Під куполом - Кінг Стівен - Страница 80

Він подивився на матінку Джо, але Клер уже не звертала на них ніякої уваги. Вона відсунула свого сина вбік і сиділа поряд з Норрі, котра сховала своє обличчя на плечі у Клер.

— Чувак, уряд винен мені комп'ютер, — нагадав Джо Барбі, коли той услід з Джулією вирушив до дверей.

— Ясна річ, — відповів Барбі. — Дякую тобі, Джо. Ти чудово зробив свою роботу.

— Набагато краще за ту їхню кляту ракету, — пробурмотів Бенні.

Барбі з Джулією зупинились на ґанку Макклечі й мовчки дивились в бік міського майдану, річки Престіл і мосту Миру. А тоді, голосом низьким і сердитим, Джулія промовила:

— Він ніщо. От у чому річ. От де чортова проблема.

— Хто ніщо?

— Пітер Рендолф не напівкомпетентний. Навіть не на чверть. Я знаю його з дитсадка, де він був чемпіоном світу з мокрих трусів, потім ми перейшли до школи і разом навчалися до дванадцятого класу, в якому він належав до бригади хапальників за бретельки ліфчиків. Його розумові здібності завжди трималися на трійці з мінусом, а знання оцінювалися на четвірку з мінусом лише тому, що його батько засідав у шкільній раді, і з тих пір його мозок аж ніяк не розвинувся. Наш містер Ренні оточив себе тупаками. Єдиний виняток — це Ендрія Ґріннел, але й вона наркотично залежна. Від ліків, що звуться оксиконтин.

— Проблеми зі спиною, — вставив Барбі. — Мені розповідала Розі.

Чимало дерев на майдані вже скинули з себе листя, тож Барбі з Джулією було видно і Мейн-стрит. Зараз вулиця була порожня — більшість людей усе ще перебували в «Діппері», обговорювали побачене, — але невдовзі, коли вони, збентежені, зневірені, посунуть по своїх домівках, тротуари будуть переповнені. Чоловіками й жінками, котрі навіть не наважатимуться спитати одне в одного, чого їм чекати далі.

Джулія зітхнула й запустила руку собі у волосся.

— Джим Ренні вважає, лише тому що він тримає усі важелі в свої руках, все кінець-кінцем мусить само собою обертатися на краще. Принаймні для нього і його друзів. Він найгірший тип політика — самозакоханий, занадто егоцентричний, щоб усвідомити, що це аж ніяк не його вагова категорія, до того ж під отим його надутим іміджем «я-все-можу» ховається боягуз. Коли тут стане геть зле, він пошле це місто к дияволу, якщо вирішить, що таким чином зможе врятувати самого себе. Лідер-боягуз — найнебезпечніший з людей. Саме ви мусили б керувати цим шоу.

— Дякую вам за довіру…

— Але цього не буде, хай би там що собі не вирішили полковник Кокс і Президент Сполучених Штатів Америки. Цього не трапиться, якщо навіть п'ятдесятитисячна демонстрація пройде по П'ятій Авеню в Нью-Йорку, розмахуючи плакатами з вашими портретами. Ні, поки цей сучий Купол висить у нас над головами…

— Кожного разу, коли я вас слухаю, ви стаєте дедалі менше схожою на республіканку, — зауважив Барбі.

Вона вдарила його по біцепсу навдивовижу твердим кулаком.

— Це не жарти.

— Авжеж, — погодився Барбі. — Це не жарти. Саме час оголошувати вибори. І я раджу вам самій балотуватися на пост другої виборної.

Вона жалісливо поглянула на нього:

— І ви гадаєте, Джим Ренні дозволить вибори, поки існує Купол? У якому світі ви живите, друже мій?

— Не недооцінюйте волю міста, Джуліє.

— А ви перестаньте недооцінювати Джеймса Ренні. Він тут керує вже цілу вічність, і люди до нього звикли. Крім того, він демонструє великі таланти, коли треба знайти офірного цапа. Немісцевий — а фактично заброда — ідеальний кандидат у нашій ситуації. Знаємо ми когось такого?

— Я сподівався почути від вас якісь ідеї, а на політичну аналітику.

Якусь мить він не сумнівався, що вона його знову вдарить. Потім Джулія втягнула в себе повітря, видихнула і посміхнулася.

— Ви радо послали б мене під три чорти, та вам би потім це муляло, хіба ні?

Міська сирена почала прорізати короткими свистками тепле, застигле повітря.

— Хтось подає сигнал про пожежу, — сказала Джулія. — Гадаю, ми знаємо де.

