Коли ти поруч - Талан Светлана - Страница 56

– Мені страшно.

Сергій підняв своє обличчя і заглянув в очі, в яких жили зірки.

– Я тебе лякаю? Я щось зробив не так? – запитав він.

– Ні, що ти, – прошепотіла вона. – Розумієш, це у мене… вперше.

– Дівчинко моя, люба дівчинко, – з пристрастю в голосі прошепотів Сергій і став лагідніше та ніжніше торкатися губами й кінчиками пальців, тремтливих від хвилювання, змішаного з жагою, тіла Даринки. Він дарував їй ласки, змушуючи дзвеніти тонкою музикою кожну клітинку її тіла доти, доки вона сама потягнулася до Сергія палахкими губами і сміливо охопила його торс руками. Цей поцілунок уже не був боязким і несміливим, він вимагав більшого. Останні думки Даринки розчинилися в нових відчуттях і почуттях, які розтеклися по розпаленілому тілу, і жар її тіла змішався з його жаром, затопив лавиною пристрасті, несучи в незвідані далі. Даша тихо скрикнула, але губи Сергія миттєво впіймали її рот і покрили біль солодким поцілунком. Вони віддалилися від цієї тлінної землі. Любов на своїх крилах забрала їх далеко-далеко, кудись угору, туди, де було нескінченне синє небо у різнобарвних ромашках…

Розділ 47

Даринка прокинулася, коли спальня ніжно-кремових тонів була вже залита яскравим світлом і крізь приспущені жалюзі вікон увірвалися яскраві промінчики й весело затанцювали по стінах. Один з них дочекався зручного моменту і потрапив прямо в очі сплячому Сергію. Той незадоволено наморщив носа й перекинувся на бік. Даринка посміхнулася, тихенько підвелася, щоб не розбудити Сергія, накинула халатик і пішла на кухню. Через кілька хвилин вона повернулася з чашкою кави, від якої йшов приємний аромат. Сергій крізь сон відчув на собі чийсь погляд і розплющив очі. Він побачив перед собою свою Дашу, кохану, ніжну, єдину, яка стояла біля нього з чашкою кави і щасливо посміхалася.

– Горнятко кави в ліжко, – сказала вона і простягнула йому чашку.

– Я – ідіот, – мовив Сергій.

– Це припущення чи діагноз? – засміялася Даша, і в її очах застрибали веселі промінчики.

– Якщо ідіот, то це надовго, – підсумував Сергій, відсьорбнувши кави. – Це я збирався прокинутися першим і подати тобі каву в ліжко.

– Ти проспав, і я перехопила ініціативу.

– Мені, звичайно, не пробачається це упущення, але є інша, ще цікавіша пропозиція. Цю мою ініціативу тобі, зваж, перехопити на цей раз не вдасться.

– Що ти хочеш запропонувати?

– Зараз умиваємося, чистимо зуби і йдемо на власне весілля.

– Куди?!

– На наше з тобою весілля.

– Подавати заяву?

– Що там її подавати? Подамо і будемо гуляти.

– Як? Як ти собі це уявляєш?

Сергій поставив чашку на тумбочку і пригорнув до себе Даринку.

– Скажи мені, яким би ти хотіла бачити цей день? – запитав він.

Даша притулилася до його теплого тіла, подумала і мрійливо відповіла:

– Білосніжна сукня, фата, букет нареченої… Напевно, якась автівка.

– Лімузин, наприклад, – додав Сергій. – Якого кольору він повинен бути? Білого? Чорного?

– Звичайно ж, білого. Цей день має бути світлим, як моя сукня.

– Гості повинні бути?

– Навіщо вони? Це свято двох. Ні, стороннім на весіллі нічого робити.

– Зараз ми все організуємо.

– Ми ще не подали заяву. Треба її подати і чекати місяць або два – не знаю точно скільки.

– А ми чекати не можемо. Адже так?

Сергій повернув обличчя Даринки до себе і заглянув в її очі.

– Я вже казала, що ти божевільний, але не думала, що настільки, – сказала Даша і поцілувала його в губи. Поцілунок був щирим і пристрасним.

– Якщо ти ще раз так зробиш, то весілля доведеться відкласти, – пожартував Сергій.

Він швидко підвівся з ліжка, зиркнув на годинник і схопився за голову.

– Так. Наречена, мерщій збирайся, інакше ми нікуди не встигнемо, – мовив він і, схопивши халат, попрямував у душ.

– Ти що? – Даша побігла за ним. – Цілком серйозно?

– Серйозніше не буває, – вмикаючи воду, крикнув їй Сергій.

