Під куполом - Кінг Стівен - Страница 108

— Що Нечупара Сем мусить зробити за пійло?

Великий Джим пояснював. Джуніор апатично слухав… і тільки його налиті кров'ю очі танцювали. Поставив він лише одне запитання:

— Це спрацює?

Великий Джим кивнув.

— Мусить. Я в драйві.

Джуніор розжував наступний шматок м'яса і запив його колою.

— Я також, тату, — промовив він. — Я також.

Коли Джуніор пішов, Великий Джим у своєму грандіозному, вихилястому халаті попрямував до кабінету. А там з середньої шухляди столу, де він намагався тримати його ледь не постійно, дістав свій мобільний телефон. Бо вважав його безбожною річчю, призначеною для спонукання до даремної балаканини ні про що — скільки ж людино-годин витрачено на безплідні балачки ним? А що за мерзотні промені прохромлюють твою голову, поки ти теревениш?

Та все ж ці телефони можуть бути корисними. Він розраховував, що Сем Вердро зробить те, що йому скаже Джуніор, але також розумів, що він був би дурнем, якби не підстрахувався.

Він знайшов номер у «прихованій» директорії телефону, яка відкривалася тільки після введення цифрового коду. Прозвучало з півдесятка гудків, перш йому відповіли.

— Що? — хрипло гавкнув у слухавці голос родителя численного потомства Кіл'янів.

Великий Джим аж здригнувся, на секунду відставивши телефон подалі від вуха. Приставивши його знову, почув кудкудакання.

— Ти в курнику, Роджере?

— Угу, так, сер… Великий Джиме, я саме тут. Курей треба годувати, хоч там війна, хоч потоп, — різкий поворот на 180 градусів від роздратування до поваги. А Роджер Кіл'ян таки заборгував йому повагу. Великий Джим зробив з нього клятого мільйонера. Якщо він витрачає те, що могло б бути життям без усяких фінансових проблем, на годування табуна курей, значить, на те воля Божа. Роджер занадто тупий, щоб змінитися. Така його од неба йому зіслана натура, і вона мусить сьогодні добре прислужитися Великому Джиму. «І місту, — подумав він. — Саме заради міста я все це роблю. На добро місту».

— Роджере, у мене для тебе є робота, для тебе й твоїх трьох старших синів.

— Тільки двійко з них вдома, — сказав Кіл'ян. Його щільний янкі-акцент перетворив останнє слово на втома. — Рікі й Рендол тут, а Роланд був в Оксфорді, коли опустився цей Христом клятий Купол, — він затнувся, зрозумівши свою похибку, якийсь час у слухавці чулося лише квоктання курей. — Вибачте за лайку.

— Я певен, Бог тобі простить, — сказав Великий Джим. — Гаразд, тоді ти і твої двоє старших. Ви зможете бути в місті десь… — він рахував, це не забрало багато часу, коли ти у драйві, все вирішується само собою. — Скажімо, десь на дев'яту, найпізніше — о дев'ятій п'ятнадцять?

— Я мушу ще розбудити їх, але, звісно, ми встигнемо, — відповів Роджер. — А що тре' буде робити? Підвезти ще пропану…

— Ні, — перебив його Великий Джим. — І мовчи про це, Бог любить тебе. Просто послухай.

Великий Джим говорив.

Улюбленець Бога Роджер Кіл'ян слухав.

Їм акомпанувало квоктання приблизно восьми сотень курей, що набивали собі зоби зарядженим стероїдами кормом.

— Що? Що? Чому?

Джек Кейл сидів за столом у своєму крихітному, тісному директорському кабінеті. Стіл було завалено списками, складеними під час інвентаризації, котру вони з Ерні Келвертом нарешті закінчили о першій ночі, їхні надії на раніший кінець перекреслив метеорний дощ. Зараз він вхопив ці довгі жовті аркуші, списані ручкою, і потряс ними, показуючи Пітеру Рендолфу, котрий стояв у дверях кабінету. Для цього візиту новий шеф вирядився у повну форму.

— Подивися на це, Піте, перш ніж робити дурниці.

— Вибач, Джеку. Супермаркет закривається. Він відкриється у четвер як продуктова база. Для розподілення продуктів. Ми будемо вести всі рахунки, корпорація «Фуд-Сіті» не втратить ні цента. Я тобі обіцяю…

— Не в тому справа, — Джек ледь не стогнав. Тридцяти-з-чимось-річний, з ляльковим личком і шапкою пружинистого рудого волосся, яке він зараз безжально смикав тією рукою, у котрій не тримав жовті аркуші… які Пітер Рендолф явно не збирався у нього приймати.

— Ось! Ось! Про що це ти, во ім'я Ісуса-гімнаста-стрибучого, мені говориш, Пітере Рендолфе?

