Під куполом - Кінг Стівен - Страница 190

— Покажися, Сендерсе, — погукав Майстер.

Енді вийшов з-за дуба. Тепер, коли моментальна загроза кровопролиття минула, він отримував насолоду. Якби він додумався захопити сюди з собою хоч одну з Майстрових чад-донечок, насолода йому смакувала б ще краще.

— Енді? — ошелешено промимрив Стюарт. — А ти тут що робиш?

— Я призваний до лав Божої армії. А ви гіркі люди. Ми все про вас знаємо, і вам тут не місце.

— Га? — не второпав Ферн. Він уже опустив руки. Ніс головної вантажівки повільно хилився до дороги, оскільки великі передні колеса ще продовжували здуватися.

— Добре сказано, Сендерсе, — похвалив його Майстер. А тоді до Стюарта: — Ви, всі утрьох, сідайте до другої машини. Розвертайтесь і везіть свої жалюгідні сраки назад до міста. Коли туди доберетеся, скажіть тому дияволовому сину, апостату, що РНГХ тепер наша. Сюди належить також лабораторія і всі запаси.

— Що ти за херню таку мелеш, Філе?

— Я Майстер!

Стюарт зробив рукою недбалий жест, ніби відмахується.

— Називай себе, як тобі заманеться, а тільки поясни мені, що це ти тут…

— Я знаю, що твій брат йолоп, — обірвав його Майстер. — А отой містер Курник, либонь, не здатен без друкованої схеми собі шнурки зав'язати…

— Гей! — закричав Роджер. — Фільтруй базар!

Енді підняв свій АК. Він подумав, коли випаде нагода, він напише на його прикладі КЛОДЕТТ.

— Ні, це ви фільтруйте.

Роджер Кіл'ян зблід і зробив крок назад. Ніколи нічого подібного не траплялося в Енді, коли він виступав на міських зборах, і йому тепер було дуже приємно.

Майстер продовжував говорити так, ніби ніякої заминки й не було.

— Але ти, Стюарте, маєш принаймні половину мозку, тож використовуй його. Залиште цей ваговоз тут, де він стоїть, і вертайтесь до міста на отій, другій машині. Передай Ренні, що все, що тут є, йому більше не належить, воно належить Богу. Передай йому, що зірка Полин спалахнула і якщо він не бажає, щоб Апокаліпсис почався зарано, хай краще залишить нас у спокої. — Він ненадовго задумався. — Можеш йому також передати, що музику ми передаватимемо. Я сумніваюсь, щоб він цим переймався, але когось у місті, вона, можливо, втішає.

— А ти знаєш, скільки в нього тепер копів? — спитав Стюарт.

— Мені на це тонко насрати.

— Я гадаю, вже не менш ніж тридцять. А завтра вже може бути й п'ятдесят. І половина міста вже носять голубі пов'язки на рукавах. Якщо він накаже їм виступити, клопоту в тебе буде достатньо.

— Йому це все одно не допоможе, — відповів Майстер. — Ми уповаємо на Господа, і сила наша більша проти його сили вдесятеро.

— Гаразд, — сказав Роджер, демонструючи свої математичні таланти. — Це буде двадцять, але ви все одно програєте за чисельністю.

— Стули пельку, Роджере, — промовив Ферн.

Стюарт завів знову своє:

— Філе… тобто Майстре… ти б краще попустився, змотав цей кіпіш, бо це ж гівно проблема. Йому не потрібен чад, а тільки пропан. Половина генерів у місті голодні. На вікенд їх стане вже три чверті. Дай нам забрати пропан.

— Мені він потрібен для варки. На цім вибачте.

Стюарт дивився на Філа так, немов той сказився. «Напевне, так воно й є, — подумав Енді. — Мабуть, ми обоє сказилися». Проте безперечно, Джим Ренні був теж божевільним, отже, тут вони квити.

— А тепер їдьте геть, — завершив Майстер. — І передайте йому: якщо він надумає послати проти нас збройні сили, він про це пошкодує.

Стюарт обміркував почуте і знизав плечима:

— Хай, не мого пеніса це рожевогубі турботи. Поїхали, Ферне. Я сяду за кермо, Роджере.

— Як на мене, то й гаразд, — сказав Роджер. — Ненавиджу їхню коробку передач.

Він окинув Майстра й Енді прощальним, сповненим недовіри поглядом і вирушив до задньої машини.

— Благослови вас Бог, друзі, — гукнув їм услід Енді.

Стюарт кисло зиркнув через плече:

— І тебе най Бог благословляє. Бо знає Бог, як сильно ти цього потребуєш.

