Під куполом - Кінг Стівен - Страница 107

— Ну от, я поки що на волі. Цей жирний сукин син знає, як тягнути час. Але довго він його не тягтиме. Я майже певен, що це трапиться завтра, тобто — вже сьогодні. Якщо так, ви не зможете цього зупинити просто погрозами оприлюднити весь той бруд, який накопав на нього ваш чоловік.

— А за що, як ви вважаєте, вас збираються заарештувати?

— Не маю поняття, але не за крадіжку в крамниці. А коли я опинюся в камері, гадаю, там зі мною мусить статися нещасний випадок. Я таких випадків чимало надивився в Іраку.

— Це безумство.

Але в усьому цьому була присутня жахлива правдоподібність, яку вона іноді переживала в кошмарах.

— Подумайте про це, Брендо. Ренні має щось, що йому конче треба прикрити, йому потрібен офірний цап, а новий шеф поліції у нього в кишені. Так розташувалися зірки на небі.

— Я так чи інакше хотіла піти до нього й поговорити, — сказала Бренда. — І збиралася взяти з собою Джулію, заради безпеки.

— Не беріть Джулію, — порадив він. — І не йдіть до нього сама.

— Не думаєте ж ви насправді, ніби він спроможний на…

— Я не знаю, на що саме він спроможний, як далеко він може зайти. Кому ви ще довіряєте, окрім Джулії?

Пам'ять закинула її на кілька годин назад, вогонь уже майже вщух, вона стоїть на узбіччі Малої Курви і почувається так гарно, незважаючи на своє горе, бо зсередини її омило ендорфінами. Ромео Берпі переконує її, що вона мусить балотуватися щонайменше на шефа пожежників.

— Роммі Берпі, — сказала вона.

— Окей, це те, що треба.

— Мені розповідати йому, що Гові зібрав на…

— Ні, — перебив її Барбі. — Він лише ваш страховий поліс. І хай буде ще один: сховайте під замок комп'ютер свого чоловіка.

— Гаразд… але якщо я сховаю комп'ютер, а роздруківки віддам Джулії, що я покажу Джиму? Гадаю, мені треба роздрукувати другу копію…

— Ні. Однієї, наявної десь, буде достатньо. Поки що принаймні. Вселити страх Господній у нього — то одна справа. Роздрочений до оскаженіння, він може утнути щось з непередбачуваними наслідками. Брендо, ви самі вірите, що він геть замазаний?

Вона не забарилась з відповіддю.

— Усім своїм серцем.

«Бо Гові в це вірив — і мені цього достатньо».

— І ви пам'ятаєте, що в тій папці?

— Не точні цифри чи назви всіх банків, котрими вони користувалися, але достатньо.

— Тоді він вам повірить, — сказав Барбі. — Хоч з одною роздруківкою, хоч з додатковою копією, а він вам повірить.

Бренда поклала пачку аркушів ВЕЙДЕР у коричневий пакет. Друкованими літерами написала на ньому ім'я Джулії. Конверт поклала на кухонний стіл, а потім пішла до кабінету Гові й замкнула його ноутбук у сейфі. Сейф був маленький, і їй довелося засовувати «Мак» ребром, але той все одно ледве вліз. Закінчила вона тим, що після комбінації цифр прокрутила диск сейфа не один, а два рази, за інструкціями свого чоловіка. І відразу по цьому погасло світло. На якусь мить найпримітивніший куточок її мозку запевнив її, що вона задула світло саме другим обертом диска.

Потім вона зрозуміла, що вимкнувся генератор позаду хати.

Коли Джуніор увійшов у дім о п'ятій хвилині після шостої ранку вівторка, зі щетиною на блідих щоках, волосся на голові скуйовджене клоччям, Великий Джим сидів за кухонним столом у білому банному халаті, розміром приблизно, як головне вітрило кліпера, й пив колу.

Джуніор кивнув на напій.

— Гарний день починається з гарного сніданку.

Великий Джим підняв бляшанку, сьорбнув, ковтнув, потім поставив.

— Нема кави. Тобто є, але нема електрики. Закінчився газ в балоні для генератора. Візьми й собі баночку, хочеш? Вони там ще холодні, а в тебе такий вигляд, що тобі не завадить.

Джуніор відчинив холодильник, зазирнувши в його темні нутрощі.

