Зворотний бік темряви - Корний Дара - Страница 26

Тоді Птаха повертала обличчя до неба, руки тягнула до нього долонями вгору, дивилася в очі сонцю:

Тоді клала пожертву в чару Білобогову, найчастіше то була принесена з мандрів якась трава чи зілля, інколи дивний камінь, який сам знаходився, чи морська мушля, або навіть кольоровий пісок із тих світів, де тільки в них він і є…

«Ніколи не можна приходити до творця з порожньою душею та порожніми руками, з мізерними вчинками й мізерними бажаннями», – казав Учитель Посолонь. Посміхнулася згадці. Зараз її чекає непроста розмова з Учителем.

Учитель Посолонь наче чекав на ту розмову. Інколи їй здавалося, що він краще знає її, ніж вона сама, і не дає інструкцій до дії з однієї причини – їй слід вчитися, бо життя безсмертної – то безкінечна дорога у вічність через пізнання, яку ти долаєш наодинці з собою та богом. Птаха Учителю все розповіла – і про матір Остапа, і про батька, і про те, як Горпина порадила розбудити у хлопцеві міць землі.

Слухав уважно, не перебиваючи. Коли вона вмовкла, зітхнув:

– Ти, моя вірна ученице, доволі легко забула про Мальву. Невже так упевнена в тому, що їй не потрібна допомога? – Він ні в чому не звинувачував і не дорікав, він насправді дуже журився долею дівчинки і не розумів спокою Птахи. Невже вона так легко здалася, подарувавши її темним? Невже почувалася винною в тому, що раніше не розповіла Стрибогу про дочку?

Запитував і дивився просто в очі:

– Він не вартий такого дарунку, дочко. Невже ти так легко здалася, подарувавши Мальву темним? Ти її запитувала, чи хоче вона жити з ними? Так не можна. А тепер прикриваєшся Остапом. Хіба так можна? Рік доволі швидко промайне, і я впевнений, що нас попереду чекає битва з темними за Мальву.

Птаха уважно слухала. Ох, трохи боляче таке чути. Якщо її названий отець не розуміє, то що казати про інших? Якнайбільше вкладаючи у слова спокою, відповідала:

– Із Мальвою все гаразд, Учителю. Поруч із нею батько. Її справжній батько. То для нас він темний безсмертний, ворог чи принаймні вдає з себе ворога, але для неї – батько. Він не дозволить її ображати, він її навчатиме, поділиться своїми знаннями, відкриє темну сторону настільки глибоко та досконало, що нам із вами навіть би не намарилося. І вона повернеться вчасно. Я впевнена. І отримає важливі знання. Бо це ж Мальва. Вона повернеться.

– Ох, дочко… А для чого їй ті темні знання? Ні ти, ні я їх не маємо, нам вистачає світла всередині, щоб жити, допомагати, любити.

– Ви ж знаєте її призначення, Учителю. Вона – не ви і тим паче не я.

Посолонь кивнув головою. Він знав. Мальві у Світлому світі відводилася велика роль. Оракул, який був запрошений на останню Рать Голів світів, щоб разом із Долею вказати вірне місце майбутньої світлої, промовив тільки одне слово:

– Діванна.

– Так. Вона Діванна, – погоджувався Посолонь. – Ти маєш слушність, дочко. І знання про темний бік їй необхідні. Але ж багато що про темних вона могла б взяти з Білобогової Книги, якщо не майже все.

– Учителю, ти сам мене учив, пригадуєш? Слово «борщ», може, й смачно звучить, але вже точно не має аромату і його не скуштуєш.

Учитель сумно посміхнувся, Птаха додала:

– Мальва сильна. Я знала, що Доля приготує для неї особливе призначення. І тут знання і темного, і світлого боків їй знадобляться.

– Чи відомо тобі дочко, що навіщував Оракул темним про призначення Мальви, якщо вона вибере темну сторону? – Учитель знав, що поки Птаха ще не знає, але мусив це їй сказати: – Желя.

