Божі воїни - Сапковский Анджей - Страница 102

У місті було дуже мало спеціалізованих олійників, потребу в олії повністю задовольняли сільські олійні. Виробництво олії intra muros[243] відбувалося в млинах як побічна діяльність, нею займалися мірошницькі челядники. Тепер, перед загрозою облоги, частину челядників покликали до зброї, решта вдень і вночі молола борошно на хліб.

Неоціненний вівтарист з костелу Діви Марії і на це знайшов спосіб. Саме на фарі він почув, як хтось пошепки повідомляв новину, що один з міських олійників має запаси, але приховує їх, щоб у відповідний момент збагатитися на спекуляції. Може бути, що він захоче продати діжку або дві. Задекларувавши готовність бути посередником у торгових переговорах, вівтарист пішов, бо вже сутеніло.

Наступного дня в місті запанувало сум’яття і збудження, люди бігли до Зеленої брами. Тож подалося туди й товариство. Скупчений на стінах натовп показував пальцями на стовпи диму, що здіймалися на півдні. Палали, йшла поголоска, Ренгерсдорф, Марцінув, Ганнсдорф і Желязно. Чорний дим, який вітер розвіяв у рваний султан, здійнявся невдовзі на захід від міста, над Шведельдорфом та Рошицями. Збудження міщан досягло зеніту. У поєднанні з більш ранніми звістками про те, що спалено Кунцендорф, дими на заході могли означати тільки одне — гусити брали Клодзько в кліщі.

— Завтра, — коли вони повернулися, Бісклавре промовисто подивився на Рейневана. — Завтра Краловець стане під містом.

— Встигну, — Рейневан показав на п’ять уже обгорнутих соломою дзбанів. — Досить влити олії, розмішати, зашпунтувати, засмолити. І все. Потім залишається підкласти їх там, де треба. Ти вже замислювався де?

Бісклавре по-вовчому усміхнувся.

— Аякже, — зловісно процідив він. — Це вже розплановано.

— Трутвейн з’явиться з хвилини на хвилину. Зараз має бути тут. Дасть Бог, з добрю новиною.

Однак Йоганн Трутвейн з’явився допіру о десятій годині дня, через годину після того, як в августинців віддзвонили нону. Але новини й справді приніс добрі. Олійник, повідомив він, продасть олію. Однак він вимагає…

Бісклавре, якому вівтарист прошептав на вухо ціну, скривився як середа на п’ятницю. Відвів Трутвейна убік, вони довго там торгувалися.

— Вирішено, — заявив він, повернувшись. — По товар підемо вночі. Олійник вимагає, щоб трансакція відбулася таємно.

Під вечір пожежі вже було видно з міста. Запалали Косцельники, Лещини, Павйова, Рушовіце, монастирське село Подзамек. Цивільних прогнали зі стін, їхнє місце зайняли озброєні люди. Оглядали бомбарди катапульти та інші грізного вигляду машини.

Дзвони міста били на Ап§е1из. Бісклавре стримався від коментарів, але Рейневан бачив і знав те, що й усі.

— Французе?

— Що?

— Я так розумію, що ти маєш можливість зв’язатися із Жехорсом?

— Правильно розумієш.

— А наша дорога втечі? Ти подумав про це?

— Ти переймайся своїми бомбами, Рейневане. Щоб вони вибухнули. Щоб заклинання подіяло здалеку.

— Я переймаюся цим. Навіть дуже. Ти просто не уявляєш наскільки.

Дзвін костелу Діви Марії трьома короткими ударами оголосив ignitegium — наказ погасити вогні і світла. Порядні міщани за цим сигналом мали кластися до ліжок.

Рейневан, Бісклавре, Шарлей та Самсон не були порядними міщанами. Не належав до їх числа і Йоганн Трутвейн, який з’явився на Молочній присмерком. Коли стемніло, почали прокрадатися у бік Водних воріт, на Різницьку вулицю.

Попри оголошене ignitegium місто не спало, було неспокійне. Зрештою, цьому важко було дивуватися: на півдні і заході небо осявали заграви, ворог майже біля самих воріт. На підваллях горіли солдатські вогнища, вартові перегукувалися на стінах, вуличками гупали кроки патрулів. У таких умовах шлях зайняв їм більше часу, ніж вони передбачали. Трутвейн почав боятися, що олійник не буде чекати, вирішить, що вони передумали.