— Ти хочеш, щоб я тобі повірив, ніби ти не міг для себе десь заникати достатньо газу, щоб брати його коли заманеться?

Великий Джим на це злегка напружився, потім розслабився. Питання було доцільним і не означало, що Джуніор щось насправді знає. «Винний тікає, коли його ніхто не переслідує», — нагадав собі Великий Джим.

— Скажімо так, це було б неполітично в даний момент часу.

— Угу.

Джуніор зачинив холодильник і сів по інший бік столу. На свого батька він дивився з якимсь відстороненим зацікавленням (котре Великий Джим сприймав за синівську любов).

«Сім'я, що разом убиває, довго ся тримає, — подумав Джуніор. — Принаймні поки що. Доки…»

— Політика, — промовив він уголос.

Великий Джим кивнув і почав вивчати сина, котрий закушував свій світанковий напій тонко нарізаною в'яленою телятиною.

Він не запитував: «Де ти був?» Він не питався: «Щось з тобою не так?», хоча це було очевидно в безжальному ранковому світлі, яким почало пронизувати кухню. Але він таки мав до нього питання.

— Є трупи. Їх кілька. Правильно?

— Так, — Джуніор відгриз великий шматок м'яса і запив колою. У кухні було незвично тихо без гудіння холодильника і булькотіння апарата «містер Кава».

— І всі ці трупи можна повісити на містера Барбару?

— Так. Усі, — Джуніор не переставав жувати. Ковтнув. Не відводячи від батька очей, він тер собі ліву скроню.

— Ти зможеш правдоподібним чином виявити ці трупи сьогодні близько полудня?

— Без проблем.

— І докази проти містера Барбари, звісно?

— Так, — Джуніор усміхнувся. — Докази добротні.

— Не ходи сьогодні зранку на службу, синку.

— Краще піти, — не погодився Джуніор. — Якщо я не піду, це дивно виглядатиме. Крім того, я не відчуваю втоми. Я спав з… — він потряс головою. — Я виспався, скажімо так.

Великий Джим і тут не запитав його: «З ким ти спав?» Бо мав серйозніший клопіт, ніж цікавитися тим, кого дрючить його син; він просто зрадів, що його не було серед хлопців, котрі вскочили в халепу з тією паскудницею у її трейлері при Моттонській дорозі. Лигатися з такими дівками — це прямий шлях підчепити собі якусь хворобу.

«Він уже хворий, — прошепотів голос у голові Великого Джима. То міг бути затухаючий голос його покійної дружини. — Тільки поглянь на нього».

Цей голос, можливо, мав рацію, але сам він мав цього ранку серйозніші клопоти, ніж з'ясування причин розбалансованого харчування чи якихось інших проблем Ренні-молодшого.

— Я не казав, щоб ти лягав спати. Ти потрібен мені в патрульному автомобілі, треба зробити деяку роботу. Тільки тримайся подалі від «Фуд-Сіті», коли займатимешся нею. Там може трапитися колотнеча, я гадаю.

Очі Джуніора ожили.

— Яка колотнеча?

Великий Джим не відповів прямо.

— Ти зможеш знайти Сема Вердро?

— Звісно, він лежить у своїй халупі на Божому Ручаї. Як правило, він мусить довго спати, але сьогодні, скоріш за все, прокинеться весь у похмільній трясучці. — Джуніор стиха заіржав, уявивши собі це видовище, потім скривився і знову взявся масувати собі скроню. — Ти серйозно вважаєш, що саме я мушу з ним побалакати? Зараз він не належить до числа моїх найбільших фанатів. Можливо, він навіть викреслив мене зі списку друзів на своїй сторінці у «Фейсбуку»[263].

— Не розумію.

— Це жарт, тату. Забудь.

— Як гадаєш, він потеплішає до тебе, якщо ти запропонуєш йому три кварти[264] віскі? А коли добре зробить роботу, то й ще?

— Цей старий мерзотник потеплішає до мене, якщо я запропоную йому півсклянки Двобаксового Чака[265].

— Віскі ти можеш взяти в «Брауні», — пояснив Великий Джим. На додаток до найдешевшої бакалії й дрочильної літератури, крамниця була одним з ліцензованих на продаж алкоголю закладів у Міллі, і ключі від усіх трьох були в поліцейській дільниці. Великий Джим поштовхом посунув ключ по столу.

— Задні двері. І щоб ніхто тебе не побачив, як заходитимеш.