– Але у мене немає навіть сукні! – у відчаї сказала Даринка.

– У салоні підберуть.

– А зачіска?

– Там усе зроблять, як треба.

– А заява?

– Напишемо.

– А чекати? Нас змусять чекати кілька місяців. Я буду ходити весь цей час у весільній сукні? Цілий місяць?

– У мене є гроші, а вони скоротять термін очікування з декількох місяців до п’яти хвилин.

Даша розгублено опустилася на диван.

– Точно, божевільний, – прошепотіла вона.

…Даринка вийшла з салону у фойє, де на неї чекав Сергій, перегортаючи знічев’я глянцеві аркуші каталогів, що лежали на столі. Вона побачила Сергія і зупинилася в нерішучості. Сергій підняв голову і побачив Дашу. Від несподіванки він випустив з рук товстий журнал, який жалібно впав на підлогу, але Сергій цього не помітив. Він сидів з відкритим ротом, затамувавши подих, не в силі відірвати погляд від дівчини у весільній сукні. Вміло дібраний непомітний макіяж зробив її очі ще виразнішими, пишні, гарної форми губи блищали ніжно-рожевим відтінком, на щоках був ледь помітний рум’янець збентеження. Довгу, худеньку, матову шию Даші прикрашало кольє з перлів, а до плечей від мочок вух спадали тоненькі нитки дрібних перлинок. Плечі були відкриті, а тонку талію стягував корсет, роблячи Дашу схожою на елегантно-витончену скромну Дюймовочку, яка тільки-но покинула свою квітку і зараз дивиться на світ захопленим і дещо збентеженим поглядом. У всьому її вигляді неймовірним чином поєдналися сила волі й беззахисність, прямодушність і загадка, великодушність і скромність, трепетне хвилювання та впевненість у собі.

– Ваш букет, – дівчина простягнула Даші невеликий весільний букет і додала: – Це букет нареченої – обов’язковий атрибут весільного торжества.

Даша взяла букет і ніяково посміхнулася Сергію.

– Ти прекрасна, як саме життя, – сказав він, підходячи до Даринки.

– Спасибі, – тихо мовила Даша і скромно опустила вниз пухнасті чорні вії, розглядаючи букет.

– Скільки я винен? – звернувся Сергій до дівчини із салону, яка спостерігала цю сцену.

Дівчина назвала суму, і Даша від здивування широко розплющила очі й подивилася на Сергія.

– Ми щось забули? – шепнув їй Сергій.

– Це ж… Це астрономічна сума, – зауважила Даша.

– Я хочу все, що в мене є, віддати тобі. Без тебе мені не потрібні ніякі гроші, – сказав він Даринці на вушко і вголос додав: – Ясненько?

Даша мовчки кивнула. Сергій розрахувався, і тільки тут дівчина помітила людину з відеокамерою в руках.

– Хто це? – запитала вона Сергія, кивнувши у бік незнайомця.

– Ця людина буде знімати наше одруження.

– Ми ж домовилися, що будемо тільки вдвох.

– Він зафіксує деякі моменти й піде. Залишиться водій лімузина і ми з тобою. Не хочеш же ти, щоб твій наречений день свого весілля провів за кермом?

– Не хочу.

– Тоді вперед! Білий лімузин уже нас чекає. І взагалі, якщо ми не будемо поспішати, то бланки свідоцтв про шлюб скоро закінчаться, – сказав Сергій, беручи Даринку під руку. Даша здавалася сьогодні набагато вищою в білосніжних лакованих туфельках на височенних тоненьких каблучках-шпильках.

– Жартуєш, – смикнула його за рукав Даша, сміливо виходячи назустріч сонцю з приміщення салону.

Процес одруження пройшов для дівчини в хвилюванні, і вона погано розуміла слова побажань, які їм зачитувала з папірця пишнотіла жінка. Даринка чула тільки шалене биття серця у своїх грудях і відчувала надійну руку Сергія. Їй хотілося, щоб скоріше закінчилися всі ці формальності й вони залишилися самі, без сторонніх очей. Коли вона вже з обручкою на пальчику сіла в лімузин, то полегшено зітхнула.

– Дружина, моя улюблена дружина, – сказав Сергій. – Я не спитав, що б ти хотіла отримати як весільний подарунок?

– Ти надаєш мені право вибору? – радісно спитала Даша, і очі її заблищали, в них загорілися веселі вогники.

– Бачу, що ти вже думала про це, – посміхнувся Сергій.

– Мені можна було й не думати. У мене давно є бажання, яке я не могла здійснити до сьогодні, – промовила Даша і заметушилася: – Де ж моя сумочка?