Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 20

Хай так. Бурт погодився виконувати накази росіянина, промовчав навіть, коли Докучаєв демонстративно перевірив свій револьвер і заховав його за пасок, даючи Славкові зрозуміти: він озброєний, а його напарник — ні. Подумавши трохи, Бурт вирішив не порушувати питання про зброю. Він чомусь дуже спокійно розсудив — у разі чого піде в рукопашну або на бандитів, або на ефесбешників. Подібний спосіб ведення бою його особисто ще жодного разу не підводив. Навіть затятий бандюга подумає хвильку, перш ніж навести ствола на живу людину, тоді як він, Славко Бурт, спочатку лупить, потім уже думає, для чого він це зробив. Отже, заспокоїв себе він, його кулаки все одно випередять кулю.

Усе сталося так, як спланував Докучаєв. Спочатку даїшний «Мерседес» просто рухався в потоці інших машин по трасі. Далі Нікодімов подзвонив колезі на мобільний, повідомлення було дуже коротким. Докучаєв пояснив Буртові — «клієнта» ніби вдалося вирахувати, зараз Ваня пожене його просто на них, треба виходити на позицію. Славко так само перетнув трасу по діагоналі, причому навряд чи когось здивувало таке надто явне порушення з боку машини автоінспекції.

За десять хвилин Бурт зрозумів — почалося. Джип та «бімер» мчали просто на них, він легко вистрибнув з черева «мерса», зробив крок навперейми, махнув смугастою паличкою. Нікодімов зупинився відразу, джип проїхав трошки вперед і став так, щоб загородити своїм корпусом автохулігана, зробити неможливою будь-яку втечу від справедливого покарання.

Нікодімов вийшов, вигукнув бадьоро:

— Які проблеми, командире? Бач, тут декому дороги мало!

Дверцята джипа так само відчинилися з боку водія.

Поруч пригальмувала Ігорева «Шкода». Шульга, зовсім не думаючи про наслідки, вискочив мало не на ходу, обійшов капот і посунув просто на джип. Пальці стиснуті в кулаки.

Славко Бурт досі не уявляв собі подальшого плану дій ефесбешників. Але після появи на сцені Шульги зрозумів: якими б не були ці плани, вони від цієї миті полетіли шкереберть.

Дверцята джипа лунко зачинилися. Всередині був хтось, хто знав Шульгу в обличчя — інше Славкові на думку не спало. Більше він узагалі ні про що не думав. Зрозумівши — маскарад закінчено, Бурт так само рушив до джипа, обходячи машину з лівого боку.

Загарчав мотор. За мить джип зрушить із місця, і тоді…

За спиною Бурт почув дивний звук, потім щось тріснуло, і «крузак» повільно почав присідати на праве переднє колесо, з якого шумно, зі зміїним сичанням виходило повітря. Знову тріск — і праве заднє колесо так само почало просідати.

Нікодімов уже стояв біля правих задніх дверей джипа, стискаючи в руці револьвер із глушником на стволі. Докучаєв, так само з револьвером, широкими стрибками поспішав на допомогу, заходячи до машини з іншого боку.

На трасі утворився невеличкий затор, проте всю дорогу їхні машини не загородили. Ті, хто проїжджав повз них, бачили даїшну машину й більше нічим не цікавилися. Народ звик до різних міліцейських операцій, на які краще не звертати уваги, бо відразу звернуть увагу на тебе.

Силовий контакт почався.

9

Шульга добіг до джипа на мить раніше за Докучаєва, рвонув на себе передні дверцята. Вони не піддавалися, тут наспів ефесбешник, показав водієві револьвер, крикнув:

— Вилазьте, бо постріляємо к хуям!

— Скло броньоване! — почулося зсередини.

— Тоді в бак шмальнемо!

— Не дурійте! З нами заручниця, яка вас, мабуть, цікавить!

— І куди ви з нею поїдете? На чому? На хую верхи? — з цими словами Докучаєв пальнув у колесо, куля пробила покришку, повітря зі свистом почало виходити, Шульга навіть позадкував.

— Значить, так і будемо сидіти! Поки вам не набридне! — озвався той самий голос.

Почувши це, Бурт крутнувся на підборах, кинувся до «Мерседеса», сів за кермо і, перш ніж хтось устиг отямитися, трохи здав назад, виїхав на трасу просто перед джипом і завмер. Висунувши голову з вікна, Славко прокричав:

— Я контужений, блядь! Зараз як розженуся — гаплик вам усім! Розійдися, бичата, на хрін! Зараз вони побачать танковий удар! Ну!!! РОЗІЙДИСЯ!!!