Його побоювання, здавалося, були обґрунтовані. На Різницькій панувала темрява, у жодному з вікон вони не помітили ні свічі, ні каганця. Однак хвіртка на подвір’я була відчинена.

— Шарлею, Самсоне, — шепнув Бісклавре. — Залишіться тут. Дивіться пильно.

Шарлей поклав руку на рукоять фальшіона, Самсон не менш промовисто підняв свій гудендаг. Рейневан намацав рукоять стилета, услід за Бісклавре та Трутвейном заглибився в темряву підворіття, що смерділо котами.

У вікні в самому кінці подвір’я мигтів і зблискував вогник свічки.

— Це там… — шепнув Трутвейн. — Ходімо…

— Зараз, — просичав Білувальник. — Стійте. Щось тут не так. Щось тут…

З темряви вискочили й кинулися на них кільканадцять стражників.

Рейневан уже якийсь час стискав у кулаку один з амулетів Телесми, зроблений з уламка фульгуриту. Тепер досить було крикнути заклинання.

— Fulgus fragro!

Пролунав оглушливий грім, сліпучо блиснуло, повітря вибухнули зі свистом, від якого позакладало вуха. Рейневан кинувся втікати слідом за Трутвейном. За ними погнав Бісклавре, який перед тим ще встиг шмагонути кількох осліплених та оглушених стражників своєю андалузькою навахою.

Однак засідка була підготована старанно, шлях до відступу було відрізано. Коли вони вискочили на вулицю, то потрапили прямісінько у веремію бійки. Шарлей і Самсон ставили опір щільній громаді пахолків.

— Живими брати! Живими! — пролунав гучний наказ.

Рейневанові був знайомий голос того, хто наказував.

Він почув, як хтось хапає його за карк. Дістав стилет, ще дістаючи розмашисто сіконув, обернув рукоять у долоні, штрикнув згори, крутнувся, різонув широко, навідліг, зразу ж після цього, використовуючи позицію, — справа наліво. Почув крик, кров забризкала йому обличчя, під ноги впали два тіла. Кров забризкала його знову, але цього разу це була справа рук Шарлея та його кривого фальшіона. Його знову хтось цапнув, водночас блокуючи руку з ножем. Глухо стукнуло, захват ослаб. Самсон був поруч, нищівними ударами гудендага вкладав на землю чергових нападників. Але нападників прибувало.

— В ноги! — крикнув Бісклавре, колючи і ріжучи навхрест навахою. — Ходу! За мною!

За французом погнав Шарлей, на бігу сік фальшіоном, нападники розбіглися перед ними на боки. Рейневана знову хтось ухопив, але дістав стилетом в око, завив і відскочив. Коли він парирував удар другого, ніж брязнув об ніж, сталь — об сталь, аж іскри посипалися. На щастя, озброєний ножем звалився під ударом гудендага, як віл на різні.

Рейневан висмикнув з-за пазухи обгорнутий соломою глечик. П’ять бомб залишилося в купецькому домі на Молочній. Ця була шоста.

— Ignis! Atrox!! Яг, Даг, Гораг!

Засичало, страшенно гримнуло, усе навколо осяяв могутній вибух, рідкий вогонь широко розбризнувся і розлився, липнучи до всього, що було поблизу. Усе, що було поблизу, загорілося. У тому числі поскладане дерево, побілена стіна будинку, каміння бруківки і помиї в канаві. І кілька нападників. Вереск попечених здійнявся аж до зоряного неба. А в світлі вогню Рейневан помітив знайомий силует. Чорний плащ, чорний вамс, чорне волосся до плечей. Пташине обличчя і ніс, ніби пташиний дзьоб.

— Живцем брати! — крикнув Стінолаз, затуляючи обличчя від вогню, який аж гудів. — Вони мені потрібні живими!

— В ноги! — Самсон сіпнув за плече паралізованого жахом Рейневана. — В ноги!

— Горить! Горить!

Вони мчали щодуху, вуличка за ними стугоніла від тупоту переслідувачів.

— Живими їх! Жи-иви-ими!

— Горить! Гори-и-и-ить!

Вони бігли з усіх сил, а сил додавав панічний страх. Розуміли, що означав наказ брати живцем. Довге, повільне конання в катівні, припалювання боків розпеченим залізом, виламування суглобів, розтрощування кісток у кліщах і лещатах. Люта смерть на ешафоті. “Тільки не це, — думав Рейневан, який біг великими скачками, як хорт. — Тільки не Біркарт Грелленорт”.