Нові господарі найбільшої у Північній Америці метамфетамінової лабораторії стояли пліч-о-пліч і дивилися, як великий помаранчевий ваговоз розвернувся й вирушив у зворотну путь.

— Сендерсе!

— Що, Майстре?

— Я хочу догнатися жвавою музикою, і то терміново. Це місто потребує Мейвс Стейпелз. А також і сестричок Кларк[388]. А щойно я поставлю в ефір цих дівуль, ми з тобою покуримо.

Очі Енді наповнились сльозами. Він обхопив руками кістляві плечі колишнього Філа Буші й стиснув його в обіймах:

— Я люблю тебе, Майстре.

— Дякую, Сендерсе. Навзаєм. Тільки не забувай тримати зброю зарядженою. Відтепер ми по черзі вартуватимемо.

Призахідне сонце помалювало надвечір'я в помаранчевий колір, коли Великий Джим уже нарешті сидів біля ліжка свого сина. Увійшов Даглас Твічел, щоби зробити Джуніору укол. Сам хлопець у цей час міцно спав. Певною мірою Великий Джим розумів, що було б краще, аби його син помер; що він робитиме чи казатиме живий, та ще й з пухлиною, яка тисне йому на мозок, передбачити неможливо. Звичайно, він його дитя, його плоть і кров, але є важливіші речі, про які він мусить дбати: добро міста. Одна з тих запасних подушок, що лежать у шафі, могла б тут зарадити…

У цей момент задзвонив телефон. Поглянувши на ім'я на екранчику, він насупився. Щось там пішло не тим боком. Аби не так, Стюарт так скоро не подзвонив би.

— Що?

Він слухав, і здивування його зростало. Там Енді? Енді з автоматом?

Стюарт чекав, що він йому скаже. Чекав, що йому буде наказано робити далі.

«Дійде й твоя черга, друже», — подумав Великий Джим і зітхнув, промовивши:

— Дай мені хвилинку. Мені треба подумати. Я тобі передзвоню.

Він дав відбій і замислився над цією новою проблемою. Можна сьогодні ж увечері вирядити туди загін копів. Беззаперечно, приваблива ідея: спершу накрутити їх у «Фуд-Сіті», а тоді самому очолити рейд. Якщо Енді загине, тим краще. Таким чином Джеймс Ренні-старший стане одноосібно правити містом.

З іншого боку, на завтрашній вечір призначено надзвичайні міські збори. Туди прийдуть усі, і буде чимало запитань. Він не мав сумнівів, що зможе накинути метову лабораторію на карб Барбарі й «Друзям Барбари» (в уяві Великого Джима Енді Сендерс тепер офіційно став другом Барбари), однак усе ж таки… ні.

Ні.

Він дійсно хотів налякати своє стадо, але аж ніяк не посіяти суцільну паніку. Паніка не послужить його цілі, котра полягала у встановленні тотального контролю над містом. А якщо він дозволить Енді й Буші якийсь час спокійно посидіти там, де вони зараз, то що за біда? У цьому може бути навіть деякий плюс. Тим часом вони розслабляться. Переконають себе, що про них забули, бо в наркотиках повно вітаміну глупоти.

З іншого боку, на п'ятницю, тобто це післязавтра, той нікчемаха Кокс призначив день побачень. Знову валом повалить натовп на ферму Дінсмора. Поза всякими сумнівами, знову розгорне свою торгівлю хотдогами Берпі. Поки там буде тривати ця хріноверть, поки той Кокс провадитиме свою одноосібну прес-конференцію, Великий Джим особисто очолить загін з шістнадцяти-вісімнадцяти полісменів, поведе їх на радіостанцію й викурить звідти геть отих двох учаділих ідіотів.

Так. Це правильне рішення.

Він передзвонив Стюарту і сказав, щоб той поки що облишив перейматися цією проблемою.

— Але ж я думав, вам потрібен пропан, — здивувався Стюарт.

— Ми його заберемо, — запевнив Великий Джим. — І ти теж допоможеш нам приборкати ту двійцю, якщо захочеш.

— Та хай мене чорти візьмуть, якщо я не хочу. Той скурвий син, перепрошую, Великий Джиме, той дурв'ячий син Буші заслужив на відплату.

— Він її отримає. У п'ятницю надвечір. Зроби позначку в своєму календарі.

Великий Джим почувався знову гарно, серце в його грудях билося повільно й рівномірно, без жодного збою чи трепету. І це було добре, бо так багато потрібно було ще зробити, починаючи з підбадьорливої промови перед поліцейськими у «Фуд-Сіті»: прекрасний інтер'єр для того, щоби вразити зграю новобранців ідеєю важливості порядку. Безумовно, нема кращого місця за зруйноване довкілля, щоб змусити людей зіграти в гру «слідуй за лідером».