Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Заборонені ігри - Покальчук Юрко - Страница 8


8
Изменить размер шрифта:

— Скільки того в нас було? — Василько усміхнувся і почав думати.

Ми вже сиділи з ним три години і майже заприязнилися. Симпатичний пацан, справді гарний зовні, можна собі уявити, що коли в нього ще чорні кучері по плечі, то хоч в кіно знімай у ролі головного коханця.

Зразу напружений і не дуже доброзичливий, стриманий і небагатослівний, а зараз він уже тріпався зі мною як із давнім знайомим, так принаймні мені здавалося.

I я подумав — от цигани, курва мать, наш би ще довго закривався і недовіряв. А цей вчував правду, що я не сука, як вони кажуть і не прийшов на журналістську малинку на халяву про гаряче бабок заробити, що мене це справді якось зачепило. I якщо я щось напишу, то напишу правду...

— А чого це вас так цікавить? — він уже жартував.

А потім не чекаючи на відповідь казав:

— Якщо по правді, то разів триста а може й чотириста — в той перший період, у тих вісім місяців.

— Знаєте, я от став старший на чотири роки, відколи то все почалося, і можу побачити себе, як пацана, який був божевільно закоханий. Чуєте — БОЖЕВІЛЬНО.

Це був не я, мені здавалося, що мене нема, що це не я, я хотів її щодня зранку до вечора, я хотів бути з нею, біля неї. Думав про неї, уві сні вона мені снилась і я хотів її, як хоче старший юнак свою кохану, з якою у нього вже почалося нормальне трахання.

У мене були хвилини, коли мені було так добре, що я хотів умерти, щоб не вертатись від цього щастя до іншого світу.

Бо я мусив лишати її, я весь час мусив лишати її, і чекати нової зустрічі.

Ви знаєте, у циган не так, як у вас. Ви ото пристроїтесь на якусь роботу і пашете зранку до вечора, і завтра теж, і так завжди. А в нас такого нема. Працюєм вільно, але вкалувати мусиш — мамо не горюй. Ото перепорудування, мандри по всій країні, торгівля, закупка товару, організація вагонів, перевозка, здача товару... це все нелегка робота, це клопоти, ризик, проблеми.

Але це робота, яку ти вибираєш.

У мене батько давно загинув у бійці, зарізали ножем.

Мама у нас в роду головна, як вона скаже, так і буде. У нас старшого не можна ослухатися ні в чому.

I коли почалася в мене любов, вона мене закликала і сказала — ти дуже молодий, що з тобою діється, ти сам не свій, сину.

Я сказав чесно — я її люблю, я хочу з нею одружитися, і ні з ким більше і ніколи, тільки з нею.

Я все розповів мамі, і вона сумно так на мене подивилась і сказала — буде в тебе велика біда з твоїм коханням, але потім все буде добре.

Я вірив їй, я знав, що вона то знає краще за всіх.

Але я теж знав.

Розумієте, якось я приніс їй малюнок — це Люба мені дала — там отой Амур голий з луком і стрілами — і кажу: «Бачиш, який з давніх часів образ любові».

Вона довго думала і каже: «Бо любов завжди молода і дурна, і тому стріляє з того лука дитина, бо сама не втямить куди вцілить. А з другого боку любов — це малий голий хлопчик — як ти от! Це власне ти! Ти сама любов зараз — тільки стрілу ти направив на себе. Бережися, синку!»

— Розумієте, вона мені не сказала — не ходи до неї, тобі зарано жити сексуальним життям, вона для тебе застара — всю оцю херню, яку кожна мама би сказала у вас своєму синові і очі побігла видряпувати отій, яка його звабила.

He вона мене звабила, я її звабив. Я даю вам слово честі.

Ще з другого класу, як я на неї дивився, в мене вставав. Так-так, років у дев’ять вже вставав, а в десять я вже дрочити почав, бо так воно в мене рано закрутило в яйцях.

Я пропускав школу, і не бачив її два роки, бо ми мандрували, і я трохи ходив у школу, трохи не ходив. Аж тут у шостому класі я приходжу в школу у вересні і раптом приходить вона на урок і в мене одразу все всередині мліє, просто мліє.

Я аж дивитись на неї не міг. Така вона була гарна, ще гарніше, ніж раніше, така свіжа, усміхнена і чиста.

Якесь світло в ній було, чи що.

Мені бракує слів, тоді був малий.