З підвального складу викотився нагору Ерні Келверт. З барилкуватим черевом, червонопикий, з сивим волоссям, котре він зачісував усе життя на один і той самий манер. На ньому був фірмовий зелений халат «Фуд-Сіті».

— Він хоче закрити маркет! — повідомив йому Джек.

— Навіщо, Господи помилуй, ви хочете це зробити, коли тут ще повнісінько продуктів? — сердито запитав Ерні. — Навіщо лякати людей? Вони й так самі перелякаються з часом, якщо це продовжуватиметься. Який це ідіот вигадав?

— Так проголосували виборні, — сказав Рендолф. — Якщо маєте щось проти цього плану, викладете це на міських зборах у четвер. Якщо до того все це не скінчиться, звісно.

— Якого ще плану? — закричав Ерні. — Ти хочеш мені сказати, ніби за це проголосувала Ендрія Ґріннел? Не така вона дурна!

— Я так розумію, що в неї застуда, — сказав Рендолф. — Лежма лежить удома. Так вирішив Енді. А Великий Джим, як другий виборний, підтримав це рішення.

Ніхто його не навчав, яким чином викласти цю інформацію, та й не було потреби. Рендолф знав, як воліє робити свій бізнес Великий Джим.

— Розподілення може мати сенс на якомусь етапі, — сказав Джек. — Але навіщо зараз? — Він знову потряс своїми паперами, щоки в нього стали вже майже такого ж кольору, як волосся. — Навіщо, коли в нас поки що всього так багато?

— Це найкращий час, щоб почати економити, — сказав Рендолф.

— Що за маячня, і це вирішив той, у кого стоїть власний катер на озері Себаго[266] і дім на колесах «Віннебаго Вектра»[267] на задньому дворі, — промовив Джек.

— Не забуваймо про «Гаммер» Великого Джима, — докинув Ерні.

— Досить, — оголосив Рендолф. — Виборні вирішили…

— Але тільки двоє з них, — нагадав Джек.

— Ти маєш на увазі один, — уточнив Ерні. — І ми знаємо цього одного.

— …і я вас про це офіційно повідомив, отже, кінець балачкам. Повісите у вітрині оголошення. МАРКЕТ ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ.

— Піте. Послухай. Поміркуй, — Ерні вже не здавався розсердженим, тепер він ледь не благав. — Це перелякає людей до смерті. Якщо ти так наполягаєш, то як щодо того, аби я написав ЗАКРИТО НА ОБЛІК, СКОРО ВІДКРИЄМОСЯ? Можна додати ВИБАЧТЕ ЗА ТИМЧАСОВІ НЕЗРУЧНОСТІ, і ТИМЧАСОВІ виділити червоним чи ще якимсь кольором.

Рендолф повільно й поважно похитав головою.

— Не можу цього дозволити, Ерні. Не міг би, навіть якби ти все ще офіційно числився тут, як от… — він кивнув на Джека Кейла, котрий уже кинув на стіл папери і міг терзати собі волосся обома руками. — ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ. Так мені сказали виборні, а я виконую накази. Крім того, брехня завше повертається, аби вкусити тебе за сраку.

— Авжеж, Дюк Перкінс на таке відповів би їм, щоб підтерлися цим самим наказом, — закинув Ерні. — Тобі мусить бути соромно, Піте, що виносиш гівна за тим жирним лайнометом. Він накаже тобі танцювати, а ти й навприсядки.

— Краще тобі стулити пельку, якщо не хочеш собі гіршого, — націлився пальцем на нього Рендолф. Палець трішечки тремтів. — Якщо не хочеш решту дня просидіти в камері за неповагу до закону, краще закрий рота і виконуй наказ. Зараз кризова ситуація…

Ерні не повірив власним вухам.

— Неповагу до закону? Та звідки ти такий взявся!

— Звідки треба. Якщо хочеш мене випробувати, давай, продовжуй.

Пізніше — надто пізно, щоби це мало якийсь сенс — Джулія Шамвей збере докупи більшість фактів про те, як почалося заворушення у «Фуд-Сіті», хоча так ніколи їх і не опублікує. Якби навіть вона це зробила, це був би просто репортаж, котрий дає відповідь на стандарті питання: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Як? Якби її хтось попросив написати про емоційні підґрунтя тієї події, вона б розгубилася. Як пояснити, що люди, котрих вона знала все своє життя, люди, яких вона поважала, яких любила, перетворилися на дику орду. Вона запевняла себе: «Я б розібралася краще в усьому, якби була там від самого початку і бачила, як все почалося», але то була суто раціональна логіка, відмова погодитися з існуванням некерованого, позбавленого розсудливості дикого звіра, котрий постає, коли на це провокують наляканих людей. Вона ніколи не думала, що цей звір може виринути в їхньому місті.