І враз усі, хто бачив це — невидимі за тонованим склом люди в джипі, озброєні професіонали з російського ФСБ, що тримали джип на двох револьверних стволах, троє Славкових друзів, котрі взагалі виконували функції пасивних спостерігачів — усі усвідомили: Бурт чудово знає про наслідки танкового удару. «Мерседес» — не найгірша машина, але все ж таки не танк. «Лендкрузер» не витримав би танкової лобової атаки, але звичайнісінький «мерс» особливо йому не зашкодить. Хіба подряпає трохи передок, зате його, «мерса», капот точно набуде форми російської гармоніки. Зсунути з місця моцний джип «мерсові» вдасться хіба з десятої чи хоча б із шостої спроби. За умови, якщо водієві нема чого робити, як розганятися й таранити «крузака» знову, знову і знову. Та найгірше в цій ситуації ось що: чоловік, який осідлав «Мерседес», таки справді стане затято раз у раз атакувати джип. Аж поки не розгатить машину остаточно, ухайдокається сам чи з джипових нутрощів нарешті не виповзуть його мешканці. У цій затятості, попри очевидну нерівність сил, — очевидна перевага Славка.

Тому, зрозумівши, що Бурт не жартує, Докучаєв зробив кілька кроків убік. Нікодімов таки не поспішав відступати, тримав дверцята під прицілом. Шульга затарабанив по корпусу джипа, але Докучаєв, підхопивши його під лікоть, змусив Ігоря відійти подалі.

— ТАНКОВИЙ УДАР!!! — удруге повідомив Бурт, хряснув дверцятами «Мерседеса», машина знову трохи здала назад. Ще мить — і вона, розігнавшись, полетить просто в лобову, Бурта не зупинить навіть сам Сатана. Шульгу враз ніби паралізувало.

Та раптом ситуація знову різко змінилася. Праві задні дверцята джипа прочинилися, і просто під ноги Нікодімову незграбно вивалився опецькуватий хлопчина в білій футболці й джинсах. Усі звуки заглушив жіночий крик, зсередини показалася тендітна рука. Коротка боротьба, а потім із джипа вистрибнула розпатлана Галина, влетіла просто в обійми Нікодімову, вирвалася, копнула ногою опецькуватого і, оббігши джип ззаду, кинулася до чоловікової «Шкоди».

Заглушивши мотор, Бурт у два стрибки опинився біля джипа, підхопив опецька, рвучко підняв його, не дивлячись, коротко, без замаху, вдарив у пику. Тим часом під прицілом Нікодімова з машини вийшов іще один бандит, чоловік років тридцяти.

Тепер уже відчинились і передні дверцята. Двоє викрадачів, що лишилися, вирішили здатися без бою. Поки Нікодімов з Докучаєвим кожен зі свого боку, вправно обшукали їх, а Бурт відважив кожному штурхана, Шульга та Галина стояли між джипом та «Шкодою», не випускаючи одне одного з обіймів. Кошовий із Моругою теж вийшли до них. На цьому відрізку траси раптово стало людно.

— Вони нам потрібні? — Докучаєв кивнув на переможених бандитів.

Шульга випручався з рук дружини.

— Сідай у машину, Галю, потім поговоримо. А з цими… не знаю… — він справді розгубився. — Полонені чи там заручники мені не потрібні.

— Давай їх заберемо на шашлик! — озвався Бурт. — Не лишати ж їх отак, правда?

— Сіли он туди! — Шульга кивнув бандюкові, котрий стояв до нього найближче, на даїшний «мерс». — Немає для вас іншого транспорту. Можете скаржитися кому завгодно, ефект такий самий буде. Галю, в них при собі є ноутбук?

— Хто? — крикнула з машини дружина.

— Маленький переносний комп’ютер, знаєш, такий…

— Усе, зрозуміла. Був, був.

— До речі, хто в них головний тут?

— Ніхто. Головний з ними по телефону говорив, указівки давав.

— Ну, хрін з ним. Чули всі? — Шульга тепер говорив упевнено. — Значить, забрали бігом свій ноутбук, аби ваш старший не подумав, що ми тута ноутбуки серед дороги крадемо. Шо не ясно, підараси? В машину — і на хер звідси!

— Вони точно хочуть подивитися на справжній танковий удар, — Бурт вороже посунув до найближчого бандита. — Тільки зараз я покажу, як іде в атаку на духів радянська десантура!

Намагаючись бодай зовні зберегти гідність після такої несподіваної та справді ганебної поразки, четверо викрадачів один за одним посідали в «Мерседес». Машина рушила й поїхала не прямо по трасі, а завернула праворуч, подалі від пожвавленої дороги.