Але я просто одразу захотів її, так отак тупо по-пацанячому, мріяв — от би її трахнути.

Але я добре малював, і зараз ніби нічого малюю, і вона побачила і сказала, що в мене безумний талант і вона зі мною сама займеться малюванням, бо й вона малює, і десь трохи малюванню вчилась.

Зрозуміла річ, я щасливо погодився, ми почали лишатись після уроків і вона вчила мене малювати, а я в підчасі вдихав її запахи, доторкався до неї ближче, горнувся до неї і вже був щасливий, вже. А вдома мало не кожен день дрочив, думаючи про неї. I це трохи давало мені заспокоєння, але не багато, бо я знову бачив її.

Тоді вона поставила в школі п’єсу, і я теж грав у тій п’єсі, і в нас були репетиції, і вже мої однокласники почали кепкувати — щось вона так тебе балує, так тебе весь час по голівці гладить.

А я сказав — почекайте, я ще виїбу її, от побачите! Я розповідаю правду. Бо початок був саме отакий.

Я п хотів, мені було при ній добре, але що я тоді, малий циганчук, міг знати про більші почуття, про єднання почуття і тіла, я був простий, як правда — це и слова, тупий, як сибірський валянок — теж її слова — і гарячий, як сто чортів на сковорідці.

Це я зараз так з вами розмовляю, бо ви не уявляєте, я цілий рік з нею розмовляв і стільки і так, що ніяка школа нічого такого і за десять років не навчить. He забудьте, що я хоч був пацаном, але все ж об’їздив і Україну і Росію, і у Казахстані побував, так що про життя щось таки знаю.

I про трахання. I про жінок також. I якби не ця історія, то в тому ж би віці я обов’язково когось би трахнув, бо женилка в мене вже виросла і навіть вусики тоді почали вже пробиватись, так-так, у тринадцять, може, тому, що я чорний, але ж бачите, який я зараз поголений, в мене вже борода може бути — мамо ховайся, якби запустив.

Я почав бувати у них вдома, чимдалі частіше. I мій брат молодший приходив зі мною кілька разів. Але переважно я сам.

Чоловік її одразу був мені противний. I повірте, не тільки тому, що то її чоловік. Він просто був така собі тварюка. Здоровий тупий рагуль. Дітей я бачив один раз. Діти як діти. Він їх переважно тримав у своєї матері в Червонограді.

Як вона могла з ним зійтись, не знаю. Доля злого випадку.

Коротше, він ніби й звик до нас, що ми з братом, або я сам, у них в хаті товчемось. Але вочевидь нас не любив, ми його дратували.

А справа в тім, що і хата то була її, батьківська, і машина її. Я от думаю, може, той шнир з нею й одружився, що придане таке було круте, зробив їй дитину і подався далі у свої подорожі.

На щастя, він вдома бував рідко, бо в Луцьку роботу втратив і зробив фірму в Червонограді і Луцьку і мотався туди-сюди весь час.

Коротше, одного разу він приїжджає додому з Червонограду під вечір, а ми з Любою сидимо у них в хаті і малюємо.

I він як психане — що тут за циганський табір — як не прийдеш додому, хтось тут завжди товчеться в хаті.

Я це почув — за свої зошити і тікати з хати — вона щось йому крикнула і за мною, але я побіг бігом. Ми тоді жили на вулиці Миру, а з Кічкарівки туди чималий шмат.

Вона скочила в машину і наздогнала мене вже на місточку, там, як на Красне їхати.

Я сів у машину.

Вона обняла мене і почала плакати, що в неї таке життя, і що я їй дорогий і що я єдиний, з ким їй добре, і вона поцілувала мене десь у вуха чи в шию, а я відсторонився і поцілував її в губи, і вона не відсахнулась, а тільки затремтіла і почала відповідати мені язиком і губами, я думав, що от-от кінчу аж, і у мене все стояло, вся кров вирувала, все кипіло і рвалось всередині, і ми цілувались довго і не хотілось розставатись.

Врешті вона відвезла мене додому і я не міг спати, поки не кінчив кілька разів, відчуваючи її губи на своїх, її руки, що обіймали мене, її груди, які притискалися до мене вже не випадково, а свідомо і спрагло.

Минуло кілька днів, у мене був день народження — тринадцять років.

Я розумію ваше здивування. Але якщо ви розумієте мене, то розумієте.

Так казала моя мама.

А якщо хтось тебе не розуміє, то не пояснюй йому, марно, він тебе й так не зрозуміє.