Доктор Сон - Кінг Стівен - Страница 40

От лишень психодухові тофу й квасоля не втримали вкупі тіло і душу Томмі Ваговоза, хіба не так?

— Раніше кругом було більше духу, — мовив Крук.

— Не клей з себе дурня. Це схоже на те, як мугирі кажуть, що п’ятдесят років тому сусіди були привітнішими. Це міф, і я не бажаю, щоби ти його поширював. Люди й без цього вже порядно знервовані.

— Тут ти на мене можеш покластися. Але я не вважаю, що це міф, любонько. Якщо ти добре про це подумаєш, самій стане ясно. П’ятдесят років тому всього було більше — нафти, дикої природи, орних земель, чистого повітря. Навіть чесні політики траплялися.

— Авжеж! — крикнула Роза. — Ричард Ніксон, пам’ятаєш такого? Принца мугирів?

Але він не купився на цю фальшиву приманку. Крукові, може, трохи й не вистачало олії в департаменті уяви і бачення, але його рідко можна було збити з колії. Саме тому він і був другим за старшинством після неї. Він навіть міг мати рацію. Хто може з певністю сказати, що поголів’я людей, що здатні забезпечувати так потрібне Правдивим харчування, не вироджується точно так, як популяція тунця в Тихому океані?

— Краще б тобі відкоркувати один із тих балонів, Розі. — Побачивши, як вона на це витріщила очі, він підняв руку, щоб утримати її від слів. — Ніхто про це не говорить уголос, але вся сім’я про це думає.

Роза не мала сумнівів, що так воно й є, а ідея, що Томмі помер через ускладнення, спричинені недоїданням, мала гидотну правдоподібність. Коли духу було недохват, життя ставало скрутним і втрачало свій смак. Вони не були вампірами, як у тих старих «хаммерівських» фільмах жахів, але їсти однаково мусили[157].

— А скільки часу минуло від сьомої хвилі[158]? — спитав Крук.

Він знав на це відповідь, так само як і вона. Правдивий Вузол мав обмежені здібності у передбаченні, але коли у мугирів наближалася якась дійсно велика катастрофа — сьома хвиля — вони всі її відчували. Хоча деталі атаки на Всесвітній торговельний центр почали для них прояснюватися тільки влітку 2001 року, про те, що щось мусить статися в Нью-Йорку, вони дізналися за багато місяців перед тим. Вона добре пам’ятала ту радість від передчуття. Роза припускала, що саме так почуваються голодні мугирі, коли чують запах якоїсь особливо смачної страви, що вариться в кухні.

Кожному вистачило удосталь того дня, і в наступні дні також. Серед тих, що загинули у зруйнованих Вежах, могло бути хіба що двійко духоголових, але коли катастрофа доволі велика, страждання, ґвалтовні смерті діють як збагачувальний чинник. Саме тому Правдивих і вабили такі місцини, як комах вабить яскраве світло. Виявлення поодиноких духоголових мугирів було набагато важчим, і тепер між ними залишилося тільки троє осіб, що мали такі спеціалізовані сонари у власних головах: Дідо Флік, Баррі Хінець та сама Роза.

Вона підвелася, вихопила з комода акуратно складений топ із викотом човником і натягнула його через голову. Як завжди, вигляд Роза мала розкішний і в певному сенсі аж трохи моторошний (оті її високі вилиці та дещо розкосі очі), але надзвичайно сексуальний. Вона знову посадила собі на голову капелюха і поплескала по ньому на удачу.

— Скільки лишилося повних балонів, як ти гадаєш, Круче?

Він знизав плечима:

— Певне, дюжина? П’ятнадцять?

— Десь близько того, — погодилася вона. Краще, якщо ніхто з них не знатиме правди, навіть її заступник. Останнє, чого вона бажала, це щоби теперішня занепокоєність перетворилася на відверту паніку. Коли люди панікують, вони розбігаються навмання. Якщо таке трапиться, Правдивий Вузол може розсипатися на порох.

Тим часом Крук дивився на неї, і то уважно. Перш ніж він зміг би побачити щось зайве, вона спитала:

— Ти можеш забезпечити нам ексклюзивно це місце на сьогоднішній вечір?

— Ти жартуєш? За сьогоднішньої ціни на бензин і дизельне парубок, який володіє цим місцем, не може заповнити й половини своїх парковочних місць, навіть по вікендах. Він радо вхопиться за такий шанс.

