ні – вони дивляться на нас зі страхом і повагою, і помисли вбити нас умирають у них, не народившись… бо вогненні струмки їхньої люті, їхнього гніву влилися в наше море, всоталися в нашу душу, і безвісти розчинилися в нашому спокої…
5
Ось чому в Кабірі не міг з’явитися кульгавий табунник-убивця! І злість, і страх, і лють – усе це з народження притаманне й людині, і Звитяжцям, але нас із дитинства вчать приборкувати ці почуття, перемелювати їх у внутрішньому млині спокою, проходити шлях від ремесла до мистецтва й, минаючи криваву битву, творити Бесіду. А якщо ми молоді й ще не здатні до кінця осягти таємницю створення військового мистецтва, нам допомагають інші, мудріші, спокійніші, які далі пройшли по Шляху Меча. Усі разом, ми зробили цей крок від орд Диких Лез і диких завойовників до Звитяжців і людей.
- Предыдущая
- 96/120
- Следующая