– Що? Покровителька горя? Мальва? Я знала, що у темних з уявою не дуже, але щоб аж так… Що, інші ролі вже розібрані, залишилося тільки незатребуване?

– Дочко, це Оракул сказав, а темні й тішаться!

– Він сказав те, що вони хотіли почути. Не хвилюйтеся, Учителю! Усе буде гаразд, темні Мальву не зламають. А Остап – зовсім не чужа людина для Мальви, і тому він нам потрібний сильним. Ви здогадуєтеся про що я, правда?

– Здогадуюся. Я коли востаннє бачив Мальву, то згадував той час, коли ти ходила божевільна від кохання. Очі горіли, вся просто пломеніла від знання, що відкрилося тобі. Знання кохання. Так мало людей – і безсмертних, і смертних – мають щастя зустріти його. Ти зустріла, Мальва, здається, також. Але… Тільки не ображайся на сказане, бо це чесно. Ти не втримала, а вона…

Птаха трохи загостро відповіла:

– Тому що не втримала, і хочу допомогти Мальві. Будь ласка, Вчителю, розкажіть мені про батька Остапа і про ще один його рідний світ.

– Ох, дочко-дочко! Вважай, не спіткнися. Так, кожен сам за себе, коли справа торкається не безпеки світів, а душевних поривань. Але ж не настільки, дитино моя! Чому ти відразу мені не розповіла всієї правди про Остапа? – Учитель Посолонь зовсім не сердився, з сумом говорив.

– Ви не запитували, Учителю. Та я вважала, зрештою, що це не таке вже й важливе. – Вона не виправдовувалася. Вона казала правду. Вона завжди казала правду і Вчитель Посолонь знав, що ця жінка ніколи б не обдурила його. Він і справді не запитував Птаху про батька Остапа. Чомусь був упевнений, що той простий смертний зі світу Замерзлого Сонця, як і його мати.

– Так, не запитував. А дарма. Бо навіть не знаю, дитино, чи добре ти чиниш? Часто запитую себе, запитую і в творця, і в Білобога-сина. Вони мовчать. Храм Сонця, коли приношу Сварогу жертовні трави, завжди посміхається, зачувши твоє ім’я, камінь і надалі співає. Але мені чомусь сумно, дитино. Остап гарний хлопчик, але ти ж сама бачиш, що він не має достатньо сили для носіння Перемінника. Серце його міцно спить. Для чого тобі Шепіт? Думаєш, він розбудить серце дитини, якої зрікся і жодного разу навіть не пробував бодай побачити? От, візьми нашого Дужа. Добра та чемна дитина. Але ж він ніколи ніким не стане. Повноцінним безсмертним також. Він застряг у своєму розвитку, застряг у безсмерті. Був би смертним, то мав би шанс на вдосконалення при переродженні, а так… Ми всі це знаємо. Помилка, дівчино. І Мара помиляється. Він носить Перемінник на собі не одне століття, а сили в ньому так і не прокинулися. Випадково його Мара позначила чи батьки-безсмертні попросили, не знаю, бо в нас втручатися в справи безсмертних не прийнято… Вважай, щоб і з Остапом таке не трапилося.

– Ні, я так не думаю, Учителю. Варганом Остап користується не гірше від мене. Віртуозно просто.

– Добре, дочко. Але ще раз повторюся: не думаю, що Шепіт має будь-який сентимент до сина. Ти за допомогою його серця не прокинеш серце сина. Навіть якщо і зможеш його віднайти.

– А Шепіт, Учителю, мені не конче потрібен для цього.

– Не потрібен? Чому ж ти про нього питаєш? Не розумію тебе.

– Сила землі, Учителю. Сила того місця, в якому живе коріння його роду. І, може, дивне спитаю, дід його з безсмертних і досі живий чи ні?