— Тоді зроби це. Ми використаємо балон духу. Перекажи всім.

— Буде зроблено. — Він поцілував Розу, одночасно гладячи їй одну грудь. — Це мій улюблений топік.

Вона розсміялася і відштовхнула його.

— Будь-який топік з цицьками всередині твій улюблений. Катай.

Але він затримався, в усмішці смикнувся кутик його губ.

— А дівчина ця, Гримуча Зміючка, усе ще нюшить біля твоїх дверей, красунечко?

Вона опустила руку і коротко стиснула йому нижче пояса:

— О, хай мені грець. Чи це не твою ревниву кістку я намацала?

— Назвемо це так.

Вона мала щодо цього сумніви, проте все одно це їй підлестило.

— Вона тепер з Сарі, і вони обидві тим абсолютно щасливі. Але, оскільки ми вже торкнулися особи Енді, вона нам може допомогти. Ти знаєш як. Повідом усіх, але спершу побалакай з нею.

Після того як він пішов, Роза замкнула «ЕрфКрузер», пішла до його кабіни й опустилася на коліна. Там вона вчепилася пальцями в середину килимка між водійським сидінням і педалями. Піднялася смуга килимка. Під нею відкрився металевий прямокутник з клавіатурою кодового замка. Роза набрала цифри, і ляда сейфа відтулилася, підскочивши вгору на пару дюймів. Роза її відкрила цілком і зазирнула досередини.

П’ятнадцять чи дванадцять балонів залишилося. Таким був здогад Крука, і хоча вона не могла читати членів свого Племені так, як могла читати мугирів, Роза була впевнена, що він свідомо применшив сподівану кількість, щоб підбадьорити її.

«Аби ж то він тільки знав», — подумала вона.

Сейф був прокладений пінопластом, щоби захистити балони у випадку дорожньої пригоди, і в ньому малося сорок гнізд. Цього прекрасного травневого ранку в Кентуккі тридцять сім балонів з усіх, що сиділи в тих гніздах, були порожніми.

Роза взялася за один з іще повних балонів і потягла його вгору. Легкий; зваживши його в руці, ви вирішили б, що він також порожній. Роза зняла ковпачок, перевірила під ним вентиль, упевнилась, що запобіжник на ньому недоторканий, і, знову замкнувши сейф, поклала балон — обережно, майже благоговійно — на робочий стіл, на якому лежав складеним її циліндр.

Після сьогоднішнього вечора залишиться тільки два.

Їм треба знайти десь потужний дух і заповнити принаймні кілька з тих порожніх балонів, і це треба зробити якомога швидше. Правдиві ще не опинилися в глухому куті — поки ще не зовсім, — але вони вже за кілька дюймів від нього.

3

Хазяїн «Затишку» і його дружина мешкали у власному трейлері — мертво встановленому на пофарбованих бетонних блоках. Квітневі зливи викохали безліч травневих квітів, ними поросло все переднє подвір’я містера й місіс Затишок. Ендрія Стайнер затрималася на хвильку, щоб помилуватися тюльпанами і фіалками, і тільки потім зійшла на три сходинки і постукала в двері великого трейлера «Редмен»[159].

Містер Затишок відчинив не зразу. Це був дрібний чоловічок з великим черевом, наразі обтягнутим спальною сорочкою в яскраво-червоні смужки. В одній руці він тримав бляшанку «Пабста Блакитна стрічка»[160]. В іншій — обмазану гірчицею ковбаску братвурст[161], обгорнуту скибкою пухкого білого хліба. Оскільки його дружина була якраз в іншій кімнаті, він скористався хвилиною для візуальної інвентаризації молодої жінки перед ним — від її кросівок до кінського хвостика на голові.

— Га?

Кілька осіб у їхньому Племені мали талант до присипання, але Енді в цьому була беззаперечно найкращою і її Навернення виявилося надзвичайно вигідним для Правдивих. Вона все ще вряди-годи користалася цим умінням, щоби цупити готівку з гаманців певного типу літніх джентльменів-мугирів, яких тягнуло до неї. Роза вважала це ризикованим і дитинячим, але знала з досвіду, що з часом прагнення до таких, як їх називала сама Енді, вихваток, розвіється. Єдиним прагненням Правдивого Вузла було виживання.