Під куполом - Кінг Стівен - Страница 186

— Льо?

— Роджере. Це Стюї. Ти зараз чистий, братан?

— Вповні, — погодився Роджер, що, швидше за все, означало, що він таки щойно курив кришталь, але кого це трахає.

— Мотай сюди, до міста. Ми з Ферном зустрінемо тебе в міському гаражі. Нам треба взяти два великих ваговози — ті, що з підйомниками, — і поїхати до РНГХ. Весь пропан мусить бути перекинутий назад до міста. Ми не можемо все зробити за один день, але Великий Джим сказав, що ми мусимо почати вже зараз. Завтра я підберу чоловік шість-сім хлопців, яким можна довіряти (когось з тієї чортової Джимової приватної армії, якщо він ними поділиться), і ми закінчимо цю справу.

— Та ні, Стюарте, ніяк, мені курей треба годувати! А мої хлопці, котрі ще вдома живуть, усі пішли в копи!

«Що означає, — подумав Стюарт, — ти волієш так і сидіти у своєму кабінетику, курити кришталь, слухати оцю срану музику і дивитися лесбійські лизь-відео на комп'ютері». Він не міг зрозуміти, як у когось може вставати посеред запаху курячого лайна такого щільного, що хоч ножем його ріж, проте Роджеру Кіл'яну це вдавалося.

— Це не волонтерська місія, брате. Я отримав наказ і в свою чергу наказую тобі. За півгодини. І якщо тобі десь трапиться хтось із твоїх синів, чіпляй і їх з собою.

Він відімкнувся, щоби Роджер не встиг знову завести оте своє плаксиве лайно, і хвильку просто стояв, паруючи. Найменше в світі йому хотілося вбивати решту світлового дня цієї середи на піддавання газових балонів до кузовів ваговозів… але саме це йому доведеться робити, авжеж. Саме це.

Він вихопив із раковини шланг і вставив його кінець між зубних протезів Арлетти Куме і натиснув важіль. Шланг був високого тиску, і труп аж підстрибнув на столі.

— Треба запити крекера, бабуню, — буркнув він. — Не хочу, щоб ти вдавилася.

— Стій! — закричав Ферн. — Все ж витече крізь діру в її…

Пізно.

«Бачиш, яким боком це тобі вилізло», — усміхнувся до Расті Великий Джим. А тоді обернувся до Картера й Фредді Дентона.

— Панове, ви чули, як містер Еверет намагався мене залякати?

— Так, звісно, — відповів Фредді.

— Ви чули, як він загрожував не дати мені якихось життєво необхідних медикаментів, якщо я не подам у відставку?

— Атож, — кинув Картер, пославши Расті злий погляд.

Расті сам собі дивувався, яким же він виявився дурником.

«Задовгий день у тебе був — спиши на це».

— Медикаменти, якими він мене шантажував, це, скоріш за все, верапаміл, ліки, що мені їх виписав внутрішньовенно той довговолосий парубок, — знов показав у неприємній усмішці свої дрібні верхні зуби Великий Джим.

Верапаміл. Уперше Расті вилаяв себе за те, що не витяг, не прочитав картку Великого Джима з пазів на дверях його палати. Цей раз був не останнім.

— Якого роду злочин ми маємо наразі, як ви вважаєте? — поставив питання Великий Джим. — Кримінальні погрози?

— Авжеж, і ще вимагання, — підтакнув Фредді.

— К чорту це, — втрутився Картер. — Тут був замах на вбивство.

— І хто його до цього напоумив, як ви гадаєте?

— Барбі, — кивнув Картер і зацідив Расті кулаком просто в губи. Расті аж ніяк не чекав на такий розвиток подій і тому навіть не зробив спроби захиститися. Він поточився назад, вдарився об стілець і впав на нього боком, з рота йому ринула кров.

— Це в тебе через спротив під час арешту, — зауважив Великий Джим. — Але цього недостатньо. Покладіть його на підлогу, хлопці. Я хочу, щоб він лежав на підлозі.

Расті спробував тікати, але лишень встиг відірватися від стільця, як Картер ухопив його за руку й вертонув. Фредді поставив ззаду йому підніжку. Картер штовхнув.

«Наче діти на шкільній перерві», — падаючи, подумав Расті.

Картер завалився поряд. Расті спромігся на один удар. Поцілив Картеру по лівій щоці. Той дратівливо відмахнувся, немов від знахабнілої мухи. За секунду він уже сидів верхи на грудях у Расті й шкірився йому в лице. Авжеж, точнісінько як на шкільному дворі, от тільки нема старшого чергового, який би їх розборонив.