Вони подивилися на західний обрій, де небесну синяву вже замазувало димом. Барбі подумав, що основна його маса здіймається по інший бік Купола, але від жару невеличкі загоряння майже напевне мусили початися також на Честерському боці.

— Вам хотілося ідей. Гаразд, є одна. Я пошукаю Бренду, вона може бути або вдома, або разом з усіма в «Діппері», і запропоную їй керувати протипожежною операцією.

— А якщо вона скаже «ні»?

— Я цілком певна, що не скаже. Принаймні зараз, по цей бік Купола нема серйозного вітру, отже, там загорілася хіба що трава та трохи кущів. Вона підключить кілька енергійних чоловіків, вона знає достойних. Таких, котрих вибрав би сам Гові.

— І жодного з нових полісменів серед них, як я здогадуюсь.

— Хай вирішує сама, але я сумніваюсь, щоб вона покликала Картера Тібодо або Мелвіна Ширлза. Чи Фредді Дентона. Він служить копом уже п'ять років, але я знаю від Бренди, що Дюк планував його звільнити. Фредді кожного року виступає в ролі Санта-Клауса у початковій школі, і діти його люблять — у нього чудово виходить «о-го-го». А ще в нього є якась підлота в характері.

— Цим ви знову наллєте сала за шкуру Ренні.

— Так.

— Помста може бути вельми капосною.

— Коли треба, я й сама вмію бути капосною. І Бренда теж, якщо відчуватиме підтримку.

— Тоді вперед. І хай вона покличе того хлопця, Берпі. Коли йдеться про пожежу в чагарниках, я би радше поклався на Берпі, аніж на будь-якого ледацюгу з міської пожежної команди. До того ж у своїй крамниці він має все, що треба.

Вона кивнула.

— Це дійсно збіса слушна порада.

— Ви певні, що не хочете залучити й мене?

— На вас чекає ловля іншої риби. Бренда видала вам ключі від старого бомбосховища?

— Видала.

— Отже, ця пожежа може прислужитися зручним для вас відволікаючим фактором. Добувайте той ваш лічильник Ґайґера, — вона вже вирушила до свого «Пріуса», але раптом зупинилася і знов обернулася до нього. — Знайдення генератора — якщо він, звісно, існує — це, либонь, найкращий шанс для цього міста. Можливо, навіть єдиний. Агов, Барбі?

— Я тут, мем, — делікатно усміхнувся він.

Вона не підтримала його посмішки.

— Вам перехочеться недооцінювати Ренні після того, як почуєте його публічні промови. Не безпричинно він у нас тут такий довгограючий.

— Я втямив, не варто зайве дратувати його, розмахуючи скривавленою ганчіркою.

— Так. Тим паче, ця ганчірка може виявитися вашою сорочкою.

Вона поїхала шукати Бренду й Берпі.

Надивившись на провальну спробу військово-повітряних сил пробити Купол, глядачі розходилися з «Діппера» саме так, як це уявляв собі Барбі: повільно, з похиленими головами, майже без балачок. Чимало хто йшли, обнявшись за плечі, дехто плакав. Через дорогу від «Діппера» чекали три патрульні машини, і з півдесятка копів стояли, спираючись на них, готові до безпорядків. Але ніяких безпорядків не було.

Зелений автомобіль шефа стояв подалі, на стоянці перед крамницею «Брауні» (написаний вручну плакат у вітрині повідомляв: ЗАЧИНЕНО, ПОКИ «СВОБОДА!» НЕ ПРИНЕСЕ СВІЖИХ ПОСТАВОК). У машині сиділи шеф Рендолф і Джим Ренні, спостерігали.

— Ну от, — з відвертим задоволенням промовив Великий Джим. — Гадаю, тепер вони щасливі.

Рендолф кинув на нього здивований погляд.

— Вам не хотілося, щоб все вийшло?

Ворухнувши плечем, Великий Джим скривився.

— Хотілося, звісно, але я й на мить не вірив. А цей чоловік з дівчачим ім'ям і його нова подружка Джулія зуміли переконати всіх, що все вийде, збудили марні надії, хіба ні? Так-так. А чи ти знаєш, що вона у тій її друкованій шматі ніколи не підтримувала мене у виборчих перегонах? Жодного разу.

Він показав рукою на пішоходів, що линули назад до міста.

— Дивись уважно, друже: ось до чого призводить некомпетенція, фальшиві сподівання і надмір інформації. Зараз вони просто нещасні й розчаровані, але коли очуняють, вони оскаженіють. Нам треба ще посилити поліцейські сили.

— Ще? У нас уже вісімнадцять одиниць, включно з частково зайнятими й новими підручними.