Він повернув голову в бік Ренні, котрий уже підвівся на ноги.

— Не варто вам цього робити, — промовив Расті засапано. Серце билося важко.

Він не міг вдихнути повітря достатньо, щоби його підтримати. Тібодо був дуже важким. Поряд з ними стояв на колінах Фред Дентон. Расті подумав, що він скидається на рефері в якійсь із тих інсценівок, що звуться матчами з реслінгу.

— Але ж я таки зроблю, Еверете, — запевнив Великий Джим. — Фактично, благослови тебе Бог, я мушу це зробити. Фредді, дістань мій мобільний телефон. Він у нього в нагрудній кишені, не хотілося б, щоб його зламали. Цей нікчемаха поцупив його в мене. Можете додати цей факт до рахунку, коли допровадите його до дільниці.

— Є люди, котрі знають, — сказав Расті. Ніколи він не почувався таким безпорадним. І таким дурненьким. Запевнення себе в тому, що не він перший недооцінив Джеймса Ренні-старшого, не допомагало. — Люди, котрі знають, що ви наробили.

— Можливо, — кивнув Великий Джим. — Але хто вони? Чергові Дружки Дейла Барбари, ось хто. Ті, що підбили людей на харчовий бунт, ті, котрі спалили редакцію газети. Ті, котрі, я в цім не сумніваюсь, першим чином встановили цей Купол. Якийсь урядовий експеримент, я гадаю. Але хіба ми пацюки в клітці? Хіба ми пацюки, Картере?

— Ні.

— Фредді, чого ти ждеш?

Фредді слухав Великого Джима з обличчям, що немов промовляло: «О, нарешті я все докумекав». Він видобув телефон Великого Джима з нагрудної кишені Расті й кинув на найближчий диван. І знов обернувся до Расті. — Ти це давно замислив? Давно ти планував замкнути нас у місті, щоб подивитися, що з нами станеться?

— Фредді, послухай, що ти верзеш, — сказав Расті. Слова виривалися з нього з харчанням. Боже, який важезний цей Тібодо. — Це божевілля. Де тут сенс? Хіба ти сам не розумієш, що…

— Притисни його руку до підлоги, — наказав Великий Джим. — Ліву.

Фредді виконав наказ. Расті намагався опиратися, але Тібодо міцно пришпилив його плечі, тож нічого з того не вийшло.

— Мені шкода, друже, що доведеться це зробити, але люди в нашому місті мусять розуміти, що всі терористичні елементи в нас під контролем.

Ренні скільки завгодно міг говорити, що йому шкода, але за мить до того, як він опустив підбор свого черевика — і заразом всі двісті тридцять фунтів своєї ваги — на притиснуту долоню Расті, Расті помітив інший мотив другого виборного, яким напнуло матню його габардинових штанів. Ренні отримував насолоду, і насолоду не просто ментального рівня.

А тоді підбор наступив й почав давити і горзати: важко, важче, страх як важко. Від натуги у Великого Джима скривилось обличчя. Піт набряк під очима. Закушений зубами, з рота йому стирчав язик.

«Не кричати, — думав Расті. — На крик прибіжить Джинні й теж потрапить у халепу. Йому ж хочеться, щоб я закричав. Неподарувати йому такої насолоди».

Але, почувши з-під підошви Великого Джима перший тріск, він закричав. Просто не міг стриматись.

Далі прозвучав другий тріск. А за тим і третій.

Великий Джим відступив, задоволений.

— Поставте його на ноги і доправте в камеру. Хай відвідає свого дружка.

Фредді роздивлявся руку Расті, вона розпухала на очах. Три з чотирьох пальців стирчали дико покривлені.

— Зломлені, — промовив він з очевидним задоволенням.

В одвірку відпочивальні з'явилася Джинні, очі величезні.

— Що це ви, заради Бога, тут таке робите?

— Заарештовуємо цього сучого сина за шантаж, за кримінальне ненадання допомоги і замах на вбивство, — оголосив Фредді Дейтон, тим часом як Картер піднімав Еверета, щоби поставити його на рівні. — І це лише для початку. Він чинив опір, і ми його вгамували. Прошу, дайте дорогу, мем.

— Ви сказилися! — заволала Джинні. — Расті, твоя рука!

— Зі мною все гаразд. Подзвони Лінді. Скажи, що ці бандити…

Продовжити він не встиг. Картер ухопив його за шию і виштовхав за двері з нахиленою головою. А у вухо Картер йому шепнув: